рани власних острахів

кепрісія

goretober 27: kiss of death (поцілунок смерті) тоді вже нічого не буде: ні ліхтарного померанця, ні розколин під підошвами, ні дітей, що перелізають через залізні паркани, гранатом рум'янять коліна і потрапляють у лапи голодної зими, на власному тлі розлюченою - зима більше не закінчилася, льодовою сіллю зализала рани, гранатом зарум'янила сни. нічого тоді вже не буде, окрім чужого тепла, скутого потойбічністю, вологи на власних губах (на ранах власних острахів), та скільки не кусай, до неї не дотягнешся ніколи - вона всюдисуща, невідчеплива й невмолима. залізний паркан перед неправильним поворотом, котрого ти ніколи в житті не обирала. вона стане тріщинами на асфальті, ліхтарним померанцем, згашеним полум'ям, топотом квапливих ніг, що ніколи не добігли до раю. вона стане поцілунком на ранах твоїх острахів, твоїх неважливих слабостей. та ніколи не закінчиться, твоя єдина справжня зима, зате ж тобі буде вічно шістнадцять. а цю метафору колись нарікали сонячною. правда ж?

2022-10-28 06:54:47

Інші вірші поета

про тебе згадають собача вірність сосни кашляють попелом мої провідники

Інші поети

Cillaniee

@Callme_Cillaniee

MaggieB

@MaggieB

Jason Fairhurst Wall

@forever_is_always_now

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2694

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

17069