Міраж
Linxi Sile
На вулиці уже темніє. Ідеш по парку серед квітів. На вулиці горить ліхтар Який освітлює кошмар. У вікнах вже не горить світло. Рятують тільки ліхтарі. І місяць який ледве світить В надії освітити світ. Присядь на лавочку і глянь На гарні зорі в небесах. І усміхнешся ти по волі Від вигляду всього навколо, Що ніби це все в міражах.
2023-08-21 10:59:36
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Красиво
Відповісти
2023-08-21 17:55:40
Подобається
Хонна
"іноді йдеш вечором по вулиці, і десь на іншому її кінці тобі здається якась постать, але потім ти розумієш - це лише тінь. І потім весь інший шлях йдеш, та думаєш: "Коли я побачив ту постать, вона існувала, хоча б твльки для мене, і хоча б одну мить. Але вона щось відчувала в цей момент" цікаво.. що?" Мені ваш вірш нагадав цю цитату) дякую за таку красу
Відповісти
2023-08-23 09:42:14
Подобається
Інші вірші поета
Зорі Нарцис Кінець терпіння Лиш час
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4926
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3993