Легкий сум

Людмила Скрипко

Відстані, дороги, километри, На ранкових станціях - туман. Навіть не дзвінки, лиш смс-ки, Як бальзам на на біль душевних ран. Цінувати не навчились долі - Не сприймали почуттів, як дар. Розгубили головне поволі В побуті і у запалі чвар. Від байдужості вогнем пекло у скронях На душі пустеля й суховій. Розійшлись, не втримавши в долонях Крил легких давно забутих мрій. Почуття - річ дивна, не інакше, Сперечатись з почуттям - ніяк. Навіть, розуміючи, як краще, Мов на зло ми робимо не так. Розійшлись, як птахи розлетілись, Легкий сум - лиш згадка про любов, На роки по світі розгубились, Щоб одного разу стрітись знов. Почуття, як з сніжних гір лавина, Огорнули їх обох умить. Прожите життя лиш вполовину, Без коханих важко в світі жить. Розійшлись, та, зчеплені серцями, У думках і помислах разом. Живучі на відстані роками, Мріють ненавмисно стрітись знов.

2022-12-22 07:54:43

4

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1045