Я хочу знову в зиму...
Зима навшпиньках підібралася до нас, Мороз прикрасить вікна візерунком, Ти мрій сьогодні про святковий час, Коли і посмішка ставала подарунком. Бабуся кіски запліта, співа пісень, Дідусь про чари зимові казки розкаже, А ти сидиш біля вікна, минає день, І кіт муркоче тихо про майбутнє наше. Тоді так просто було, час помалу йшов, Здавалось, наче все це справжня вічність... Звідки ж той злам життя, чорний покров, Що час прискорив, думи покалічив? Навколо світ жорстоким швидко став, Зникають світлі спомини у бруді фальші, Яким нас соціум так щедро наповняв, Ламаючи в своїй системі душі наші... Я хочу знову в зиму, в снігу круговерть, Де всі живі, в щасливу мить та днину, Коли годинник не пророчить смерть, А лиш до світлих мрії рахує він хвилини. Iryna Markova
2020-11-30 13:04:18
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Iryna Markova
дякую🌷
Відповісти
2020-11-30 13:48:02
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2549
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12911