Вірші
Не кривдіть ви своїх батьків!
Ти ображаєш рідну маму?
І хамиш до татуся?
Та чи пам'ятаєш ти про карму?
Тебе чекає теж історія оця!
Ось так, хоча би на хвилину,
Обдумай кожну свою дію
І уяви собі картину:
Твоя дитина робить трагі дію.
Бо вона не має телефона,
Чи хоче в поїздку в Вашингтон,
Для неї батьки подруги ікона
Бо купили подрузі айфон
А ти їй кажеш, що не можеш,
Що важливіші речі для вас є
А вона тобі :" ти просто жмеш"
Й тупцяє ногою й кривим словом б'є.
Ти кажеш їй щоб подзвонила
Вона ж тобі: "Я доросла, ма!
Що за театр ти вчинила?
Прийду коли захочу я
І ти сидиш так цілу ніч
І молиш Бога щоб жива
Ти думаєш що з нею стало цьогоріч
Чому ж робить такі дива?
Недавно ж хвостиком ходила
За мною всюди, в кожний кут
А вчора підло нахамила
І з нервів кинула грейфрут
Тому, не кривдіть ви батьків
Вас також, скоро це чекає
Не виливайте на них свій гнів
Бо світ, обіди всі вертає!
2
0
373
Порада твого розуму
І знов горить, і знов без жалю.
Не тішишся ти заходом і далю.
І знов болить, неначе вирвана душа,
Розівчилась літати– ти більше не пташа.
А тільки вчора ти сміялась,
В тобі рікою кохання розтікалось,
Боролася за завтрішнє буття
І тішилася всім немов дитя.
І що за день могло змінитись?
Як, після стільки радості, сльоза може котитись?
Ти тут жива стоїш й здорова,
Але, більше за радістю бігти не готова
І я стою як ангел над тобою
І борюся в душі сама з собою:
Між тим чи вдарити, чи пожаліти,
Чи взяти за руку і в небо полетіти
Не вмієш правильно любити,
Якщо зробили боляче, треба залишити
Без всіх але, без всяких обід
Забути людину без сліз слід.
В "кохання" твого є велика біда
Він думає, що сльози– це просто вода
Він думає обіда– це жіночі штучки
І кращий вихід піти від тебе мовчки.
А потім дзвонити, а потім писати,
Дарунки дарити, ніжно цілувати,
Далі говорити компліменти красні
І думати що нічого не змінилось– все прекрасно.
Від такого кохання потрібно бігти далеко,
Вирватись з клітки й летіти, як лелека.
Нічого, що не пам'ятаєш, що не в силі
Скажи собі: "Відлечу всього лиш на півмилі"
А там зрозумієш, а там ти згадаєш,
Як квітка прекрасна знов пробуяєш.
Назад повертатись більше не схочеш
І жити й радіти заново зможеш.
Ось, що мої любі, ось, що мої милі
Робить з людиною волі півмилі.
І знову гориш, і знову без жалю
Тільки радієш заходом і далю.
2
0
378
