N

Дівчина в сукні з вогневого листя На шиї носить дощеве намисто. Останні промені собі забирає, З теплом зв'язок весь припиняє. Відносини з подушкою перетворює в Тривожну прихильність від маренних див. Затримай подих, заплющи очі, З'являється хандра поряд щоночі, Вона на вушко колискову тобі прошепоче, Твій мозок тарганами обліпить охоче, Щоб ти нікуди від неї не втік, Їй все одно наскільки похилий вік. P. S. Фігня якась🧐

2022-10-24 21:25:50

13

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Лео Лея

В кожній фігні є лише частка фігні, все решта - правда 😉

Відповісти

2022-10-25 17:55:18

1

"Поэтическая эльфийка" - WtS

@Лео Лея 😏 ;)

Відповісти

2022-10-25 18:05:28

1

Тигриця

Класний, прикольний віршик. Але згодна з тобою - фігня. P.S. Дякую за тарганів, це моє улюблене слово в українській мові.

Відповісти

2022-12-20 20:19:45

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4083

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12456