Міраж
На вулиці уже темніє. Ідеш по парку серед квітів. На вулиці горить ліхтар Який освітлює кошмар. У вікнах вже не горить світло. Рятують тільки ліхтарі. І місяць який ледве світить В надії освітити світ. Присядь на лавочку і глянь На гарні зорі в небесах. І усміхнешся ти по волі Від вигляду всього навколо, Що ніби це все в міражах.
2023-08-21 10:59:36
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Красиво
Відповісти
2023-08-21 17:55:40
Подобається
Хонна
"іноді йдеш вечором по вулиці, і десь на іншому її кінці тобі здається якась постать, але потім ти розумієш - це лише тінь. І потім весь інший шлях йдеш, та думаєш: "Коли я побачив ту постать, вона існувала, хоча б твльки для мене, і хоча б одну мить. Але вона щось відчувала в цей момент" цікаво.. що?" Мені ваш вірш нагадав цю цитату) дякую за таку красу
Відповісти
2023-08-23 09:42:14
Подобається
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15948
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11548