ромашки обплітали ноги, лоскотали голі камінці ступні, стікалося сонячне світло на макушці червоної голівки. я розкинула руки і відчула — свободу. я її так довго шукала, та, здається, вона завжди була поруч зі мною. у кожному моєму подиху/погляду/русі. жила в мені дикою шипшиною, що виросла серед цих гір-пагорбів, звилася гордою орлицею, яка вмре перш, ніж скориться, простерлася бурхливо-повноводною рікою, що морозила своєю синявою. це була я. серед простору природи, серед простору власного сховку, який покинула на десять років. на довгих десять років, що промайнули круговертю, одним зліпленим сірим кадром, на краєчку якого пролягає смуга блакитної душі. смуга спасителя. 

       захмарило густою свинцевою ватою небо, перші каплі доторкнулися оголеного плеча. я знітилася від холоду, а потім вирішила віддатися стихії наповну, нехай забере мене в танок чистої енергії. нехай заповнить всі дірки. може, не зшиє, але на час вони застигнуть у вакуумі, відійдуть на другий план. я розриваюся в почуттях. найперше — це почуття необузданої ейфоріїї, що топить кожен нейрон. дико-шалений ритм дощу спонукає рухатися все швидше і швидше...

       надвечір. чи вже надніч? зорі палахкотять, тягнуть свої тоненькі стріли до полум'я. соловейко тьохкає на сусідньому кущі. прислуховуюсь і ловлю давні-давні спогади. вони зойкають і знову залаягають на дно. мені добре. чи не про таке свято Івана Купала я довго мріяла? тонкі пальці торкаються струн гітари і ця магічна мить перетворюється по-справжньому в щось таємниче. слова божевільної розносяться відлунням по галявині. на останньому аккорді я відкидую голову назад, примружуючи очі. і все затихає. боїться пошевелитися. шкода, що тут немає їх...

       хтось хапає мене за спину, стискує. я не вірю сама собі. я боюся обернутися. раптом, це чари мавок чи навіяні мною для себе ж галюцигнації. та я чую стукіт серця.

       — ти думала ми тебе залишимо?

       в моїй голові ще роїться тисячу питань від «як вони мене знайшли?» до «а як же їх плани?», але все це не важливо зараз... важливо лиш те, що вони поряд. заспіваємо «Старі фотографії» — Скрябіна?