Порада твого розуму
І знов горить, і знов без жалю.
Не тішишся ти заходом і далю.
І знов болить, неначе вирвана душа,
Розівчилась літати– ти більше не пташа.
А тільки вчора ти сміялась,
В тобі рікою кохання розтікалось,
Боролася за завтрішнє буття
І тішилася всім немов дитя.
І що за день могло змінитись?
Як, після стільки радості, сльоза може котитись?
Ти тут жива стоїш й здорова,
Але, більше за радістю бігти не готова
І я стою як ангел над тобою
І борюся в душі сама з собою:
Між тим чи вдарити, чи пожаліти,
Чи взяти за руку і в небо полетіти
Не вмієш правильно любити,
Якщо зробили боляче, треба залишити
Без всіх але, без всяких обід
Забути людину без сліз слід.
В "кохання" твого є велика біда
Він думає, що сльози– це просто вода
Він думає обіда– це жіночі штучки
І кращий вихід піти від тебе мовчки.
А потім дзвонити, а потім писати,
Дарунки дарити, ніжно цілувати,
Далі говорити компліменти красні
І думати що нічого не змінилось– все прекрасно.
Від такого кохання потрібно бігти далеко,
Вирватись з клітки й летіти, як лелека.
Нічого, що не пам'ятаєш, що не в силі
Скажи собі: "Відлечу всього лиш на півмилі"
А там зрозумієш, а там ти згадаєш,
Як квітка прекрасна знов пробуяєш.
Назад повертатись більше не схочеш
І жити й радіти заново зможеш.
Ось, що мої любі, ось, що мої милі
Робить з людиною волі півмилі.
І знову гориш, і знову без жалю
Тільки радієш заходом і далю.
2020-04-05 13:27:48
2
0