лампочка, яка догорить
лампочка хиталася від вітру, темні плями розповзалися по стінах... лампочка була брудною, в малесеньких цяточках, тому і створювала, мабуть, такий дивний орнамент. вона вдавлювала мозок в оманливий сон, гралася зі мною блиском ледь помітних думок... а ті думки перепліталися між собою, мов змії, звивали клубок і не давали нічого з'ясувати, хоч щось видерти.
холодно і холодно. я намагалася зібратись, щоб врешті-решт усвідомити божевільну новину. не виходило. мене колотило, але скоріш за все не від холоду... втомилася? ні, я тільки-но прокинулася. до чого тут втома? було передчуття, що сталося щось непоправиме, неправильне, не так... все не так... все йшло шкереберть, в очах темніло, а в скронях розлився гуркіт барабану. він так помірно стукотів, що хотілося його звідти дістати. нігті впилися в шкіру, та звуки ставали гучніші...
мене все відволікало... погляд нарешті зосередився на чорноволосій жінці, повернутою до мене спиною. вона скрутилася позою ембріона під ковдрою. все добре?.. я зробила крок на зустріч. дистанція стала меншою, але той крок випив мене... могла я здатись? ні. просто не могла! мене хтось повів за ручку?.. дотик... і холод... холод і холод...
я не повірила... так не має бути! почала трясти плечі, кричати, але не допомагало... безумство. от тоді в повній мірі я відчула його, як воно зриває всі шаблони і кроїть/меле/ріже мозок... як слізний сміх виривається з грудей... страшно. але не тобі. оточуючим. бо тріщина, яка поселилася в серці може зрівнятися з цунамі над морським заселеним берегом і якщо вона вибереться, то де гарантія, що люди вціліють?
у мами був чудовий сервант з вишуканим кришталем... мелодійний дзенькіт подорожував по хаті, коли вона дерев'яними паличками лоскотала прозорий бік келиха, зліталися барвисті феї і виспівували данських пісень. ми вдвох кружляли по хаті, за подихом вітру, він цілував ноги, бавлячись між нами. вітер. що з нього взяти?
серванту не стало...
я буду вічно згадувати: лампочка, яка догорить... догоріла...
p.s. а пісня «Dance with the devil» — MÉLOVIN.
холодно і холодно. я намагалася зібратись, щоб врешті-решт усвідомити божевільну новину. не виходило. мене колотило, але скоріш за все не від холоду... втомилася? ні, я тільки-но прокинулася. до чого тут втома? було передчуття, що сталося щось непоправиме, неправильне, не так... все не так... все йшло шкереберть, в очах темніло, а в скронях розлився гуркіт барабану. він так помірно стукотів, що хотілося його звідти дістати. нігті впилися в шкіру, та звуки ставали гучніші...
мене все відволікало... погляд нарешті зосередився на чорноволосій жінці, повернутою до мене спиною. вона скрутилася позою ембріона під ковдрою. все добре?.. я зробила крок на зустріч. дистанція стала меншою, але той крок випив мене... могла я здатись? ні. просто не могла! мене хтось повів за ручку?.. дотик... і холод... холод і холод...
я не повірила... так не має бути! почала трясти плечі, кричати, але не допомагало... безумство. от тоді в повній мірі я відчула його, як воно зриває всі шаблони і кроїть/меле/ріже мозок... як слізний сміх виривається з грудей... страшно. але не тобі. оточуючим. бо тріщина, яка поселилася в серці може зрівнятися з цунамі над морським заселеним берегом і якщо вона вибереться, то де гарантія, що люди вціліють?
у мами був чудовий сервант з вишуканим кришталем... мелодійний дзенькіт подорожував по хаті, коли вона дерев'яними паличками лоскотала прозорий бік келиха, зліталися барвисті феї і виспівували данських пісень. ми вдвох кружляли по хаті, за подихом вітру, він цілував ноги, бавлячись між нами. вітер. що з нього взяти?
серванту не стало...
я буду вічно згадувати: лампочка, яка догорить... догоріла...
p.s. а пісня «Dance with the devil» — MÉLOVIN.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
лампочка, яка догорить
Холодно... Аж всередині похолодшало...
Відповісти
2021-01-05 22:27:17
1