Тож, одного вечора Олена просить мене пройтися по набережній. Ми доволі довго гуляли, до годин трьох ночі. Ми з нею ходили, ходили, слухали море. Вона дуже цікава, я не знаю, про що ми говорили, про Химині кури. А потім вона каже: “Давай присядемо”. Ми з нею присіли на такій лавочці, як зараз бачу, на одну з таких кованих лавочок на цій набережній, ліхтарі горять.. І вона мені каже: “У тебе в дочки є проблема”. А я кажу: “А звідки ти знаєш?”. А вона відповідає: “А я знаю: я бачу”. Кажу: “Я тобі про це не говорила”. А вона мені каже: “То я тобі про це скажу. В тебе є фотографія того хлопчика, через якого ти переживаєш. Ти ж її сюди не просто так привезла”. А я їй кажу: “Ми завжди, кожного літа їздимо до моря, або в гори. От і зараз ми з нею приїхали…”. А вона каже: “А вона не хоче тут бути”. І я почала, що ніби, що ти таке говориш, ти це не знаєш, все нормально, і в мене все нормально, а вона відповідає: “Вона все рівно з ним не буде, не хвилюйся”. А це йшла мова про того хлопця, з яким в тебе так і не вийшло. То ж вона продовжує: “Все буде нормально, ви приїдете, все стане на свої місця. Якщо хочеш – я цьому посприяю”. А я кажу: “Як це ти можеш посприяти?”. І вона відповідає: “Я тільки тобі це скажу. Але не зараз.”. А я кажу: “Давай так: раз ти кажеш, що все буде нормально, то нічого не треба нікому сприяти. Все буде і так добре”. І так ми посиділи, посиділи і вона каже: “ну я тобі ще скажу одну річ. Я просто до тебе відношуся дуже по-особливому” – а я мовчу, я навіть не зрозуміла… А то, що вона до мене по-особливому відноситься, це я помітила? Ця жінка ні з ким не спілкувалася абсолютно, лише зі мною, як ото вуж, коло мене, не те що сам вуж, але метафорично. А чому? Я так чомусь думаю, в неї така зовнішність, може ти пам’ятаєш, чи ні, але вона дуже, як для жінки, страшненька така. Але в неї така Сила, що навіть коли говорю про неї, то в мене мурашки по тілу. Чому я про це сказала? Тому що з такою зовнішністю жінка і має таку захоплюючу силу. Це просто дійсно, и не звертаєш уваги на її зовнішність. Але вона ні з ким не спілкувалась. І от вона мені каже: “Я тобі ще щось скажу”. Я відповіла: “Давай ти мені вже сьогодні нічого не говоритимеш”. А вона каже: “Ну, добре, тільки ти мені пообіцяй, що ми з тобою ще підемо погуляти”. А я вже переживаю, по-перше, мені було не зрозуміло, чому вона за тебе почала говорити, звідки вона все це знає, що це таке.. І ми поспішили додому. Тож прийшли пізно. Рано вставати, все йшло своєю чергою…