моє життя зависло на чортовому повторі. ніби клята стрічка в кінозалі прокручує без кінця один і той самий фільм. він невеликий за розміром… так, скоріше короткометражка. можна відмотати назад, але особливого нічого немає. нічим зацікавити глядача. далеко не бойовик і не соплива драма, яка мусить викликати обов'язково сльози. це просто «відстійний» абсурд. 

       кожен день проходить одноманітно: ранок/обід/вечір/ніч. нічого нового. тиняєшся із кутка в куток, перебираючи такі заїжджені кадри. варто би давно придивитися вгору, але попросту бракує сил. це не течія однозначно, це всього лиш бісів повтор, який знову наздоганяє тебе. з ким би ти не говорила, щоб не їла, ти все одно постійно промотуєш плівку в пам'яті мозку і так щодня…

       хтось заїдає проблеми/хтось купує новий одяг з надією, що це урізноманітнить щастя/хтось «лягає» з усіма підряд… я просто сплю. по суті це глибоке ніщо. (не)зрозумілими словами — бездонна яма, яка не піддається науці. ти лягаєш... і прокидаєшся. тебе не існує. ні, не правильно підібрані слова: твій біль зникає так само, як і ти. часом, я бачу сни. підсвідомість ставить на паузи чорну темряву і грає картинками минулого... чи то майбутнього? проте якби там не було, саме цей «тумблер» допомагає мені зникнути. я недавно усвідомила, що сон — умовна «халабуда», де маленька скривджена дівчинка може сховатися від усього/усіх. я б хотіла якось заснути і більше не прокидатись…*

      всі кляті речі/люди/події тупо просто повторюються. змінюються імена/обставини/цілі, а періодичність просто відстає від мене на кілометр. потім наздоганяє, вручаючи черговий «сюрприз». зупиняється. і, коли я відходжу, шпиняє мене знову. таке відчуття, що це гра по колу/зміна погоди/біоритми, які підтасовуються вправною рукою дилера. чергова насмішка Долі.

       я навіть плачу/сміюсь/злюсь по пунктам, відміченим у календарі.

       найважче, коли приходять «інші», які ламають бар'єри ненависної, але такої зручної клітки. найгірше це, коли я починаю відкриватися/довіряти/залежати. найстрашніше, коли ти стаєш зрозумілою і водночас нецікавою для «обраних». замітка «не вірити нікому» не працює. я б сказала, що вона зламана, але це всього лише повтор.

       мене нудить від цього… але я мушу зізнатись, що стала ЗАЛЕЖНОЮ ВІД РЕФРЕНУ**.

       моє життя зависло на чортовому повторі, як і пісня в плейлисті «Words» — Skylar Grey.

p.s. * — автор ні в якому разі не натякає на самогубство! річ іде про сон, який має досить тривалий період. наприклад, згадаємо казки/мультфільми/фільми «Білосніжка і семеро гномів»/«Спляча красуня».
       **рефрен — рядок(и), який(і) повторюються в кінці кожної строфи чи групи строф. застосовується як в музиці, так і в прозі.