Вмій

Вмій триматися, навіть коли немає сил, Це важче, ніж зможеш собі уявити. Тільки відвернись, і вже немає крил, Чи в дитинстві міг таке "щастя" збагнути? Спокійною посмішкою закриєш рота безтактному, Щоб більше не ліз куди його зовсім не просять. Віддаєш перевагу мовчанню, Це краще ніж якщо твоє серце розтовпчать. Коли гіркі сльози поллються знов, Досить себе жаліти. Немає умов де ти не здатний вижити. "Я гідний кращого" - до себе промов, взяв себе в руки і пішов!

2023-02-05 13:07:22

14

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

"Поэтическая эльфийка" - WtS

@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) Дякую, сонечко, за відгук! Для мене це важливо🍵✨

Відповісти

2023-02-05 15:25:51

1

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

@"Поэтическая эльфийка" - WtS а для мене твоя творчість важлива ,тому що вона відображує тебе 🥺🧡

Відповісти

2023-02-05 15:27:24

1

"Поэтическая эльфийка" - WtS

@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) 👀🤗хочу ще твої вірші зайти сьогодні почитати

Відповісти

2023-02-05 15:38:21

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5455

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12017