вологий короб з вишневого льоду

кепрісія

goretober 17. under the skin (під шкірою) червів під золотом нарікають венами; ядучі вузли мап метрополітену, що ховається під людськими кроками, шумом рудих рейок, що десь за три поверхи під важким ґрунтом - нарікають легенями. вологий короб з вишневого льоду нарікають комфортною зоною, мішки хибних форм, литі кров'ю, що горять під вагою втоми, під рудими рейками дихання, що влізає під карбоване золото, під молочний кришталь, критий холодом - нарікають вони просто "молодість". під фортецею, що оборонена лише словами, піснями неспіваними, сидять по комірках глибоких сотні тисяч бридких паразитів - але це так і треба, повіриш? де тут владою литі дорогі - горні хребти, що не зашкодять руху двадцяти, тридцяти, сотні потягів, що не знають свого міста призначення? (ви назвете це здатністю жити?) червів під золотом нарікають венами. тільки як мені нарікати той факт, що пісні на обороні фортеці хтось завжди доспівує за мене, а потім починає наново?

2022-10-17 08:22:31

Інші вірші поета

бути словом висотки-трамваї-печалі сосни кашляють попелом вербальні атлети

Інші поети

Milacka

@malenka_milachka

Fatima Arif

@FA_Arif

MaggieB

@MaggieB

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

3215

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1664