Клітка
Ізидора Пономар
Ти був моїм першим. Першим кого я кохала. Кому душу свою віддавала! Жаль, що ти її не приймав... Як з йо-йо зі мною ти грав... А я тебе справді кохала! Душу тобі свою віддавала! Жаль, що ти її не приймав... Тепер все навпаки! Хтось кохає, а хтось від тебе дурного тікає... Біжить-біжить ніяк не втече. А так хотілось відчути себе вільною... Й покластися на чуже, вже зовсім інше плече... А тебе з пам'яті стерти! Й до нових берегів вперто гребти! Чи вдасться колись вирватись з твої рук загребущих? Покинути клітку, яка за стільки років вже так полюбилась і встигла стати для мене домівкою? Квітень 2024
2024-05-21 17:06:51
2
0
Інші вірші поета
Абстрактність Про Кицю та Гриця Душевна дура Мрії дівочі
Інші поети
Poet of Dark Rose
@Poet_of_Dark_Rose
Natlyindaeyo
@drewbarry23
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6150
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12817