Біля річки
Ластівка
Біля річки вечоріло, там тополю похилило, над сріблястою водою в світлі місяця нічного. Серед річки камінь був, там русалонька сиділа, співами людей манила. Може це є воєвода? Потопилася на лихо. Шкода було, от біда. Нещасливе ма життя. Біля річки, у тополі парубок сидів на полі. Грав на кобзі в тихий вечір, наспівував пісню. Біля річки, у тополі соловей дрімав. Защебече завтра знову пісеньку свою. Небо чисте, хмар нема, на тім небі лиш зоря. Як згадаю я її, шкода стане на душі. Погубили моє щастя, утопили мою милу, лиш русалонька одна воєводу нагада.
2022-10-03 11:09:57
5
0
Інші вірші поета
Гномик-рятівнтк Сіро-білий вірш Вона чаклує по ночам Золотий світанок
Інші поети
Venti//
@ArchontOfFreedom
Akira Yamanoka
@sasha_karabash
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2129
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11966