Пам'яті майдану
Майданна сотня полетіла в небеса, І вже не сотня тисяча вона. І що ж здобуто кров'ю, Тисячі твоїх синів країно. Чого ж ти досягла, Невже піднялась ти з колін. Ти скинула свої кайдани, Чи може на твоїй землі, Вже мир і спокій. І не має там на сході, Вже тої клятої війни. Чи може люди твої, Стали жити краще і багатше. А може влада вже не та, Ні дорога моя країно. Все що було те й є тепер, Що нова влада, що стара, Одна і та ж сама свиня. Однаково під себе риє, Усе собі гребе й краде. Ні все не так, і все не те, У нас все як було так є. У нас народ страждає і бідує, А можновладці все шикують. Отож моя ти рідная країно, Загинули намерне твої герої, Відважні й вірні сини твої, Найкращі і найсміливіші воїни твої. Та все ж в народу є надія, Що все це було не даремно. Та наше краще майбуття. Героїв не поверне з небуття. Без пам'яті про них, Без слави їхніх подвигів, Нічого б з того не було б. Нам лиш одна єдина пам' ять, Залишилася на вічні віки, Про героїв наших славних. Бо їх ніщо вже не поверне до життя, Тож пам'ятай о ми про них, І бережімо їхню славу. Нашим Героям Вічна Пам' ять! Нашим Героям Вічна Слава!
2021-03-08 14:36:53
5
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5911
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12884