рани власних острахів
goretober 27: kiss of death (поцілунок смерті)
тоді вже нічого не буде:
ні ліхтарного померанця, ні розколин під підошвами,
ні дітей, що перелізають через залізні паркани,
гранатом рум'янять коліна і потрапляють у
лапи голодної зими,
на власному тлі розлюченою - зима більше не закінчилася,
льодовою сіллю зализала рани,
гранатом зарум'янила сни.
нічого тоді вже не буде,
окрім чужого тепла, скутого потойбічністю,
вологи на власних губах (на ранах власних острахів),
та скільки не кусай,
до неї не дотягнешся ніколи -
вона всюдисуща, невідчеплива й невмолима.
залізний паркан перед неправильним поворотом,
котрого ти ніколи в житті не обирала.
вона стане тріщинами на асфальті,
ліхтарним померанцем, згашеним полум'ям,
топотом квапливих ніг, що ніколи не добігли до раю.
вона стане поцілунком на ранах твоїх острахів,
твоїх неважливих слабостей.
та ніколи не закінчиться,
твоя єдина справжня зима,
зате ж тобі буде
вічно шістнадцять.
а цю метафору колись нарікали сонячною.
правда ж?
2022-10-28 06:54:47
6
0