Дві сили
Катерина Коваленко
Дві сили я любила. Одна мене також. А друга - постраждала, Бо темна, а світла не взяла. Кажаном була темна сила. Літала та шукала щось. А я її колись зловила. Але сама зосталась ось. Про світлу я скажу. Про ту, яка кохала. Не досягла до неї я, і плачу. Все дивне, дивнеє майбутнє мені вона малювала. Не втерпіла вона. Знайшла чаклунку ближче. Та й най на них на двох вітрище, Коли ти вирішив із серця збиткуватись, І захотів зі мною знатись. Під три чорти котись. Не буде мрій, Не буде най нічого. Не буде мене й тебе, милого мого.
2021-10-19 11:25:12
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Катерина Коваленко
дякую, найкращі слова для поетеси-романістки в її День народження)
Відповісти
2021-10-19 15:34:50
Подобається
Інші вірші поета
Нічні мріяння Зустріч коло Кочубеївого дуба Михайло Ви стрілися із ним через віки..
Інші поети
Clarissa Fairchild
@clarissa_fray
Łahodnaja
@SomeMilkWithCoffee
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15862
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11445