Вірші
Мир
Коли небо стане мирним й синім,
Як колись. Я не зведу очей.
До намиста всі зберу я мрії:
Гомін днів і тихий сон ночей,
Плюскотіння річки на світанні
І холодну вранішню росу.
Півня спів, що будить мене зрання,
Повну пахощів і зелені весну.
Захід сонця стримано багряний
І покоси жита у полях,
Морозець дитячих щік рум'яних,
Осінь стиглу яблучну в садах -
Все зберу, що в серці відгук має.
Пряну каву в затишку квартир.
Все, що мою душу зачіпає
І зоветься теплим словом Мир.
25.01.2023
3
0
251
Бути
Бути з тобою і тепло, і весело.
Бути твоєю - мов здійснений сон.
І, коли путь поміж нами заметена,
Наші серця все одно в унісон
Плачуть, сміються, щасливо стукочуть -
Мають на двох свій однаковий такт.
Хай крізь відміряні дні наші й ночі,
Все назавжди в нас залишиться так.
Нарис шляху ми на двох намалюєм,
Фарбами мрію додам до життя.
Дім, без печалі і сліз побудуєм,
Щастя й любов намалюю в нім я.
Двір зацвіте хай зеленими веснами,
Сонце зігріє промінням своїм.
Буде завжди мені тепло і весело
Бути довіку натхненням твоїм.
24.01.2023
1
0
212
Цілий світ
Серед малолюдних сірих вулиць,
Мов змальованих з картин митців.
Я і ти колись не розминулись.
Сталось диво, я тебе зустрів.
Вітер ніжно бавився волоссям,
Ти була чарівна, як весна.
І на мить одну мені здалося,
Саме ти у снах моїх була.
Ти пішла. А я в думках з тобою
Спланував життя на кілька літ.
І не чув землі я під собою,
Розтопила серця мого лід.
Як я мріяв знов тебе зустріти -
Випадкових зустрічей нема.
Дякую за справжнє щастя жити
В твоїм серці, дівчинко моя.
Заблукав в тобі і загубився,
Все життя заповнила сповна.
У твоїм коханні розчинився.
Цілий світ для мене ти одна.
23.01.2023
0
0
200
***
Місто живе в безкінечнім потоці
Людей, що біжать й машин.
Гуде генератор в кав'ярні на розі,
Небо все в ваті хмарин.
Ніби, звичайне життя. Та даремно
Вбачать намагаюсь звичайне життя.
Гучно й надривно заревла сирена...
Біля кав'ярні дитя
Років п'яти, ще маленька-маленька,
Меншу сестричку глядить.
Хвилину тому заклопотана ненька
Забігла в кав'ярню купить
Рогаликів свіжих з малиновим джемом -
Як сильно їх любить мала.
На всюди усі гучно виє сирена.
Гойдає візочок дівча,
А очі наповнені жахом до краю,
Горохом сльозинки біжать по щоці.
"Що сталось, маленька?" "Я маму чекаю!"
І ручку візочка стискає в руці.
За мить на порозі з'являється мама:
"Що сталося, доню?Ти плачеш? Чому?"
"Тебе не було, а тривога настала...
Я так налякалась, а що як помру?
На небо злечу, а тебе ще немає..."
Чи знав я до того, як серце болить?
Я кожного ката навік проклинаю,
За те, що малечі Вкраїни щимить.
Де в цьому житті справедливість шукати?
Де спокій шукати душі?
Боїться дитя наодинці вмирати...
За них боїмося ми всі...
23.01.2022
1
0
176
Горе
Ми собі жили у мирі й любові,
Інколи, тихо сварили зарплату,
А недалечко було собі горе...
Тихо дрімало. Його б не чіпати...
Сусід розбудив,що катує і мучить.
Воно прокидалось неспішно, поволі,
Спочатку, як грім, прогриміло у Бучі.
Зайшло у Ірпінь, Бородянку, Гостомель.
Життя - довгий шлях співпадінь різних й збігів,
А так лиш в жахливім буває кіно...
Горе прийшло в Маріуполь, Чернігів,
Бахмут, Кременчук, Дніпро.
Його ми не кликали і не чіпали
І хай би дрімало повік, без пори.
Ні, воно лізе... Горе дістало
І Київ, і Бровари...
В Винниці горе, в Херсоні, в Одесі,
В кожному місті й селі,
Воно проростає в українськім серці
На чорних руїнах війни.
Світе, не спи! Дай щити нам і зброю,
Дай повернути наш дім.
Вигнати з нього війну і горе.
І жить, як раніше, в нім.
Вирвати з серця свого з корінням
Паросль згорьованих днів,
Скільки ще в нас залишилось терпіння?
Вистачить, щоб дочекатись мир!
Щоб душу і серце не рвало на частки,
Не падати, щоб без сил.
У наших містах хай поселиться щастя,
Світло, добробут і мир.
Загоїм любов'ю болючії рани
І нечисть прогонимо всю.
А горе хай верне туди, звідки звали,
До тих, що збудили. В москву.
22.01.2023
0
0
159
Дякуєм, що світив
Тягнеться, наче за голкою нитка,
Ближче до світла весь світ.
Тому люди світла згоряють швидко,
Гріють так мало літ.
Тільки і чує прохання про поміч.
Відповідь - без відмов.
І біля світла того пообіч
Кружляють всі знов і знов.
Гріє невпинно серце велике,
Плавить зсередини жар...
І не питає ніхто в людини
Прокляття то, а чи дар.
Кожний своє лиш на думці має,
Знову без зайвих слів
Гоїть болюче, поміч питає.
У відповідь тиша... Зітлів...
Більше не знайдуть тепла у серці,
Вигрібли з нього жар.
Світло його не пульсує, не ллється,
Людям роздав свій дар.
Зліт у останнім ривку земному
В самісіньку синь небес...
А на землі вже й забули про нього,
В пошуках нових чудес.
Хочется встать на околиці світу,
Вигукнуть в небо щосил:
"Вічная пам'ять і слава світлим,
Дякуєм, що світив!"
21.01.2023
1
0
182
***
З лютого змінилась - не впізнати,
Ти була, як літо, стала - осінь.
Важко "до" і "після" поєднати,
Плачучі з вікна в ранкову просинь.
Бачити вже майже цілий рік
Очі не зелені, сірі-сірі
В дзеркалі. Майнув мов цілий вік...
У рудім волоссі пасма сиві.
Втрати, болі, де набратись сил,
Серця щим від вічної печалі.
Не чиїсь, а твій то батько, син,
Коли ти працюєш у шпиталі.
Ти не плачеш, плакати ніяк!
Маєш виглядом своїм давать надію.
Коси кольором, немов новий мідяк,
Зафарбуєш. Слухаєш про мрії,
Набираєш мамам в телефон,
Пишеш повідомлення дружинам.
Все ніби в тумані, наче сон,
І ніхто не бачить - вполовину
Ти живеш життями тих людей,
Як бинти чаклуєш в сніжно-білі,
Слухаеш потік думок, ідей.
Бачиш знову очі сірі-сірі
В дзеркалі, коли приходиш в дім.
Скільки в них ти заховала болю?
В них дощить... Ще трошки й гуне грім,
А було колись густе зелене поле.
20.01.2023
0
0
202
***
Вже, здавалось, добра не чекати,
Все життя - "на парах" під уклін.
У Ростові лишилася мати.
Вже й забула, що в неї є син.
Коли Крим захопили зненацька,
Там лишатися я не зміг.
Наче долі покинута цяцька,
Що дитина жбурнула до ніг.
Я зростав там з Вкраїною в серці,
Ріс своєї бабусі дитям,
Що любила до самого денця.
Мати ж все лаштувала життя.
Йшли з бабусею ранком до моря,
У лице дмухав легкий бриз.
"Бачиш ті кораблі - то горе...
Принесуть ще чимало сліз".
Вже давно на хмаринці старенька
Без колишніх земних турбот,
А і досі щимить у серці
Від пророцтва її про флот.
Чотирнадцятий рік - прокляття,
Потяглися "брати" по нас.
Угризаючись із завзяттям
У Луганщину, Крим, Донбас.
І казали в зневірі люди,
Що самі ми призвали біду,
Що того, як раніш не буде,
Вже не скласти все доладу.
Я не руський, я українець,
Я лишатись в Криму не зміг.
Опинився в Дніпрі, як мизинець,
Сам один. Ніби землю з-під ніг
В мене вибило "руським миром".
Я з нуля будував життя.
Через рік я зустрів дружину
Ще за рік народилось дитя.
Надіслав мамі радісну звістку,
А у відповідь тиша. Окей.
Не признала вона невістку -
Від своїх відхрестилась дітей.
Я для неї бандерівець, зрадник,
Не судитиму, хай живе,
Бо російський стебаний ватник
Ближче став ніж дитя своє.
Ніби ладилось все, та горе
Повернулось в моє життя.
Як любив я колись те море...
А воно відібрало дитя.
Зкам'янів, серце вмить охололо,
Втратив сенс і любов до життя.
І дружина, здалось, випадкова,
Як пішла і не зтямився я.
Потім фронт. Я, як кажуть, атошник.
Свою лють я приборкав в війні.
Мене мудрості вчив юний хлопчик,
Що діставсь в побратими мені.
Мій сержант - зовсім юна дитина,
Та без страху у бій вступав.
Бог неначе вернув мені сина.
Він мене, я його прикривав.
Коли виніс його з поля бою,
Він в шпиталі кохання зустрів.
Промайнуло два роки й сьогодні
Став він батьком, у нього є син!
Запросив він мені розділити
Щиру радість батьківства із ним -
Сина першого окрестити.
Тож і в мене тепер буде син!
Хоч життя мене добре тріпало,
Але доля новий шанс дає.
Є важливе життя - вже чимало!
Значить й сенс у житті точно є.
11.07.2022
0
0
184
Ти чуєш,Господи?..
Ти чуєш, Господи? Я знаю, безліч справ,
А я не з тих, хто вірив безсумнівно.
Але, якби, ти десь хвилинку мав,
Мене почув би? Знаєш, я все рівно
Думок своїх ніяк не соберу,
Вони летять, мов ключ птахів у вирій.
І я , як лист осінній на вітру,
Тремчу, тремчу... В мені краплинка віри
Давно на серце морем розлилась.
Питань у мене , Боже, небагато
Чом по моїй країні розійшлась
Ця клята пошесть? Чом країні-кату
Нема спокою вдень, а ні вночі?
Чому щоденно гинуть наші діти?
Їх ватажок продався сатані
Й лише тобі під силу їх спинити.
Я знаю,Боже, важко всюди вспіть,
Та я молю тебе, устигни, Боже...
Врятуй дітей своїх, що кожну мить
Боронять землю під вогнем ворожим.
Їх діло праве, Боже, поможи!
(Хто я така, щоб щось в тебе просити)
Але ж ти бачиш, діти ці твої,
Ні, не воюють! Мусять зупинити
Орду ворожу, що твоїм хрестом
Прикрившись, йде вбивати й грабувати.
Ти ж бачиш все, що коїться кругом.
Хто, крім тебе, нас зможе врятувати?
Ні,я не ремствую, я вдячна за життя,
Що прожила у мирі і любові,
Я йшла за світлом, як мале дитя,
І гріли мою душу ясні зорі.
Як я любила зранку по росі
Пройти, вдихаючи життя на повні груди,
Як не спалося - слухала пісні,
Писала вірші. Завжди добрі люди
Мені траплялись у моїм житті.
Я цінувала рід свій і коріння,
Я дякую за всі моменти ці!
Я лиш людина, я твоє творіння,
Тому прошу, додай нам трохи сил,
І покажи нам, Боже, ту дорогу,
Куди нам йди, аби здобути мир,
Життя звичайне й правди перемогу.
18.01.2023
0
0
120
***
Вона життя не має, тільки ціль,
Вона летить, бо створена для того,
Щоб принести страждання, жах і біль,
Їй більше не лишається нічого.
Вона летить вершить свої жнива,
Вона зтинає душі при корінні.
Летять в сльозах в прозорі небеса
Родини цілі, цілі покоління.
Розбити долі, змучені серця,
Життя поділені усім на "до" і "після".
І стогне під руїнами земля -
Останнє тих загублених обійстя.
Болить душа... В ракет нема душі,
Та путь ракеті завдає людина.
Як потім дивиться у очі він жоні?
І маму обіймає, бавить сина?
Щоденно бачить в дзеркалі лице,
Що принесло страждання і розруху...
Як він вітається? Але ж кінець-кінцем
Він людям подає криваву руку.
Невже не тисне серце, не болить?
Ні, не болить нутро його потворне...
Як можна жить і знать, що в одну мить,
Людей ти сотні одягнув у чорне?
14.01.2023
0
0
212
Подрузі дитинства
Ми загубилися десь за порогом дитинства.
Дружба та мала найвищий в житті моїм сенс.
Я кілька років носила твоє намисто
З перлів рожевих, як у казкових принцес.
Місце твоє так ніхто і не зайняв у серці -
Дружба дитяча роками жива й міцна.
В тобі було молоко тепле з дрібкою перцю,
Ти, як ніхто, добирала потрібні слова.
Як сумувала, нікому того невідомо,
Як я губилась в думках, які ні з ким ділить.
І серед натовпу погляд шукала знайомий.
Буду відверта - я вчилася нарізно жить.
Час пролетів. Ми знайшлися лише з роками -
Кілька дзвінків, листування у мережі.
Нині ти стала ще більше подібна до мами,
Ми знов загубились... По різнії боки межі
Війною розкидало нас, розійшлися дороги,
Бункерний дід ,замість лягти спокійно в труну,
Душу продав сатані і, забувши про Бога,
Світові цілому цю нав'язав війну.
Ми нарізно жили, лишалось лиш спільне дитинство,
Та серце ніяк не хотіло втрачати зв'язок.
У скриньці дитячій і досі твоє намисто
Із перлів рожевих. Чекала на твій дзвінок...
Ти все не дзвонила, але новорічним ранком
Прийшло повідомлення, наче звалилось з небес.
Небо горіло яскраво-багряним світанком,
Ніби за обрієм з попелу Фенікс воскрес.
Людиною бути це хрест надважкий, як навколо
Їх вікон усіх, і на кожному кроці - мла.
У хорі скажених так важко лишатися соло...
Ти сильною завжди була, і тому змогла.
У темряві світлих людей дуже добре видно,
Одне лиш прошу - бережи у собі СЕБЕ.
І , коли тихо вночі прочитаю молитву,
Я точно у ній не забуду згадати тебе.
10.01.2023
0
0
144
***
Ще рік тому ми всі були щасливі,
Але самі не вірили у те.
Нас дратували літні грози й зливи,
Ранній підйом, невиспане лице.
Городні справи, діло не на часі,
Зарано облетілий жовтий лист.
Ми марнували час, а вже по трасі
На танках в Україну йшов рашист.
Йому було усе тут до вподоби -
Густі ліси, охайнії хати.
Єдине, що так муляло у очі
І заважало дихати - це ти.
Він в своїм серці лють вскормив з дитинства,
Хижацька суть хотіла вже смертей.
Він прагнув лиш знущаннь, жахів, каліцтва,
Він не жалів старих, жінок, дітей.
Йому у мозок чітко прописали:
"Були братам, тільки ось тепер
Тут всі здуріли. Ворога обрали
Собі за бога. Нація Бандер."
Так, у брехні є простір для польоту,
Вона безмежна... Ріж не переріж.
Тому і йдуть ті барани з болота
На свій останній вогняний рубіж.
За що кладуть життя свої на плаху?
Ніхто не знає, кажуть, то наш хрест.
Нема на вас хреста! Кати й невдахи!
Хотіли в рай? Ви не пройшли цей тест.
Вам дід в маразмі обіцяв прощення?
Збрехав вам в очі, що веде вас Бог.
Ви всі пройшли диявольське хрещення,
Несіть до пекла свій кривавий борг.
Горіти вам від віку і до віку
За всі життя, яким спинили біг.
За брата, батька, сина, чоловіка
Вам зніме шкіру вогняний батіг.
Ніколи вам не віднайти прощення,
Не зглянуться ні янголи, ні Бог.
Гріхам повік не буде відпущення,
То невідплатний, негасимий борг.
15.01.2023
0
0
164
Дякую
Я дякую за кожен новий день,
За те, що мої очі бачать сонце,
За серце, що прихильне до людей,
За місяць, що я бачу у віконце.
Я дякую за теплий тихий дім,
За землю, що встає проти навали,
За те, що кожен день на світі цім
Я знаю, що жива, бо захищали
Мене, тебе і кожного із нас
Ті люди, що не знають слова втома,
Які в найважчий й найстрашніший час
Стоять, як щит, на стражі твого дому.
Хай світлий янгол з неба захистить,
Крилами вкриє, віджене вражину,
Хай збереже всіх, хто за мир стоїть
В найважчу й найстрашнішу цю годину.
Я дякую допоки я жива,
Ця вдячність в моїм серці безстрокова
Хай бережуть прості мої слова
Захисників усіх цілодобово.
11.01.2023.
0
0
148
Андрюха
Андрюха сьогодні їде додому з війни,
Крізь ніч і ранкову імлу мчить його машина.
Поруч з Андрюхою їдуть і інші сини
Гордого краю, що знає весь світ-Україна.
Їде Андрюха додому, та є але...
В душах рідні вже три місяці повна пустка.
Мама з сльозами синочка додому жде -
Згорьовані втомлені очі і чорна хустка.
Всіх друзів Андрюхи запросить додому вона,
Щоб розділили з сім'єю цю чорну годину.
Мама згадає на мить, та й не вірить сама -
Андрюха ніколи вже більш не обійме сина.
Батько старенький зігнувся аж до землі,
Ніби на плечі йому цілий світ звалився.
Біля віконця чекають Андрюху брати,
Вони пам'ятають той день, коли він народився...
Не зможе Андрюха прийти у свій затишний дім,
Ніколи разом не збереться вже вся родина.
Чи буде його пам'ятати маленький син?
Як прийме цю втрату його овдовіла дружина?
Андрюха їде додому крізь темну ніч,
Мамине серце залите полину настоєм.
Є лиш одна у цім всім очевидна річ -
Хлопець простий повернувся додому героєм...
10.01.2023
0
0
105
Усмішка
Усмішка моє життя рятує,
Я її вдягаю, як броню.
Все приховане за нею, що турбує,
Все що злить і все, що не люблю.
Я за нею сльози заховаю
І лютневі вибухи вночі.
Захисту інакшого не маю,
Я всміхаюсь. І нехай дощі
На душі полощуть без упину,
Не зламаюсь я і не впаду.
Ні, я не боюсь ножа у спину.
І тому всміхаюсь... І живу!
Усмішка - підтримка і розрада,
Ратна зброя й кована броня.
І того не буде, щоб страждала,
Як хотіла чортова русня.
Дзузьки вам! Я притамую болі,
Не зроню сльозину, як росу.
Усміхнуся Миру, Щастю й Волі,
Приховаю в серці й пронесу
Їх до дня Святої Перемоги.
Звільниться уся моя Земля
Від проклятої ворожої облоги.
І від щастя плакатиму я...
04.01.2023
0
0
124
Лист до Діда Мороза
Дід Мороз, не приходь до хати!
Тут тебе не чекає ніхто.
Розстріляли оману гармати,
Казка тріснула наче скло.
В казку вірити - довго не жити -
Гарно нам показали "брати".
Було дивним для себе відкрити -
Мрій дитячих не вартий ти.
Мої діти вже досить дорослі,
Та щоранку у Новий рік
Ще у сутінках йшли наосліп
До ялинки. Дитячій сміх
Розливався в квартирі морем...
Це було мов у іншім житті.
Я дізналась, народжений горем
І стражданням вкраїнців був ти.
І щоб винищить наше коріння,
Розірвати зв'язок поколінь,
Нам придумали це створіння
З синім носом... Гіркий полин -
Це швидке і болюче прозріння.
Йди собі, шлях у дім не шукай.
Мої діти пізнають коріння,
До них прийде Святий Миколай.
07.12.2022
0
0
105
***
Естетика рідного краю -
Первісна, безцінна краса.
Я в серці тебе зберігаю
В яких би краях не була.
Я згадую в полі покоси,
На травах сльозини роси.
Наді річкою вздовж верболози
Шепочуть на всі голоси.
Немає такого й не буде,
Шукай ти чи не шукай.
Душею тому усі люди
Навік проростають в свій край.
Тут затишок в кожнім обійсті,
Тут спогад дитинства живий.
Мов вишитий на батисті,
Розмай всіх дитячих мрій.
І в прояві щирім любові
В бажанні повірить в дива,
В думках моїх завжди зі мною
Маленька моя Городня.
02.01.2023
0
0
112
Лист
Ти не бачиш, а зараз в небі
Надзвичайно яскраві зорі.
І дивитись у вись не звично,
Коли поруч зі мною не ти.
Ти втомилась і спати треба,
І насниться тобі Чорне море,
А по небу в танку фантастичнім
Місяць весело буде плисти.
Ти удома, я тут, в окопі.
Це вже стало на диво звичним...
Здрімав побратим тихенько,
Поки тиха різдвяна ніч.
Кава вариться у окропі,
Аромат її - фантастичний,
Уявляти, що ти близенько -
Найпростіша у світі річ.
Тебе діти розбудять зранку.
Поведеш їх в садок і в школу.
Вони будуть питать про тата -
Ти скажи їм, що добре все.
Від світанку і до світанку,
Озиратимуся навколо,
Щоб могли ви спокійно спати,
Перемогу чекать і мене.
Знаю, скоро вже все здійсниться.
Бог все бачить і буде кара.
Хто прийшов у мій край вбивати,
Той поляже тут назавжди.
Ти не поруч й мені не спиться,
Як я мрію зустрітись, кохана,
Аромат твоїх кіс вдихати...
Скоро-скоро, лиш трішки зажди.
25.12.2022
0
0
113
Сину
Обіймаю тебе легенько,
А сама завмираю від щастя.
Мій синок, хлопчик мій маленький,
Синя бірочка на зап'ястях.
Личко крихітне, ніс кирпатий,
На кого ж схожий, дитино?
Бачу лагідні очі тата
У твоїх, дорогий мій сину.
Ти зростаєш так швидко, миттю.
Дістаєш вже із шафок посуд,
Б'ється він... І розливсь блакиттю
Сміх в очах твоїх на мій осуд.
Більш ніхто так не любить, як діти.
Відчуваю себе центром світу,
Коли бачу, як ранком квіти
Ти приносиш щоденно літом.
Пахне згареним чимось з кухні,
Чую тихий твій зойк, дитино.
Бачу - сирники прямокутні
З підгорілим бочком... Мій сину!
Я велика, а ти маленький,
Та любов наша нас завбільшки.
Ти вже майже доріс до неньки,
Залишилося зовсім трішки.
Переріс! Обійма легенько
І тепло заливає душу.
"Ти, матусю, така маленька
І м'якенька в бузковім плюші.
Ти чого, чим тебе образив?
Що за сльози, що за напасті?"
Ти синочок у серце вразив
І тепер воно плаче щастям.
4
1
313
Прощавай, 22...
Прощавай кривавий двадцять другий.
Вибачай, назад не запрошу.
Йди собі, я умиваю руки
І нічого в тебе не прошу.
Йди мерщій, немає сил терпіти,
Від присутності твоєї стигне кров...
Ти ненавидіти вчив, а не любити,
Чого вартує життя пізнати знов.
Прощавай трагічний двадцять другий,
Ти зібрав криваву свою дань.
Йдуть за обрій нелюди і Люди
В безкінечну і безкрайню даль.
Йди собі, не оббивай пороги,
Вже закінчуй свій трагічний пир.
В двадцять третього благаю Перемоги,
Двадцять третій, принеси нам Мир.
8
0
317
Легкий сум
Відстані, дороги, километри,
На ранкових станціях - туман.
Навіть не дзвінки, лиш смс-ки,
Як бальзам на на біль душевних ран.
Цінувати не навчились долі -
Не сприймали почуттів, як дар.
Розгубили головне поволі
В побуті і у запалі чвар.
Від байдужості вогнем пекло у скронях
На душі пустеля й суховій.
Розійшлись, не втримавши в долонях
Крил легких давно забутих мрій.
Почуття - річ дивна, не інакше,
Сперечатись з почуттям - ніяк.
Навіть, розуміючи, як краще,
Мов на зло ми робимо не так.
Розійшлись, як птахи розлетілись,
Легкий сум - лиш згадка про любов,
На роки по світі розгубились,
Щоб одного разу стрітись знов.
Почуття, як з сніжних гір лавина,
Огорнули їх обох умить.
Прожите життя лиш вполовину,
Без коханих важко в світі жить.
Розійшлись, та, зчеплені серцями,
У думках і помислах разом.
Живучі на відстані роками,
Мріють ненавмисно стрітись знов.
4
0
333
Надія
Ольга щодня до Бога говорить,
До людей вже давно мовчить.
Бог не осудить, слів не спотворить,
Бог - її брама й щит.
Все що тривожить, все що турбує
Тільки йому в ночі.
Вдень її болю ніхто не відчує,
Ольга до всіх мовчить.
Раніше бувало, відкриє душу,
Пролізе осуд, мов змій,
І знову в собі замкнутися мусить,
Сльози на кінчиках вій
Випечуть душу до оніміння -
Закриється на замок.
Теплиться в змученім серці надія.
Ім'я цій надії - Бог.
4
0
255
Дихай
Дихай, рідненька, просто дихай...
Навіть, як біль розриває груди.
Знаєш, страждання, лиш їм на втіху.
Краще від того точно не буде.
Країні випали страшні муки,
Скільки ж з нею ви натерпілись...
Вставай, маленька, бери у руки
Себе і думи, що розлетілись.
Іди, хороша, не смій осісти,
Не падай духом, жени геть втому.
Щоб не втопитись,потрібно плисти.
Пливи, рідненька, мерщій додому.
Збери до купи усі гаразди,
Сховай у серці їх до нагоди.
Велику річ не створить одразу,
Тому й так довго кують Перемогу.
Не плач, маленька, зберись, умийся,
Усім нелегко, та хто тут плаче?
Живий ти, доки ти не скорився,
І віриш в долю, а ще в удачу.
Живи, хороша, живи в надії
Дива трапляються дуже часто,
Коли людина плекає мрії,
Вона уже на півкрок до щастя.
3
0
297
Лист
Святий Миколаю,
Я й не пам'ятаю,
Чи писала тобі листи...
Життєві дороги -
Гірських рік пороги
Навчили вперед плисти.
У диво не гратись
І не сподіватись,
Що трапляться чудеса.
Але, точно знаю,
Що диво буває,
Тому і пишу листа.
У миті зневіри
Так хочеться віри,
Щоб кожне бажання збулось.
У нашому світі
Й дорослі, і діти
Всі мріють, що вже ось-ось
Розвіються хмари.
І підуть отари
Обдурених Божих овець
До рідної хати,
Де тато і мати...
І прийде війні кінець.
В житті не просила,
Та серцю несила
Сприйняти такі часи...
Святий Миколаю,
Молю і благаю,
Мою Україну спаси.
Ми хочемо жити,
Ми вмієм любити,
Як жоден інший народ.
Нам злата не треба,
Лиш мирного неба
І звичних мирських турбот.
Святий Миколаю,
А ще я бажаю,
Щоб кожен Вкраїни син
Вернувся додому
І, скинувши втому,
В щасливій країні жив.
Молю, хай здійсниться...
І вільні, як птиця,
Як в полі зелена трава,
Усі будуть люди.
Це дівчинка Люда.
У липні було сорок два.
15.12.2022
4
0
234
Пам'яті найрідніших
Буває така хвилина -
Мов хвилями почуття.
На них у дитинство полину,
Хоч трохи побуду дитям.
Згадаю по шию замети
І бабу гладку снігову,
Пісень новорічних куплети,
Прогулянку лісову,
Коли в заметіль з татом й дідом
Разом по ялинку ми йшли...
І серце наповниться світлом,
Згадавши дитинства роки.
Все просто було і спокійно,
Чудовий початок життя.
Зі спогадів дивиться мирно
На мене щасливе дитя,
Що вміло всім серцем радіти
Кожному новому дню.
Проживши трохи на світі,
Я й досі життя люблю.
На крилах роки летіли
І час непомітно збіг.
Де ті, що мене любили?
Прийду на знайомий поріг,
А там уже все інакше,
Там нове кипить життя.
Така вона доля наша -
Пізнання і забуття,
Нові відкриття і втрати,
Час вдома й далекий путь.
Важливо життя пізнати,
Не втративши власну суть.
Не слухати пересуди,
Плітки не нести у світ.
Бувають всілякі люди,
Всі різний лишають слід.
Життя того досвіду варте,
Тому геть нічого не жаль,
Крім рідних, що наче птахи
Злетіли за небокрай.
Буває на серці - брила,
Здається, вже на краю.
Рятують мене їх крила
І тихе прощальне "люблю".
4
2
238
Хрещеному
Тримайся, хрещений, долоньки в молитві складу,
Вуста промовляють молитву мої без упину.
Я матінку Божу щоденно за тебе прошу,
Боронить нехай, як борониш ти нашу Вкраїну.
Тримайся, хрещений, з тобою молитва моя,
За тебе молюся невміло, але невпинно.
Щоб витримав ти, а з тобою і рідна земля,
Нізащо у світі не впала щоб на коліна.
Тримайся, хрещений, я знаю, страшні часи,
Та я сподіваюсь, що матінка Божа Марія,
Чує, як в небо дитячі летять голоси,
Чує про мирне життя недитячі мрії.
Тримайся, хрещений, не плачу вже, сліз нема,
Але усім серцем звертаюся я до Бога,
Закриє від ворога хай і прийде весна,
А з нею, хрещений, твоя і моя Перемога.
Розквітне країна, відновляться наші міста,
В роботах у полі життям загудуть наші села.
В безмежній любові своїй обійму тебе я
І просто скажу тобі:" Дякую, мій хрещений!"
06.03.2022
4
0
217
З тобою
Без тебе, звичайно, можна
Та тільки якось не так -
Серце збереться в кулак,
Холодно, сумно, тривожно.
Без тебе я не помру
Та стане життя існуванням.
Ні зустрічі, ні прощання -
Кленовий листок на вітру.
Без тебе можливе життя:
Безбарвне, пусте, гнітюче,
В якому ніхто не озвучить
Глибокі мої почуття.
Навіщо ж мені без тебе,
Якщо із тобою краще,
Не кинута напризволяще,
Дивлюся замріяно в небо
Й не вірю тому, хто скаже -
Кохання живе три роки.
Коли твої чую кроки,
Я дихаю й досі інакше.
З тобою прожите життя
І іншого я не хочу,
Тому і ділюсь охоче
Єдиним на двох почуттям.
3
0
256
Не відпускай
Коли здається, руки оніміли
І мліє серце, ніби чує - край.
Згадай людей, які тебе любили,
Ці спогади, як скарб оберігай.
Коли танцюють пасадобль і танго
Юрбою сумніви і непрості думки,
Згадай добро, і білі крила янгол
Розкине над тобою залюбки.
Не відпускай того, хто серцю милий,
Хто мотивує і вперед тебе веде
І завжди пам'ятай - у тому сила,
Хто не вагаючись, горою за тебе.
Не відпускай із пам'яті моменти
І бережи мозаїку життя,
Любов й підтримка - кращі аргументи,
З відкритим серцем кожен - мов дитя.
Життя наповнюй сенсом, не вагайся,
Бо ти один повік його творець.
Не відпускай з життя моменти щастя
І тих, хто віддає тепло сердець.
1
0
222
Кохання всюди
Кохання не шукай, воно повсюди.
У кожнім погляді, у подиху життя.
І кожен день когось хтось точно любить -
Це вищій сенс природнього буття.
"Кохана, сінабон чи плюшку з медом?"
Сивий дідусь питає в телефон,
Любов'ю світиться,і між землею й небом
Іх щирий сміх зіллється в унісон.
Пес здоровенний десь поранив лапу,
Ступить не може, жалібно скавчить.
Хлопчак малий в санчата ту собаку
Поклав й мерщій до лікаря спішить.
Йому і важко, і мороз пече обличчя,
І пес з санчат зпливає знов і знов.
Біжить хлопчак засніженим узбіччям,
Рятує друга. Чи це не любов?
Багатодітний батько мчить в маршрутці,
Дітей зібравши з декількох гуртків,
Везе в кіоск газетний теплу куртку -
Зігріти жінку, матір дітлахів.
В її очах людська безмежна вдячність:
"Як добре, любий, що приніс, а то я знов
Її забула, що ж я за нещастя..."
Обніме міцно він. І це любов.
"Не плач, малий, я майже на підході,
Здолаємо ми вразі твої страждання,
Тобі замовив справжні снігоходи
Як ти хотів!" - і це також кохання,
Бо сам також він ледь тримає сльози,
Біжить в лікарню, де лежить дитина
На хімії. Та що йому морози???
В думках одне:"Живи!Тримайся, сину!"
Синичка впала просто попід ноги-
Сусідський кіт в стрибку зломив крилечко.
Ось вже дівча несе її додому-
Стукоче співчуттям мале сердечко.
І можна так розповідать до скону,
Таких випадків з вечора до рання
Десятки, сотні, тисячі, мільйони.
Всі живемо ми силою кохання.
4
0
295
Лиш раз на рік
Як непомітно стали ми дорослі.
В листах Морозу геть не бачим сенсу.
Буркотимо, що бісять дні морозні,
Святкова метушня, наявність стресу.
Дитинство зникло тихо, по-англійськи.
У небуття пішло чекання дива.
Ніхто не п'є в шампанському записки
З бажанням злагоди, добра і мира.
Не розумію, як дорослі стали?
Ми ж вчора лиш удвох з молодшим братом
Ялинку акуратно прикрашали.
Так пахло мандаринами у хатах
І ялиновою смолою. Присмак свята
Вже котрий тиждень души нам ятрив.
Бо вірилось,що збудуться бажання,
А бій годинника почне здійснення див.
Все в нас змінилось, як дорослі стали,
Не радують нас білосніжні зими.
На штучні ми ялинки поміняли,
Щоб не збирати гілочок за ними.
Процес пішов, в дитинство не вернутись
Та пам'ять гріє спогадом тих днів,
Коли ти точно знав, що тебе люблять
І Дід Мороз щороку приносив
В своїм мішку( ні, не смартфон новенький)
Цукерки, іграшки, плетені рукавички.
І ми сиділи в купочці, маленькі,
Раділи й щебетали, мов синички.
І спогад цей щороку будить в серці
Тепло, якого в нас не загасить.
Ми відкриваєм світлій казці двері
І знов вчимося Новий Рік любить.
Коли годинник дзвінко б'є дванадцять
Роки скидаєм з плеч як теплу шаль.
Пустуючи, ми знов вчимось сміяться
Лиш раз на рік , лиш тільки раз. А жаль...
2
2
318
Не моя
Ти раніше ніколи в житті не носила пальта.
Я дивився на тебе і зовсім не впізнавав.
Ти така, як була, але зовсім, вже зовсім не та.
Став світлішим й ніжнішим обличчя твого овал.
Ти змінила помаду, цей колір тобі до лиця.
Личить зачіска нова і цей світло-сірий берет.
Серце спогадом б'ється у груди - моя, моя...
І безсило уява малює твій давній портрет.
Не моя... Ти смієшся щасливо, немов дитя.
Не шукаєш постійно у сумочці ти цигарок,
Він тримає за руку тебе, як колись і я.
Все так просто і легко, як вивчений в школі урок.
Ти інакша і розум давно вже безсилий тут.
Серце з щемом шукає у тобі тих рідних рис
І зтискається, загнане дійсністю знов у кут -
Я кохання до тебе і досі ще не переріс.
Ти змінила парфуми, у них оселилось тепло.
Промайнула і щезла, сумні залишивши думи.
Все минуло. Скажи, а кому ж я тоді на зло,
Бережу на поличці в кімнаті твої парфуми?
3
0
277
Ранок, вечір, день
Трапляється, ранок не схожий на ранок.
Він такий різний, що часом, аж страшно
Ранок-півковдра і ранок- сніданок,
Ранок-обід й ранок-спогад вчорашній.
І день на день буває геть не схожий.
День-безмежна радість, день-тривога,
День-екзамен, день-я на сторожі.
День-прощання з домом, день-дорога.
Вечір один з одним теж не схожий
Вечір-пісня, вечір-забаганка,
Вечір-мрія, що здійснитись може,
Вечір-сліз гірких і вечір-п'янка.
Всі вони трапляються в повторі.
Та лиш деякі у серці зберігаю:
Вечори-закриті щільно штори,
Вечір-вдвох і вечір-я кохаю.
4
2
272
Мені б уверх...
Мені би піднятись уверх,
Туди, десь за вату хмар,
Де тонкий місяця серп,
Зіркових розсипів дар.
Де з Божої ласки день
Початок бере і ніч,
А серце співа пісень:
"Життя, то чудова річ!"
Щоб звідти, з отих висот
Оглянути рідний край,
Гарніших нема красот:
Це мій бездоганний рай.
Хай властують знов не ті,
На вулицях знов не те,
Нема де зрости меті,
Не вірить ніхто в себе,
Вимає без сорому дух
Багатий у бідняка.
Вже стільки пройшли наук,
А доля не стала легка...
Але озирнись на мить
Чи кращі знаєш місця?
Чи ще коли в серці кипить
І гордість, і ніжність ця,
З якими по вулиці йдеш,
Де вперше побачив світ.
Ти в серці своїм несеш
Цей спогад десятки літ,
Бо знаєш, життя - одне,
І дійсно - яскрава річ.
Завжди бережи своє
І йди своїй долі навстріч.
3
1
215
Я до тебе
Я не буду ходити колами,
Якщо туга на серці хмарою,
Якщо думки рояться бджолами,
Я до тебе. Запахне кавою
У хатинці малій бабусиній,
Де зростала ти ще дитиною.
Винограду гілки покручені
Чи альтанкою, чи хатиною
Нас від світу сховають лагідно.
Розкажу тобі все, як писане,
Тугу швидко розвієш порадою.
Таки різні і такі близькі ми.
Я до тебе з нещастям й з радістю,
З гірким спогадом і з розмовою,
І із силою, і із слабкістю,
За красою душі безумовною.
3
2
234
Заримоване дитя
Я почуттями сповнена до краю.
Пишу, закреслюю, за хвіст ловлю думки.
І раз у раз їх подумки збираю
В свої нові римовані рядки.
Ці почуття мені чеканням схожі
На світлий час, коли дитину ждеш.
Ти сповнений надій і віри: може,
Щось незвичайне й справжнє в світ ведеш.
Погано сплю - часу не вистачає,
Просочене натхненням все життя.
Рука все пише, креслить, слів шукає,
Уривки дум збирає до пуття.
Останній крок. Ось мрія заповітна.
Мій перший труд, тепло мого життя.
Моя, за рік народжена, дитина.
Душею заримоване дитя.
4
0
200
Диво з див
У руці малесенька долонька.
Пальчики здригнулися ві сні.
Ні, це не синочок і не донька.
Мій онук. Він гріє мої дні
Світлою дитячою любов'ю,
Хоч і шкоди в ньому досхочу,
Його усмішка покращує здоров'я,
По городу вслід за ним лечу.
Повалились разом у цибулю -
Жовтий байк не витримав кульбіт:
"Ти мурзата, наче чорт, бабуля
І від сміху вже болить живіт."
Лежимо, над нами синє небо,
В білій ваті знову чудеса:
"Подивись, бабунь, он королева,
Майже до землі її коса!"
Ми зчаровані казковою красою.
Неочікувано хлопця сон зморив.
В хату я несу перед собою
Справжнє щастя, своє диво з див.
18
5
5046
Нелюбов
Я вслухаюся в кожне слово,
Вуха ніби закладено ватою.
Ти щось кажеш, не чую знову...
Пахне терпко в повітрі розплатою
За мої недзвінки щовечора,
Поцілунки гіркі з неувагою,
За мою нелюбов приречену,
За незраду що стала зрадою,
За наш звичний у домі незатишок,
За бажання, що не здійснилися
І за сльози в обіймах товаришок.
Так, я винен. Як з цим змиритися?
Як із нами усе це сталося?
Тільки зараз я усвідомлюю,
Що одне лиш мені лишалося-
Я прощення твоє вимолюю,
Обіймаю коліна, каюся
І в спустошенім серці ворушиться
Почуття, що від нас ховалося,
Ожило, коли світ розрушився...
Ти не слухаєш жодного слова,
І повторюєш, як заучене:
Я не хочу кохання такого,
Я давно їм до краю замучена.
Я втомилась від нелюбові,
Поцілунків гірких з неувагою,
Намагалася бути з тобою...
Але стала незрада зрадою.
2
0
372
Рік-момент
У дитинстві день здавався роком.
Тягся, мов між кригами тюлень.
І здавалось без кінця уроки,
А сьогодні рік минув, як день.
У дитинстві час немов застиглий,
Як краплини в вишні на корі,
А сьогодні зрозуміла: тиждень
Пролетів, як птаха у вікні.
У дитинстві до канікул вічність,
Дні не йдуть, пливуть, мов в молоці,
А сьогодні трапилася прикрість:
Рік- момент вмістився у руці
У дитинстві шлях додому довгий
І дерева просто до небес.
А сьогодні вдвох зійшлись дороги -
З роком рік пішов на перехрест.
Цікавіше в світі не буває,
Нічого за цей дивацький час
З нами наче в піжмурки він грає
У оману вводить раз у раз -
Він з роками набуває темпу,
Ніби вивільняється від пут
В пошуках свого якогось сенсу
Він летить, забувши парашут.
Вмить його навік поглине вічність:
Вчора день, сьогодні цілий рік.
Є у часі чари і містичність
Він година, тиждень, цілий вік.
3
0
425
Мир з собою
Як коле нещадно у області серця.
Нажаль, і таке іноді буває.
Втрати випалюють нас, мов перцем.
Чим лікувать порожнечу? Не знаєм...
Кажуть підтримка і час лікують,
Ще кошенята, маленькі діти,
Квіти у полі той біль тамують.
Дивні, ви кажете, ваші ліки.
Та, як нестерпно болить, повірте,
Помочі будь-які будеш радий.
Біль не розгониш простим повітрям
І в амнезію не вийде грати.
Треба заповнити порожнечу
Щирістю, радістю, теплотою,
Скинути схіму свою чернечу
І віднайти в серці мир з собою.
5
0
269
Захворіла
Захворіла напочатку лютого:
В серці біль гнітючою оскомою,
В животі - метелики над рутою,
В голові - туман пьянкою втомою.
Руки прохололи, наче з мармуру,
А у скронях щось гаряче б'ється
Наче суміш магії і атому,
Що буквально у цю мить взірветься.
Ні, не вираховувала кращого,
Почуття ніяк не математика.
Та щоразу, як його я бачила,
Вся прогресувала симптоматика.
І лише на нього я б дивилася
З пристрастю до того незнайомою.
Ми зустрілися і захворіла я...
В голові туман п'янкою втомою.
4
0
257
Запах літа
Як п'янко пахне літо тими росами,
Домашнім хлібом, ранніми світанками,
Зеленими духмяними покосами,
Метеними і вимитими ґанками,
Нічних небес безкраїх глибиною,
Яскравістю загублених зірок
І вранішнім туманом над рікою,
Лілей лататтям, що зійшлось в танок.
Нестиглою зеленою пшеницею
І хмарою, що теплий дощ несе.
Та більш за все тією полуницею,
Що доня назбирала для тебе.
5
0
302
Караоке
На меланхолію та сум не маю часу,
Та інколи вони мене знаходять.
Охоплюють зненацька. І одразу
Думки сумбурні табунами ходять.
Здається все сумним і невеселим,
Ніщо не радує, все якось повз проходить
Я підіймаю суму свого келих
І розбиваю вщент його. А потім...
Є засіб, що безпрограшно рятує,
Спрацьовує завжди на сто відсотків
Взую сандалі, одягаю сукню
І йду собі співати караоке.
Ні я не профі, навіть не аматор,
Але співають і душа і серце
І коли накопичилось багато
Потрібен вихід з квінт,октав і терцій.
6
2
285
Граблі
Уміли ж якось люди жити,
Розмножились по всій землі.
Допоки не з'явились в світі
Отії клятії граблі.
Хто ж знав, що не піде наука
Як уникати тих граблів.
Відтоді не життя, а мука,
Бо хто хотів, чи не хотів,
А час від часу попадався...
Ступав і падав, збитий з ніг.
Але нічому не навчався
І знов та тії граблі біг.
Нема посібника у світі,
Як людям оминуть граблі.
Ступають і старі, і діти...
Та чи не кожен на землі.
То що ж весь час керує нами,
Що не засвоюємо урок?
І кожен раз у лоб граблями
За свій свідомо хибний крок.
Та раз у раз вертає доля
Чи ми її ведем самі?
Не в білий світ, не в чисте поле,
А знов туди, на ті ж граблі.
Як жити, що тепер робити?
Є шанс у людства на землі?
Навчитись на своїх помилках
Й не бігти знову на граблі.
6
0
270
Пазл
Давно життєвий пазл мій склався.
Були спочатку я і ти.
Ніхто з нас в почуття не грався.
Життєві різні два шляхи
Якимось дивом об'єднались.
Немає більше "ти" чи "я"
Єдиним цілим ми назвались,
Зрослись серцями - Ми сім'я.
В любові і твоїй турботі
Удосталь радості й тепла.
На все життя? Так, я не проти,
Точніше, однозначно "за".
У шлюбі підростали діти
Ні, не ділилося тепло,
Як в запашному травні квіти
Лиш розросталося воно.
Нас вже не двоє і не троє,
Хоч доля в кожного своя,
Ми - величезне тепле море
В якому цілих вісім "Я".
Ми не однакові, ми різні
І в тому є найвища суть -
В житті на будь-якому рівні
Завжди єдиним цілим буть.
І хай летять роки, століття,
Рід наш помножиться не раз.
Ми квіти, корені і віття -
Справжнісінький життєвий пазл.
4
0
271
Безкінечність
Мені з тобою завжди світ щасливий -
У спільному полоні ми без бою.
Ти дарував безкраї небосхили
І право залишатися собою.
Ти мовчки брав у руки мою руку,
Без слів стискав,дивився пильно в очі.
І погляд той пускав за вітром тугу,
Давав надію :"Буде все,як схочеш!"
Я пам'ятаю, я губила сили.
Ти поруч був надійною стіною.
Коли я падала, коли втрачала віру
У світле завтра, в крила наді мною.
Коли я плакала, безсило склавши руки,
Ти міцно обіймав мене за плечі.
І тишу рвав шалений серця стукіт.
В твоїх обіймах мить, як безкінечність.
3
0
264
Армагедон
У небо підіймаєм очі,
Молитву шепотять вуста.
Немає нам ні дня, ні ночі.
Життя стежина непроста.
Триклятий вірус наступає,
Серпом стинає, мов рядки
Людські життя і вже не має
Надії, що нам до пори
Розбите серце лікувалавала.
Скрізь безпросвітна темнота.
СтрахОм життя потаврувала.
Всі під ударом на раз-два...
Так страшно жити, як не знаєш,
Чого від завтра нам чекать.
І розумом ти не сприймаєш:
Батьки ідуть дітей ховать.
Хто зна, що завтра буде з нами,
Життя, як дивний страшний сон...
І діти плачуть за батьками.
Чи може це Армагедон?
3
0
223
Лелеки
На шикарну віллу біля моря
Привезли скуйовджене дівча.
Незавидна була її доля,
Рідко їй всміхалося життя.
Зсиротіла дівчинка зарано,
Маму добру, лагідну, привітну
Вічність відібрала невблаганно,
Не жаліючи дитину бідну.
І пішло життя- скажений потяг
По притулках і чужих родинах.
Душу зледенив нещадний протяг
І в собі замкнулася дитина.
На контакт не йшла, тому вертали
Таврували словом "недалека".
Біль в душі малої тамували
При дорозі у гнізді лелеки,
Що щоліта повертались разом
І жили напроти її вікон.
І малій чомусь здавалось часом,
Що це мама з татом. Буйним квітом
Розквітав бузок, коли з'являлись,
Як в той день, коли осиротіла.
І дитина ними милувалась,
Мріяла, як з ними б полетіла
Десь за обрій. Тільки крил не мала
Тож, як квітень квітував бузок.
Дівчинка лелек своїх чекала,
Від віконця навіть ні на крок.
Того квітня вже не дочекалась:
"Йди, мала, знайшлась твоя рідня" -
Лагідно директорка всміхалась
На поріг виводячи дівча.
Чорний джип - в салоні світла шкіра
У повітрі дорогий парфум -
У аеропорт відвіз дитину.
Серце охопили страх і сум,
Бо мала начулася історій,
Як дітей нікому не потрібних
Забирали десь кудись за море,
Розбирали на шматочки дрібні
Й багатіїв ними лікували,
Тож напевне і її година.
Вже прийшла... Але її стрічала
Лагідна й усміхнена дівчина:
"Не лякайся, дівчинко, з тобою
Я науками займатись буду,
Стану тобі правою рукою,
Не повіриш, але справжнє чудо
Сталося з тобою, дорогенька,
Ти пізнаеш розкіш. Ця родина
Вже не рік шукала твої неньку,
Вона їхня втрачена дитина." -
І поїхали. Ось вілла біля моря,
На подвір'ї сад, чудесний край,
Думала мала - не знають горя,
Ті що тут живуть, це ж справжній рай.
Дід і баба - дивно називати
Цих багато прибраних людей.
Обійняли, провели в кімнату,
Доладу приводили весь день.
У старім альбомі відшукали
Кілька фотокарток - та дівчина -
Точно наче з неї змалювали...
Мама! Пригадалося дитині.
Ще й не встигла дівчинка повірить
Що знайшла родину так далеко,
Як вони з'явились на подвір'ї
Точно проти вікон. Два лелеки.
5
3
275
Янгол без сил
Мамо, давай намалюєм щасливу родину.
Так, щоб ніхто ні на кого у нас не кричав,
Щоб не летіли образи і докори в спину,
Щоб янгол з небес у любові наш дім зберігав.
Щоб кожного дня йшли разом ми по вулиці людній,
Щоб будні осінні теплішими стали для нас,
Щоб разом у мирі жили в вихідні і у будні
І в дім свій з любов'ю спішили ми йти повсякчас.
Щоб більше ніколи в житті не була ти побита
За те, що в сусідській квартирі ще гомін не стих.
Щоб батько назавжди забув, що таке оковита,
Щоб ти не шукала його серед вулиць пустих.
Мамо, давай намалюєм щасливу родину,
Бо так як живем, то не можна життям називать.
Давай, щось міняти! Це злочин мовчати й терпіти!
Наш янгол без сил! Він втомився вже нас рятувать...
6
0
270
Наймогутніша сила
Всі розказують - жити важко,
Що ні день, то нова халепа.
Слухай серце своє уважно
І все буде, повір, як треба.
Коли хочеться скласти руки,
Уперед йди, не будь малодухом,
Нам ніщо так не сковує рухи,
Як та мить, коли впав ти духом.
Стережись брехунів підступних,
Їх слова - прохолода в спеку,
А насправді то страшні люди,
Що зневіру несуть й небезпеку.
Всі буваєм підвладні слабкості,
Боїмося прийняти побачене.
Не віддай своє серце заздрості
І не бійся просить пробачення.
А коли хтось душі обмерзлій,
Де роками так морозно, сніжно.
Усміхнеться відкритим серцем
З неповторним тремтінням ніжним
І зігріє замерзлу душу -
Не кажіть, що так не буває.
Щира посмішка кригу рушить,
Душу світлою зберігає.
Наймогутніша сила - віра.
І це, знаєш, не завжди про Бога,
Це про те, щоб знайти в собі сили
І повірить в людину знову.
5
0
276
Горе
Горе у віконце зазирнуло
І сухі долоньки потира:
"Ось отут я точно щось би втнуло -
Повна хата різного добра."
За столом зібралася родина -
Мати, батько, доньки і сини.
Цілий день у полі гнули спини.
Сіли повечеряти вони.
Горе тихо шкряба у віконце:
"Люди добрі, двері відчиніть.
Вийшла з дому я раніш ніж сонце,
Та іще ходить мені й ходить.
Син живе десь у чужій країні,
Доньок взагалі в мене нема..
У моїй хатині холодина,
І запасів їжі вже катма."
Упустили люди горе в хату,
Вмить затух в гарячій грубі жар.
Горе скинуло пальто своє картате
Й сіло їсти. Ніби на пожар
Все спішить, хватає і хватає,
Господиня знов нове, несе.
Не жаліє, сповна накладає -
Овочі, підливку і м'ясце.
Горе все ніяк добрать не може,
Що ж таке, чом в хаті знов тепло.
І притихло, наче на сторожі,
І заснуло, розімлів, воно.
Як прокинулось - очам своїм не вірить,
Всі кругом в роботі, хто куди.
Хтось кричить: "Ви мо б там перевділись?
Речі на стільці лишили ми."
Знов пішли усі гуртом у поле,
До робіт родині не звикать.
І лишилось в хаті тільки горе
На лежанці теплій почивать.
Подивилося - лишили їжу,
Теплий одяг, постоли, пальто.
Горе наче б і всміхнулось звично - хиже,
Та чомусь не може вже воно.
Звідусюди завжди горе гнали,
Били палками, спускали злих собак.
Чом же тут зігріли, пригощали,
Щось не те тут, точно щось не так.
Метушилось, істини шукало,
Навіть, тихо плакало воно.
У хатині тихенько прибралось
І собі світ за очі пішло.
І не було сил біди творити,
Душу гріло тих людей тепло.
Світ в пітьмі зуміли пробудити
Й зчарувати горе на добро.
5
0
310
Напутня порада
Дивись, сидить собі дитина,
Їй років сім, рости ще і рости.
Що говорив би їй у цю годину,
Якби ти знав, що ця дитина - ти?
Я перш за все себе малу згадала:
Чого боялася, хотілося чого?
З чого сміялась? Як я сумувала?
Коли робить хотіла все на зло?
Сказала б :" Не лякайся і послухай.
Життя чудове та швидке, як мить.
І поруч, знай, завжди знайдуться люди,
Що будуть берегти тебе й любить.
Не бійся помилятись, буть смішною -
На помилках завжди чомусь вчимось.
Лишайся щирою і будь завжди собою,
Щоб крізь роки жаліть не довелось.
Відчуй себе і всі здійсняться мрії,
Тож слухай серце і будуй своє життя.
Коли від страху й злоби думи вільні,
Збувається усе, повір, дитя!"
5
2
310
Оля
Вдома я не був чотири роки,
Опалила ці роки війна.
Я чіплявся за життя у комі,
Згадуючи рідних імена.
А своє чужим мені здавалось.
Кожен день - випробування волі.
Та луною в серці відзивалось
Лагідне ім'я жіноче - Оля.
Заново навчився говорити,
Намагався не гнівити долі.
Все згадав і захотілось жити,
Цілувать біляві коси Олі.
Речі зібрані, наплічник за плечима.
Мчить мене у рідний край автобус.
Ледь встигаю провести очима
Зерносклад закруглений, мов глобус.
Сердце в мить зайшлось, як навіжене,
Той будинок здалеку впізнав.
Розмальована в небесний колір стеля
Й два вікна виходять на вокзал.
Підійшов, парадна на паролі.
Закурив, чекання - не біда.
Сілует на обрії, мов Олин
І її неспішная хода.
Але що це, хто це з нею разом?
Серце пропуска удар один...
Поруч хлопчик. Наче за наказом
Мліють ноги. То у Олі син?
Зайвий я. Сім'я, напевне, в неї.
Йдуть удвох вечерю готувать
І чекати батька у оселі.
Я б пішов, а серце бунтувать
Почало. Шалено б'є у груди:
"Стій, не йди! Ще трішечки зажди
Ми ж уже давно дорослі люди..."
Я застиг. Ці двоє підійшли.
В Олиних очах краплинки-сльози
Усмішка нервова на губах.
Тихо дивиться на мене хлопчик
Бачу свої очі в цих очах.
Моє серце наче схаменулось,
Пропустило знов удар один,
Блискавкою в голові майнуло:
"Це не в когось, це у мене син!"
5
0
330
Вакциновані
На кожнім кроці лиш одне питання:
"Ви вакциновані? Кажіть вже. А чи ні?"
Життя це чи покірне існування?
Усі праві чи всі ми не праві?
Ми вакциновані. Відсутністю любові
І надлишком ненависті і зла.
Ми шаленієм, як вовки від смаку крові,
Ми судимо за душі , за тіла.
Ми в усмішці вітальній кривим губи,
Ховаючи реальні почуття.
Улесливість маскує нашу грубість.
Провалля душ давно вже до лиця.
Ми розучились іншим співчувати
І дарувати щирості тепло.
Будуєм мовчки на відшибі хати,
Тому що кожному до інших все одно.
4
2
359
Живи, а не грай
Речі прості нам даються найважче,
Ми не сприймаємо суть.
Хочеться стати для інших ще краще
Чи просто інакшим буть.
Важко вдається нам бути собою,
Нічого з себе не вдавать.
Просто всміхатись і жити без бою,
Десь поміж думок існувать.
Грать на гітарі, чи в зошит вірші
Виплескувать, як на долонь.
Суть наша то відголосся душі,
То серця тремтливий вогонь.
Хочеш сміятись - сміліше, смійся!
Емоцій не затискай,
Бути собою ніколи не бійся,
Гори і живи, не грай!
4
0
369
Життя барельєф
Проживаємо своє життя поволі.
Самостійно завдаєм йому рельєф
Полотно подій - доріжки долі.
Кожен день мов ліпим барельєф.
Біль міняє нас, ми стаємо сильніші
Та втрачаєм спектр тепла душі.
Наші почуття стають стисліші,
Як чотиристрочкові вірші.
Нам гіркота відкриває очі,
Мов прозріння від туману сну,
Ми звільняємось від мороку охоче,
Але більш не віримо добру.
Віра світлом осяяє душу -
Ти легка, як птах, спіши молитись.
Віру втратиш ( попередить мушу)
Дуже важко на відламки не розбитись...
3
0
410
У мене до тебе все...
У мене до тебе - все,
У тебе до мене - нічого.
Щодня я питаю в Бога
Завіщо мені все це.
Без тебе зневіри гріх,
Емоції - наполовину.
Навіщо в лиху годину
Почула в юрбі твій сміх.
Свинцем налилися ноги,
Застигла ...як з неба грім,
Але навіть в громі тім,
Я не відчувала тривоги.
Нічого змінити не в змозі
Це просто випадок,рок
Амур відпустив гачок
І вийшло, що я по дорозі.
У очах моїх - вогонь,
На серці тягуча благість,
Боже, пошли витривалість
Не прагнути тих долонь.
Крига в очах твоїх
Чи просто холодний колір?
Ти різко поправив комір
І знов за юрбою зник...
У мене до тебе все
У тебе до мене нічого
Чим я прогнівила Бога,
Що стріла тоді тебе.
1
0
497
Останні хризантеми
Останній цвіт в пейзажній сірій темі
Буяє кольором наперекір безсиллю.
Я так люблю останні хризантеми,
Бо вони вчать на зло всім бути сильним.
Жага життя так солодко і п'янко
Лоскоче в носі і стискає в грудях.
Зірву морозні квіти до світанку,
Хай наостанок радість подарують.
Так пахнуть лиш морозні хризантеми,
Чий лист попік вже іній на світанку,
Як стислий зойк - протест проти системи
І бій з природою за право стріти ранок.
6
0
368
Я впізнаю тебе завжди
Я почую тебе крізь застуджений плач заметілі,
Я впізнаю тебе серед тисяч забутих облич,
Так буває, життя незавжди йде лиш так, як хотіли,
Але я відізвуся будь-де, ти лиш тільки поклич.
Я почую тебе через місяці суму й розлуки,
Я впізнаю твій голос у хорі чужих голосів
І зроблю крок назустріч, лише простягни мені руки,
Лиш всміхнися, і буде все так, як колись ти хотів.
Доля все розписала невіданим людям законом
І нічого не можна в житті наперед загадать.
Всяк буває, та знаю, на Страшнім Суді перед Богом
Щоб тебе не забуть, буду твоє ім'я промовлять.
4
0
349
Чорно-білий світ
Чорно-біле полотно моїх пісень -
Зважене сплетіння слів і нот.
Як в житті там ніч міняє день,
Й навпаки. Життя коловорот.
Розтечеться радість і журба
Клекотом осіннім журавлів,
Все що на душі веду сама
Біло-чорними тенетами шляхів.
Бог не дав таланту малювать,
Та біди я з того не роблю.
Чорно-білим вмію передать
Й змалювати в нотах, що люблю
Й що мені спокою не дає.
Так буває - полохлива мить...
Й метушіння внутрішнє моє
Буде в чорно-білім світі жить.
4
0
294
Чи світ без тебе існував?
Забери собі моє життя,
А мені навік своє лиши.
Повернувшись серцем з забуття,
Позбираю відголос душі.
І відчую врешті світу смак -
Ти відкрив його для мене вже.
І не пригадать мені ніяк:
Я була самотня? Та невже?
Я забула, що було колись,
Чи без тебе світ цей існував?
І чи вабила мене безкрайня вись,
Коли ти зі мною не літав.
2
0
288
Що було б?
Що було б, якби ми не зустрілись?
Якби ти десь повз мене пройшов?
Щастям мої очі чи б світились,
Чи б кохання з іншою знайшов?
Чи були б щасливі ми у шлюбі,
Я і ти окремо, не удвох?
Чи були б у нас свої кохані, любі?
Чи знайшла би доля нас обох?
Ні, зустрілись би, обов'язково!
Долі зв'язуються міцно в небесах.
Випадковості не випадкові,
Коли долі знак на двох серцях.
1
2
276
Прості істини
Ти кажеш вголос істини прості.
Межуєш навпіл правду і брехню.
Комусь здається, що мессія ти,
Хтось просто не сприймає суть твою.
Комусь здається - істину несеш,
У ніг її розбив своє життя,
А хтось не хоче вийти з своїх меж,
Або тебе впустить в своє буття.
Світ не такий простий, як двічі два,
Щодня самі ускладнюєм його.
І не лякає нас душевна пустота,
Аби не стала правда за кермо.
Її ховати звикли за брехню,
Без жалю палимо минулого мости...
І мало хто сприймає суть твою,
Бо кажеш вголос істини прості.
3
0
271
Минуле
"Не йди!" - застигло на губах
І не злетіло. Він пішов
В її заплаканих очах
Усе життя майнуло знов.
Було кохання? Так, було,
Де ділось? Побут зруйнував.
Усе шляхом своїм пішло.
Ніхто фінал такий не ждав.
В любові діти поросли,
Злетіли птахами з гнізда.
Коли лишилися самі,
Чомусь до них прийшла біда.
Він звик давно до самоти,
Вона ж весь час серед дітей.
Карталось серденько її:
Як жити так? Без мрій, ідей.
Він віддалився ще сильніш,
Вона - в полоні самоти.
І наче все було колись,
Але чомусь не вберегли...
1
0
274
Листопад
Полум'ям запалив світанок
І торкнув горобин намисто.
На подвір'я зайшов під ранок,
Збив з дерев пожовтіле листя.
Посріблив щедрою рукою
Ледь прив'ялі листочки квітів.
Пролетів вітерцем над рікою,
Запліта вербам в коси віття.
Півня сонного десь сполохав,
"Кукурік" той кричав невпопад.
І всміхнулась промінчиком осінь:
"Ну, з поверненням, листопад!"
1
0
275
Тривога
Повзе година наче сонна
І настрій, як прилив-відлив.
Палю вже не згадаю котру,
Хоч більше року не палив.
В думках щось вариться повільно
Із зовсім різних відчуттів.
Я знаю, ти у мене сильна,
Та зараз більш за все б хотів
Забрать собі хоч половину
Твоїх страждань. Так, я боюсь...
Я щохвилини серцем лину
До тебе. Та коли ж діждусь
Того дзвінка? Мовчить зрадливо
На підзарядці телефон.
Напевно, я втрачаю сили -
В тривожний поринаю сон.
Дзвінок різкий розрізав тишу.
"Кохана", але тембр чужий:
"Все добре, татко, в Вас хлопчина,
3900." Синочок мій!
Кричу у слухавку:"Дружина?!?"
"Все добре з нею, не кричіть.
Вона Вам сина народила,
Тож має право відпочить."
Збираюсь швидко у дорогу,
Хода моя стрімка, легка.
Де й ділася моя тривога?
Все наче вмить зняла рука.
2
0
272
Сенс і суть
Літак здійнявся в небеса,
Не можу стримати сліз.
Лечу додому, в ті місця
Де поле й верболіз.
Де біля річки милий дім,
Де вся моя рідня.
Де вже чека не перший рік
Мене моє дитя.
Швидкі розмови в Телеграм
І фото всіх подій.
Я тут, моя дитина - там,
Буть разом - рівень мрій.
І ось, нарешті, я лечу.
Дивлюсь крізь вату хмар,
Ми разом будем досхочу.
У серці наче жар.
Бориспільській аеропорт,
Таксі, додому шлях.
Везу дарунки,свіжий торт.
Чекання до мурах...
І ось захожу на поріг -
Дитинства відчуття.
Летить до мене з усіх ніг
Ні, не мале дитя,
Доросла донечка моя
Білявих кісок льон:
"Як на тебе чекала я,
Ти наче давній сон,
Що нині забувся. Я молю
Лишайся з нами, мам.
Ти знаєш, як тебе люблю?
Нікому не віддам.
По дому буду все робить,
Ти зможеш працювать.
Я тільки хочу, щоб тобі
В чужбину не літать.
Матусю, що ж це я, прости!.."
Ослаб полон обійм.
А я, забувши про торби,
Зтискаю руки їй.
Всіх грошей в світі не збереш,
Хоч скільки не роби.
А на чужбині втратиш те,
Що важливіш в рази.
Тепер я можу дома буть,
Ростить своє дитя.
У тому й справді сенс і суть
Батьківського життя.
4
0
348
Він і вона
Він їй слів кохання не казав
І не знав за що вона йому.
В новорічних вогниках вокзал
Звів їх разом. Знав би хто чому.
"Ти моя ікона - він казав -
Досконалість всіх душевних рис."
Та чомусь її не покохав,
Мов крізь неї кожен раз дививсь.
В посмішці вона ховала біль.
Модну зачіску змінила на косу.
Він для неї все - мета і ціль,
З дня у день вона ніхто йому.
Запах кави пряний і тонкий
Зранку будував йому весь день.
Він не знав навіщо їй такий,
І чекав все знаків і знамень
Де ж у світі дівчина його
Що ж не йде? Життя його пусте.
Якось кинув в очі їй на зло:
"Не люблю, іди, забудь про все."
В серце наче блискавки розряд.
В сумку речі і на стіл ключі.
Двері скрипом кликали назад.
Щез тоненький сілует вночі.
Скільки днів минуло він не знав
Смак бурбону каву замінив.
Він про все на світі забував,
Все гадав - любив чи не любив.
Скільки вже не спить не пам'ятав.
Спогад душу раз у раз ятрив.
Виявилось - він її чекав,
Але дуже пізно зрозумів.
3
2
392
Хрест
Старенький згорблений дід
У небо очі підняв.
Давно розлюбив цей світ,
Тож в Господа запитав:
"Боже, скажи мені
Скільки нести цей хрест,
Рахуючи ночі і дні,
Чекаючи мани з небес?
Боже, невже вже я
Крайній на всій землі?
Як подивлюсь - біда -
Легші у всіх хрести.
Знаю, що кожному з нас
Свій напророчено путь.
Боже, чого ж лиш я
Не можу ніяк дихнуть?
Давить на плечі хрест,
Спина ниє й болить.
Шлях нелегкий до небес -
Вічність. Не день, не мить.
Боже, ти ж все забрав:
Щастя, любов, сім'ю.
Я смерті не раз благав,
А все ніяк не помру,
Хрест важчий стає щодня -
Зігнув майже до землі.
Давно вже пішла рідня.
Віддай комусь так мої дні.
Втомився нести цей хрест,
Мені не по силах путь.
Я ніби вже вмер й не воскрес,
У серці лиш чорна лють..."
Тонке полотно небес
Розрізав промінь ясний:
"Неси, чоловіче, свій хрест.
Повір,не один ти такий.
І кожен питає чому,
У кожного правда своя.
Ви губите долю свою,
А винен у вас лиш я...
Ніяк не встаткується лад
На багатостраждальній землі:
Іде зі зброєю брат
На брата. На батька - сини.
Неси, чоловіче, свій хрест,
Не плач, не моли, не проси.
З твоїм багажем до небес
Дійти лиш тобі стане сил."
3
0
279
Ти
Мете на вулиці сніг,
Хурделиця, мов тромбон.
На кінчиках вій твоїх
Сполохана птаха - сон.
На рідній моїй землі
Пухнастою ковдрою сніг.
Стежками лежать роки
В куточках очей твоїх.
Морозний ранок застиг
Рожевим малюнком мрій.
На теплих вустах твоїх
Посмішки слід легкий.
Іній на вікна ліг -
Стрілки, дужки, круги.
Я у думках твоїх,
А в моїм серці - ти.
16
2
5993
Доні
Чуєш, доню, як співає птаха навесні?
Серед ночі в синім небі зорі золоті.
Розмальовує червоним обрій сонця схід.
Клин пташиний пролітає, не лишивши слід.
На гілках дерев з'явились першії бруньки,
Бачиш, доню, йде дитинка, крихітка, як ти.
Біля хати в смузі світла спить пухнастий кіт.
Різнобарвний і цікавий цей яскравий світ.
Коли будеш ти доросла, коли підростеш,
Ти шляхами неодмінно різними пройдеш.
Будуть , доню, сум і радість, гріх і каяття,
Буде все в житті, одначе ти своє дитя
Проведи по тій дорозі, де живе любов.
Де весна життя приносить краю знов і знов,
Де на пагорбі хатинка, ріднії місця.
Покажи їй барви світла, щастя і добра.
7
4
280
Живи сьогодні
Рішення приймаємо поволі -
Від природи нерішучі ми.
Ми чекаєм мовчки знаки долі
Й тягнеться питання на роки.
Чекаєм понеділка, дня чи строку.
Зручного часу, вірної пори.
Початку літа чи Нового року...
Чого ж очікуєм насправді ми?
Ми не рішучі, в тому і проблема.
Ми ж зараз живемо, а не колись.
Якщо начасі будь-яка дилема,
Вирішуй! Не чекай, іди, не бійсь!
Ми живемо не завтра, не учора.
Сьогодні ми, а значить час прийшов.
Я знаю, сумнів, як страшна потвора
Давно в життя до кожного ввійшов.
Гони його, а скільки того віку?
Якщо вагаєшся, заплющив очі й йди.
Дарує виконана справа втіху
І часто нас рятує від біди.
4
1
354
Терези
В рівновазі жити - це не важко,
Лиш знайти потрібно терези.
Зваж усе, все прорахуй уважно
Розуміння в неба попроси
І іди, живи собі наповну.
З терезами схибити ніяк:
Звернеш - і рівняння вже умовне,
Схибив - і життя пішло не так.
Ваги не бувають у покої.
Та коли пускаєш в серце мир
І розкриєш душу для любові,
Рівні терези, вір чи не вір.
Коли всі турботи й негаразди
Ти сприймаєш сповненим надій,
Терези хитнуться лиш, одначе
В сутності не змінять хід подій.
Дихай завжди лиш на повні груди,
Сум нікому з нас не до лиця.
І радій, що є навколо ЛЮДИ.
Щастя, як у них все до пуття.
3
0
307
Іноді
Іноді здається вже стара.
Сторінок записано чимало
В зошиті прожитого життя:
Де була і де ще не бувала.
Іноді буває хоч заплач
Від утоми, що збирав роками.
У тенетах радощів й невдач,
Як дитині хочеться до мами.
Щипле в носі, плачу від образ,
Я ж не камінь - опускаю руки...
І себе картаю повсякчас
За дивацькі ті душевні муки.
Але день завжди міняє ніч.
І мене потроху відпускає.
Знаю точно - вартує тих свіч
Гра-життя, яку я проживаю.
Я здорова, дім є і сім'я,
Друзі справжні, хай і небагато,
До душі мені моє ім'я -
Подарунок-згадка мого тата.
Не стара! У серці юна я!
Я не мучусь з болі-нелюбові,
Бо моя фортеця - то сім'я
Де живем у мирі і любові.
Хай ми різні, кожному своє,
І у кожного своя розрада.
Але це по-справжньому моє:
Щастя й туга, розпач і розрада.
2
0
256
Настрій Осінь
А настрій - осінь. З дерев злітає
Мов кольоровий осінній сон
Багряне листя. І забуваєш,
Що було тепло і буде знов.
Вдягнусь тепліше, піду гуляти
Здається часом, що осінь - я.
Не можна душу сховать за грати,
Вона вже в небі клин здоганя.
Птахи у вирій і я за ними
У своїх думках весь час лечу.
Сумую трохи й милуюсь тими,
Хто настрій може на досхочу
Собі підняти й всі негаразди,
Хандру і тугу звести на "ні".
І я так хочу, навчусь одразу
Як хтось розкаже про це мені.
3
1
255
Вересень
Вересню, прощавай!
Завтра вже прийде жовтень.
Він розмалює мій край
Багряним, червоним, жовтим.
Знецвітить зелену траву
Першим ранковим морозом.
Ні, жовтня я не люблю,
Бо він це вже справжня осінь.
Вже зібраний урожай,
Охайні стоять городи.
Стій, вересню, постривай
Подякувать дай нагоду
За теплі, як в літку, дні
І за прохолодні ночі.
За ясних зірок вогні,
Що сяють, як неба очі.
За те, що ніколи враз
До нас не приходить осінь -
Даруєш тепло для нас
І неба безмежну просінь.
А завтра вже жовтень, стій ...
День сонячний, як пробачення.
Вересень, любий мій,
Наступного року побачимся.
2
0
291
Цирк
Одного разу в місто наше
Веселий шумний цирк прибув.
Мені хотілось все побачить,
Мій татко в цирку теж не був.
І ось, вдягнувшись у святкове,
Пішли ми жваво до шатрів,
Де колихалось ціле море
Тих, хто попасти в цирк хотів.
Ми з татом стали теж у чергу.
Поперед нас були вони:
Матуся,батько і маленькі
Їх любі доньки і сини .
І ось вже черга їх підходить,
Касир питає про квитки:
"Дорослих два, - той татко мовить, -
Виставу глянем залюбки.
І вісім для дітей, будь ласка."
Касир озвучує ціну.
Обличчя стало наче маска...
Грошей не вистачить йому.
І він вже подумки рахує,
Кого лишити за шатром.
Бо ж малюків самих не пустять
І не виходить йти гуртом.
Мій тато мовчки нахилився,
Немов підняв щось із землі,
Гукнув: "Шановний, подивіться!
Зронили гроші щойно ви!"
В очах змінився сум на радість,
На мить той чоловік застиг
І завагався -"Як віддячить?
Мо' я б колись Вам допоміг?"
І щиро так нам посміхнувся,
До серця меншого притис,
На татка ще раз обернувся
І міцно його руку стис.
В очах горіли щастя й вдячність.
Взяли квитки, пішли гуртом.
Вистава шумна почалася,
Лиш ми лишились за шатром.
"Пробач, маленька, не спитався
Та, бачиш, часу не було.
Я ні хвилини не вагався -
Всім серцем розумів його.
Його не можна розлучати
Було з сім'єю у ту мить.
Навчився я розпізнавати,
Як серце у людей болить..."
Я обійняла його плечі,
Всміхнулась, за руку взяла.
У моїм серці у той вечір
З'явилась справжня доброта
І відчуття до щему схоже
На те, що люди щастям звуть.
Урок від татка найдорожчій,
Його довіку не забуть.
3
0
255
Дівчата
Плаче на кухні матусі Люба:
"Мамо, дивися, що це за губи?
Як величезні варені сардельки ...
Не те що в Ольки - рожеві, тоненькі,
Як пелюстки у троянди ніжні.
Наче зійшла зі сторінок книжки.
Все у ній, мамо, як у принцесі.
Звісно, до Ольки у всіх інтерес є...
Волосся в неї пухнасте, в'ється
Вона дзвіночком весь час сміється,
Тоненькі пальчики, як в артистки.
Ій хлопці часто пишуть записки..."
І мама знову шепоче Любі:
"Господь з тобою, нормальні губи!
У світі знаєш, не тільки принцеси,
І до звичайних дівчат інтерес є."
Тим часом Олька в своїй квартирі
Не може жити з собою в мирі.
І біля дзеркала, наче пташка:
"За що мені Боже оцей мурашник?
Сплутались коси - вичісуй кубла.
Рівненькі б коси мені,як в Люби...
Гарна фігурка, пухкенькі губи,
Всім хлопцям ,певно, до серця Люба...
Яка б щаслива була я, Боже,
Щоб трішечки хоч була з нею схожа.
А так, як кажуть худа, як чапля...
Терпіння мого це остання крапля."
Так в однім місті, в сусідніх хатах,
Стурбовані зовнішністю дівчата
Одна одну за очі все вихваляють,
А власну вроду не помічають.
5
0
273
Осінній спогад
Дощить. Тихенько плаче небо.
В душі, як відгук - сум, печаль.
І ніби нічого не треба,
І наче нічого не жаль,
Та в серці спогади вирують
Про те, що втрачене давно.
Де ми малі, де нас милують.
І кожен спогад, мов кіно:
Накритий стіл у світлій хаті,
Сидить родина за столом.
Ні, незаможні, не багаті,
Але щасливі, бо гуртом
Припорали город великий,
Вже й погріб повний до зими.
Сьогодні свято у родині -
Вітаємо бабусю ми.
Роки пройшли. Та тільки осінь
Заплаче тихо за вікном,
Згадаю неба світлу просінь
І як жили усі гуртом.
Не було правих і не правих,
Всім вистачало доброти.
Все намагаюсь врятувати
В душі ті спогади мої.
Щоб пам'ятати важливіше -
Бабуся так жила моя -
Разом ми впевнені, сильніші.
Бо не один ти, ми - сім "Я".
1
0
270
Зміни
Як ми змінились, як світ наш постійно міняється.
Ми такі дивні - воюєм тепер посиланнями.
Істина в різних мережах інакша з'являється.
Ділимось нею і не задаємось питаннями.
Я пам'ятаю, як бабця в дитинстві ділилася,
Як світ змінився з дитинства її і до старості.
Я по-дитячому тому, як диву дивилася.
Нинішній світ вже не той - пастка сповнена радощів.
Всі почуття - синтетичні, як з лабораторії.
Близькість чомусь вже давно лиш на рівні тактильному,
І не вистачає відкритій душі території.
Бути щасливим нелегко й слабкому, і сильному.
Все помінялось і далі так дивно міняється
І про кохання малюєм у чаті сердечками.
Дужками й смайлами у переписках всміхаємся,
Стікери шлемо з смішними котами й овечками.
Я уявляю, бабуся би надивувалася...
Їй телевізор був дивним, все слухала радіо.
Як би вона у мережах собі спілкувалася?
Смайлики слала , картинки, вітання і аудіо?
Ні, не змінилася б, навіть не сумніваюся.
Світ перевернувся, та сутність ніколи не зміниться...
Десь в глибині наших душ дещо справжнє ховається.
Це, сподіваюсь, ніяким прогресом не зміниться.
2
0
255
Розмова зі смертю
В малій хатинці біля річки
Ніхто не знає котрий рік,
Старенька бабця садить квіти
І мирно доживає вік.
Бувають рідко в бабці гості,
У світі наче перст - одна.
Хвороба люто крутить кості
Та звикла до страждань вона.
Всього в житті понадивилась,
Жила і в пеклі, і в раю,
Тож віддала життю на милість
Сиротську доленьку свою.
Закинувши до печі дрова,
Сховалася у теплу шаль.
Лиш тиха радіо розмова
Розраджувала сум і жаль.
Зігрілась й тихо задрімала
І раптом чує - шурхіт ніг.
Гостей старенька на чекала,
Тож хто прийшов на цей поріг?
Так солодко в теплі дрімати
І так не хочеться вставать!
Але ж хтось ходить кругом хати,
Тож доведеться відчинять.
Відкрила двері й обомліла -
Неначе в дзеркалі - вона ...
Ось тільки ззаду - темні крила
І гостра у руках коса...
"То смерть моя, - майнула думка,
Ой яка чорна, мов земля..."
І гостя, наче все почула:
"Невже чекала? Так, це я..."
"Ні, не чекала, та проходь вже,
Нічого, якщо я на "ти"
Бо ми такі з тобою схожі,
Немов дві крапельки води.
Пройшла тихенько Смерть у хату:
"І що? Оце ти так живеш?
Щось дуже скромно, небагато,
Нічого зайвого..." "Авжеж!
Кому потрібна зайва розкіш,
Коли життя дійшло кінця?"
"Цього ти певно знать не можеш!
Але це точно знаю я!"
Чим пригощати будеш гостю?
Що будем їсти під кінець?"
"Немає ніц. Ось тільки кості...
В обід варила холодець."
"Щось ти мені не дуже рада!"
"Та де там! Знай, щаслива я!
Втомилася топити хату,
Дрова носить, мести сміття,
Садити квіти біля хати,
Траву з городу прибирать...
Так хочеться лягти раз спати
І більш очей не розтулять.
Ти знаєш, я тобі збрехала
Вже довгі роки не жила,
З тобою зустрічі чекала
І мріяла, щоб ти прийшла.
Щоб повела мене за руку
До тих омріяних воріт,
Де я, забувши біль і муку,
Ступлю без жалю на поріг,
Зустріну тата, чоловіка,
Матусю рідну і дітей.
Де біля хати стара липа,
Віттям укрита від людей..."
Смерть тихо слухала розмову
І по сухій старій щоці
Котились сльози знову й знову,
Коса здригалась у руці.
"Йдемо мерщій, не можу слухать,
Фантомний біль мене пече
Я звикла - ладні прОдать душу,
Забути гідність, суть, лице
За зайвий подих на світанні.
Як сталось, що ти не така?
Не тішиш марним сподіванням
Себе. І ось тобі рука
Тримайся, тихо підем разом
Туди де буде сонця схід.
Там на тебе чекає мама,
Родина, діти, чоловік...
А зранку до бабусі служба
Везе газетку свіжу, хліб,
РибИнку, плавлений сир "Дружба"
Ступає жінка на поріг:
"А що ж ви прочинили двері?
Вже холод, ось-не-ось зима.
Дивіться, все, як ви просили,
Ось тільки пряників нема.
Були тверді, я не купила."
Зайшла до хати і мовчить...
У шалі, наче скам'яніла,
Старенька ніби мирно спить.
Обличчя світле і спокійне,
Застиглі в посмішці вуста -
Побачила щось серцю миле
І з миром до небес зійшла.
4
1
345
Час
Так швидко пролітає час...
З роками кожен помічає,
Як він крокує раз у раз
Повз нас у радості й печалі.
Лиш народився - в школу йдеш.
Не встиг закінчить - дім, робота,
І ось до школи ти ведеш
Дітей у радісних турботах.
Летить, спішить кудись той час,
Немов дрібний пісок крізь пальці.
Він дражнить й провокує нас,
В останнім відмовляє шансі
Перепрожить своє життя -
Такого не було й не буде.
Тож дарма свій не гайте час,
Живіть завжди в моменті, люди!
3
0
264
Душа
Відкриваючи душу навстіж,
Я всі сумніви й страхи відкину,
Різнобарвний натовп хай бачить,
В серці все, що до волі лине.
Бути іншою вже не зможу...
Свій порив усвідомить мушу.
Хай людський поговір не тривожить,
Підійди, зазирни у душу!
Тут усе наче на долоні:
Біль, печаль, і безмежна радість.
Від умовних звільнюсь полонів,
Принесе нехай мудрість старість.
Ну а нині, лишусь наївна,
Хай сміються, не плачуть і добре.
Скажуть люди - смішна і дивна,
Душу вихлюпнула наче море...
Хай і так, не ховаю очі.
Хай горять і печаллю, і щастям,
Наче небо в грозові ночі -
Справжній бій громовиці й ненастя.
Коли блискавки протинають
Темну синь, що відкрита навстіж.
У небес правди всі шукають.
Придивись і усе побачиш...
Ні, не страшно, що для забави
Зможуть болем затаврувати.
Потрощити тоненькі лати,
Серце згубою зможуть рвати.
Вірю в силу, що світ запалить,
Як маленький сердечний вогник,
Відкриваючи щиру радість,
Розбиваючи всі полони,
Душу вихлюпну - Всесвіт стане.
Дім без вікон, дверей і стелі,
І хай кожен знайде пристанок
У розкритій оцій оселі.
Бо у світі нема непрошених,
Всі прийшли, мов за спекою зливи,
Не погані і не хороші ми,
А щасливі чи нещасливі.
І коли вдихаючи розпач,
Ти навчишся любов видихати,
Світу щиро відкриєш очі,
Без страху, щось у собі зламати,
Безкінечне тепло розіллється
Світ рятуючи від розрухи.
Не ховай, відкривай своє серце
І не бійсь простягнути руки.
Світ сліпий, та добра все ж більше,
І змінить це ніхто не зможе.
І дорогу добра відкривши
Цілий світ врятувати можеш.
(Згадуючи поезію Е. Асадова)
4
0
318
Щось про людину
Налаштування в людини цікаві.
Доки маленька - вся, як на долоні.
Все, що на думці - і тату, і мамі,
Сусідам, рідні, навіть, просто знайомим.
Від заздрощів й підлості, щоб не страждати,
В незручності щоб не спинитись полоні.
З роками навчиться дитина мовчати.
Голову схилить, стисне долоні
І пальці схрестивши, сховає у душу
(Там затишно й тепло, і не заглядають)
Все наче перлини у рідкісну мушлю.
Та всі крізь роки душу знов відкривають.
Чому? Бо душа, хоч й велика мов Всесвіт
Весь скарб за життя умістити не зможе.
І як у дитинстві - все навстіж і все в світ,
І радість, і сльози розділить охоче.
Боятися пізно - життя наче потяг,
Швидке і невпинне. Чого ж зупинятись?
Тому і виходить душа, мов на протяг...
І плакати може, і щиро сміятись.
Налаштування в людини цікаві
Хай обертів скільки оберне земля.
В душі ми усі- світлі, щирі, ласкаві.
Дорослі, а знову неначе дитя.
3
0
256
Своє-чуже.
Ніколи не цікавилась чужим.
Життям, обійстям, долею, грошима.
Було мені чим зайнятись своїм,
До іншого мені не було діла.
Напевно і не стану, не цікаво.
Життя дає такий потенціал,
Що би тобі усього вистачало,
Щоб у чужі життя не зазирав.
Свій побут в кожного, як йОго не крути
І кожен коваль сам своєї долі.
Не варто озиратися навкруги
Роздаючи всім ярлики і ролі.
Забудь про види, форми і формат.
Всі різні - в тому суть життя.
Ніхто не сміє іншого зламать,
Щоб вирівнять під себе до пуття.
У кожного у роздумах своє
Хтось все міркує,хтось живе на вдачу.
Хтось в святкуваннях все життя своє,
Хтось над окрайчиком сухеньким плаче.
Розмов багато, в чому ж інтерес?
Тоді цікавість лиш доцільною буває,
Коли у неї є мета, і певний сенс-
Допомогти! Все інше мимо, краєм!
Знайди себе, на повні груди дихай
Будуй своє, плануй, твори, зростай.
Допомагай від серця, не для втіхи,
І осуд добрим серцем розчиняй.
2
0
397
Доня
Дивлюсь на кушетку поруч й тихенько плачу.
Дівчинка. Крихітка, схована в теплій ковдрі.
В Божої матері день народилась на вдачу.
Така голосиста...в сімейнім співатиме хорі.
Очі великі і темні, як ті озерця
Всі попередні діти мої - світлоокі.
В татка пішла, значить доля їй усміхнеться
Й щасливими будуть безкраї життєві дороги.
Мабуть, захоче, грати на фортепіано...
Ручка малесенька, пальчики ж довгі-довгі.
Матері серце від щемного щастя, мов п'яне
Крихітка мила, четверта моя доня.
2
0
250
Рідні
Спить поганенько і плаче дитинка моя.
Лікарка каже, що їжі їй не вистачає.
З відчаю пью я усе, що припише вона,
Тільки мала все одно вередує й страждає.
Знаю куди мені треба скоріше іти.
Жодних питань, тільки щира підтримка й порада.
Завжди бабусина хата відкрита мені.
Тут зустрічають мене і привітно, і радо.
Тут я дитя, хай скільки мені вже літ.
Дідусь, як завжди, все розмови розумні заводить.
Так затишно серцю, стихає думок політ.
Малечу бабуся в кімнаті тихесенько носить.
Співає про зорі, про місяць, про рідне село.
Стихла мала, спить у теплих обіймах тихенько.
Напевне відчула безмежне, як море тепло,
Як ковдрою їм огорнула бабуся маленьку.
Натруджені руки стискаю в своїх руках.
Маленькі і теплі долоньки, порізблені віком.
У зморшках - життя, все у клопотах і у трудах.
Для мене з дитинства завжди в цих долоньках втіха.
Собака злякала чи з вишні звалилась - біжить,
Обійме бабуся, і стиха на вушко шепоче.
Людина, що вміє невпинну спинити мить,
Що тільки любов і добро дарувати хоче.
Дідусь нас відправить на кухню і лишиться сам.
Буде дивитись малу, поки ми погомоним.
Скільки ж ці двоє без жалю віддали нам.
Справжню країну любові створили ці двоє.
Тільки надвечір повільно додому йду.
Солодко спить у колясці моя дитинка.
Скинувши відчай і втому, я знов живу.
Бабусю, до тебе у серці найширша стежинка.
Як птахи злетіли у небо старенькі мої,
Серце і досі стискається болем втрати.
Дбайливо ховаю я спогади поміж роки.
Бабуся моя - то Свята Берегиня-Мати.
Дідусь це найкращий у світі наш друг й захисник,
І руки його золоті стільки раз виручали.
Як, жаль, що ніяк не вернути уже ту мить,
Коли мої рідні в обіймах мене тримали.
Я інколи з сумом дивлюсь в глибину небес,
Коли раптом сердце моє стисне біль розлуки.
Я бачу безмежную синь дідусевих очей
Й бабусині теплі маленькі натруджені руки.
4
0
369
Моїй мамі
В хаті бабусі завжди пахне хлібом й теплом.
Літо спекотне, тому, мабуть, сплю погано.
Мені тижні зо два, я ще не дивлюсь, що кругом.
Мені все одно, мій Всесвіт великий - мама.
Мамині руки, здається, вже менш ніж мої,
Губи сухі мені тихо дають настанову.
В скронях пульсує тривожне :"Мамусю не йди!"
Але я тримаюсь, мовчу і молюся Богу.
Дивними плямками вкрилося тіло моє.
Кожного дня вони нові полонять цілі.
Мама ховає заплакані очі свої,
Бо мої скроні й повіки також вже білі.
Мені одинадцять, крізь натовп сміливо йду.
Наш термінал усіма продується вітрами.
Я тільки-но з Куби, одна в аеропорту.
В тривожному натовпі - рідне обличчя мами.
Я уже мама мені майже двадцять два.
Варю для дитини у чай заспокійливі трави.
Я мало не падаю, я не справляюсь сама.
Сьогодні, нарешті, посплю, бо у мене мама.
Роки пролетіли, за тиждень вже сорок один.
Буйно цвітуть і полонять повітря лілеї.
Сердиться мама, бо дзвонить їй завжди син,
А донька чомусь раз у раз забуває про неї.
Мамо не сердся, вже маю родину свою.
Так, це не привід забути дзвонити мамі.
Я не забуваю, я дуже тебе люблю.
Мені нема діла, що іноді є поміж нами
Якісь недомовки, образи чи щось таке.
Знаеш, давно в небуття відійшло минуле.
І завжди у серці моєму є місце твоє.
А все, що не так - відпустили, простили, забули.
5
1
289
Нічого нам життя не гарантує
Нічого нам життя не гарантує,
Воно собі , як з гір потік, тече.
Людина щось намріє, напланує
До справи дійде - стоп, ніяк не йде.
Поет старанно на старій машинці
Сплітає рими у складні рядки.
Світ змалювався наче на картинці,
Лиш мить, і все...писати не з руки.
Художник край свій з давнини сивої
До наших днів наносить на холсти -
Неначе пам'яті пергаментні сувої.
Змигнув і все... Мов чистії листи.
Все швидкоплинне і водночас вічне,
Нетлінне все й близьке до забуття.
Нема гарантій, лиш одне одвічне,
Одна гарантія - одне твоє життя.
Все інше у твоїх руках, людино.
Ліпи,твори, шукай цікавий шлях.
Не жди гарантій, іноді стежина
До пізнання в розжарених вуглях.
Але ж ми сильні, нас так сотворили,
Ми оживаєм, переживши біль.
З кривавих ран в нас відростають крила,
Навіть, коли хтось щедро сипав сіль.
4
0
487
Танцпол
Від почуттів аж пульсує танцпол,
Повільна мелодія лине.
Серце стукоче: "Прийшов, прийшов!"
Плечі його і спина.
Ні, їй не сплутать його силует
З жодним на цьому світі.
Щовечора мріє спіймати момент-
На білий танок запросити.
Та якось незручно їй підійти,
Соромиться бідолаха.
Впевненості не здобуть, не знайти,
Серце тремтить, як птаха.
Крок іще крок, завмирає душа,
П'янко пахнуть лілеї...
"Ледве знайшов тебе, де ти була?"-
Він просто перед нею.
"Сплутали з кимось мене, мабуть"-
Тихо вуста шепочуть.
"Ні, я не сплутав, мене Ігор звуть,
Давно запросити хочу."
Від почуттів аж пульсує танцпол,
Мелодія душу гріє .
Їй ще не віриться, що підійшов,
А серце вже щастям німіє.
4
1
456
Важливо прокидатися щасливим...
Важливо прокидатися щасливим.
Нехай стукоче злива за вікном,
Задумане здається неможливим,
А все життя дурним якимось сном.
Але щодня життя дає надію -
Промінчик, що злегка торкнеться щік,
Ласкаво поцілує твої вії
І розпочне нової днини лік.
Всміхнись, дай щирості твоє зайняти серце,
Згадай хороше, прожени лихе,
Хай сповняться теплом душі озерця,
Дрібниці не турбують хай тебе.
Важливо прокидатися щасливим.
Знайди, що може ранок зіпсувать
І викинь геть. Ти скажеш "неможливо"?
Можливо все, як обіцянку дать,
Що житимеш, як прагне твоє серце,
Не нехтуй ним, відчуй жагу життя.
Наповняться теплом душі озерця
І неповторним щастя відчуттям.
5
2
261
Досвід
Ідуть роки, я все збираю досвід,
Пакую спогади і бережу думки,
І не відтерміновую на потім
Своє життя. Дивлюся навкруги:
Дива! Всьому радіє серце.
По тілу розливається тепло,
Все пестить око - небо, ліс, озерця,
Повітря голову дурманить, як вино.
Біль втрат живий, така його природа,
Але з роками вже не рве до сліз.
Змирившись з ним, я лиш прошу у Бога,
Єдиний шанс побачитись колись.
На повні груди дихати вже вмію,
І не дивлюсь, що думає юрба.
Про щастя для близькИх і рідних мрію,
Щоб доля з ними лагідна була.
Не хочу сподіватися на інших,
Бо кожен сам кує своє життя.
Пакую досвід і складаю в ниші,
У спогадах радію, мов дитя.
А щастя поруч, тихе й непомітне,
І ,якщо долю марно не гнівить,
Воно прийде, ласкаве і привітне,
І у твоїй оселі буде жить.
2
2
298
Не зустрічають випадкових
Не зустрічають випадкових.
Дві долі наче той магніт.
Не зрозуміло й загадково
Свій створюють єдиний світ.
У ньому все, як на долоні -
Сердець об'єднаних любов,
Як у солодкому полоні,
Пульсує в ритмі щастя знов.
В твоїх очах безмежний всесвіт,
А посмішка - чарівний дар.
Щасливий я, бо ось, нарешті,
Тебе в цім світі відшукав.
Так пахне травами волосся,
Від дотику вирує кров.
Ні, точно знаю, не здалося,
В душі моїй живе любов!
Полон твоїх обіймів - щастя,
Немає тижнів, днів, чи літ.
Політ під крилами кохання.
На двох підкорюємо світ.
4
2
291
Волошки-очі
Одна невелика родина -
Мама і підліток-син
Переживала зміни,
Як безліч інших родин.
Приїхали в інше місто,
Нове будувать життя.
І хлопчик зустрів під під'їздом
Блакитнооке дитя.
Дівчинка, очі-озера,
Усмішка, як в кіно.
Подумав хлопчак - королева,
В душі розійшлось тепло.
Вона вся неначе з казки,
Він десь про таку читав...
Ховаючи щік рум'янець
Лиш мовчки спостерігав.
Лелеки-роки летіли,
Не хлопчик уже - юнак,
Але не знайшов в собі сили,
Відкритись не зміг ніяк.
Торік закінчила школу,
Покинула рідний край.
Він місця собі не знаходив,
Те згадуючи :"Прощай!"
І вже кілька тижнів поспіль
Щоночі він бачить сон:
Чарівні волошки-очі,
А в серці кохання полон.
В той вечір спішив додому -
Ремонт, привезуть паркет...
І мало не збив знайомий
Омріяний силует.
"Сусіде, привіт"- всміхнулась,
Він наче у землю вріс.
В душі все перевернулось,
Думки вітер знов поніс.
Чудові волошки-очі,
Тоненький дівочий стан.
Його наче хто зурочив.
Він знову не їв, не спав,
Все мріяв її обійняти.
Слова в голові підбирав.
Він вирішив все сказати.
Волошки в полі зібрав.
Додав до того букету
Ромашки і маків цвіт.
А як калатало серце,
Бо вперше за стільки літ.
Він тихо постукав в двері:
"Я, знаєш, не майстер слів,
Та ти полонила серце,
Як тільки тебе зустрів.
Не вмів все тобі сказати,
Відкрити душу свою.
Як мріяв тебе цілувати,
Як сильно тебе люблю!"
Вона червоніти стала,
Сплітаючи кóсу свою:
"Як довго тебе чекала,
Як сильно тебе люблю..."
4
0
351
Все на двох
Обійми і скажи тихенько,
Як втомився ти від розлуки.
Наче птах стрепенеться серце,
У замок знов зійдуться руки.
В них так затишно і спокійно,
Час - солодкі краплини меду.
Найулюбленіша картина -
Ти і я, а над нами небо.
Я і ти. І весь світ мов навпіл,
Все на двох: і любов, і туга.
Не було навіть сподівання,
Що ти станеш найкращим другом.
Найтепліші життя моменти -
Це хвилини поруч з тобою.
Ти даруєш мені натхнення
Й щастя просто бути собою.
2
4
373
Чи був то біль?
Чи був то біль, якщо ти кажеш,
Що кожен біль лікує час.
Чи знав ти, як себе картаєш,
В думках вертаючи ще раз
Ту мить, як защиміло серце,
Біль втрати розітнув життя,
На "до" і "після". Наче перцем
Знання - Не буде вороття.
В гостинний дім не прийдуть люди,
Яких забрали небеса.
Незайманою знов не буде
Сердець потрощених краса.
Кінцівки втрачені назавжди
Через роки не відростуть.
Не подолається відважно
Відкладений на потім путь.
Хоч забуття ми молим в долі,
Щем серця рани знов ятрить.
І ми звикаєм жити з болем,
Вдаваючи, що не болить.
6
0
355
Біг життя
Буває у житті всього,
На те воно й життя.
Буває, розірвавсь зв'язок -
Рідня, як не рідня.
А друг настільки рідним став,
Що ближчий, аніж брат.
Всього буває у житті,
Окрім шляху назад.
Буває, серце на замок
Закрите від усіх.
Дружина плаче під вікном,
Не зна, де чоловік.
Йому потрібен спокій, час
І ще, казав, там щось.
Про щастя мрії раз у раз,
Та якось не збулось.
Споживачами звикли жить,
Все споживать кругом.
Події, мрії,почуття,
Чийсь спокій, щастя,сон -
Забрали все... Побиту душу
Вже не зібрати до пуття.
А потім скажем :"Ов-ва, друже,
Як потовкло тебе життя!"
Весь світ біжить і для розваги,
Ми переходимо на біг,
І в тій гонитві забуваєм,
Який у нас короткий вік.
Як ніжно гріють наше сердце
Палкі і щирі почуття,
Як розквіта в душі надія,
Коли гойдаєш ти дитя.
Як пахнуть хлібом руки мами,
Світанок будить цілий світ.
А ми все гоним батогами
В шаленім ритмі стільки літ
Себе... Ні спокою, ні щастя.
Роки злетіли наче цвіт.
І наче все було, одначе,
З того минуло стільки літ,
Що стерлось все і все забулось,
Думки і справжні почуття.
І як би молодість вернулась,
Інакше жив би ти життя.
Не спішно, кожну мить чарівну, Карбуючи в своїх серцях.
Оберігаючи всіх рідних
І їх цінуючи життя.
6
2
470
Злива
Ніч була темна і тиха
Та десь спалахнув небокрай -
Неначе омріяна втіха,
Неначе відмолений рай.
Блискавки на небосхилі
Багряні лишають сліди.
Простори від спраги безсилі
Умиють краплини води.
Спочатку поодинокі,
Легенько злітають з небес,
Та звідкись приніс підмогу
Вечірній легкий вітерець.
Зібралися разом - сила.
Дощ рясний став, наче душ.
Земля так вологи просила,
Дощ зрештою це відчув.
Лий, не вщухай, не треба,
Землю життям напувай.
Рясні краплини з неба
Спраглий рятують край.
6
0
283
Різні
Я так боюся важливих рішень.
Сьогодні, вчора, позаторік.
Вагання вічне, то клятий біч мій
Сама з собою борюсь повік.
Себе вмовляю, шукаю суті
І так буває, що сил нема.
І серце тоне немов в отруті
В отих ваганнях. Така біда.
А ти рішучий, ти зовсім інший -
Так рвучко вектор до мрій веде.
Не зупинити важливих рішень,
Коли ідея зове тебе.
Твій роздум - швидкий, мої повільні,
Ти - міцна кава, я - крихкий лід.
Тому так дивно, які ми різні,
А ти для мене безкраїй світ.
2
2
313
Ранок
Ранок крадеться тихенько крізь ніч -
Першим промінням торкнеться небес.
Це лише мить, та прекрасна та мить -
Наче із попелу Фенікс воскрес.
Ранок неквапно фарбує кругом
Небо блакиттю і золотом рясним,
Землю зеленим, а душу теплом.
Ніч він висвітлює променем ясним.
Влітку усе йде на поміч йому -
Пташка малесенька пісню заводить,
Роси перлинні, як сльози в саду,
Трави умиють - хай сонце вже сходить.
Щиро радіють світанку ліси,
Легко ріка береги обіймає.
Світ промовляє на всі голоси -
Ранок лише таким жвавим буває.
3
0
339
Що таке щастя?
Шо таке щастя? - одвічне питання.
Для когось це палких обіймів кохання.
Для когось - коли тихо поруч сопе
Маля - половинка його і тебе.
Для когось кар'єра, для когось робота:
Щасливий дослідник, що вивчив болото.
Щасливий учитель читання, повір,
Що щойно малечу читати навчив.
Щасливий кондитер - не марні зусилля
Шедевр, а не торт він створив до весілля.
І лікар щасливий - зробив все що міг,
В нерівнім бою щойно смерть переміг.
З маленьких миттєвостей людям на втіху
Складається щастя безмежне, велике.
Бо знаєш, душі аж занадто не треба.
Хай просто синіє безхмарнеє небо,
Заводить пташина в веснянім гаю
Веселу святковую пісню свою.
Так щастя багато, ти не зволікай:
Люби і твори, як людина зростай.
Милуйся землею, люби, бережи.
А слова гіркого, здержись, не скажи.
Не бійся образи і вір в чудеса,
Бо завжди разом ідуть щастя й краса.
Насправді, для щастя багато не треба -
Ні гори грошей, ні будинок до неба -
Щаслива людина багата добром
І ділиться щедро душевним теплом.
4
0
409
Про важливе
Про важливе хотів, то давай про важливе,
Але ж ти розумієш, у всіх воно різне.
Хтось з усмішкою робить щось надможливе,
Хтось
стражданням вважає відсутність хисту.
У когось від самотності шрами на серці,
А в когось все життя боротьба із болем,
Що влізає під шкіру пекучим перцем,
Й випікає надію лишатись собою.
Як дивитись в майбутнє мене питаєш?
Я не знаю, тому і дивлюсь з позитивом.
І коли що робити в цю мить не знаєш,
Головне пам'ятай - будь в гармонії з миром.
Біль у кожного свій, зрозуміло ,одначе...
Як на більший чи менший його ділити?
Хтось надривно з образи дрібної плаче,
Хтось без сліз все купує попарні квіти
І щоранку іде крізь все місто пішки,
Щоб побути хоч мить наодинці з татом...
І нехай він мовчить, все одно це близькість,
Яку, навіть, по смерті не поламати.
Хтось на ватмані стрес свій малює чорним,
Хтось співає, мов сльози гіркі зроняє.
Біль у кожного свій, сум свій теж і неспокій.
Ідентичних людей взагалі не буває.
Хочеш ще про важливе? Я дуже рада,
Бо здавалось про це вже ніхто не слуха.
Не наука це, знаєш, і не порада,
І не те, що знайшлося два вільні вуха...
Це спокута. Мій шлях і моя безодня,
Від яких в забуття відійти несила,
Найстрашніше, як серце лишилось порожнім...
Залишатись людиною - ось що важливо.
4
0
356
Що зроблено, то зроблено
Що зроблено, то зроблено, пробач.
Запізно плакати й заламувати руки,
Жалітися на полосу невдач
І совісті імітувати муки.
Що зроблено, то зроблено, забудь.
Тому і звем минуле ми минулим,
Щоб відпустити помилкову суть
І жити далі, ніби все забули.
Як вийшло, так і вийшло - хай іде.
Як птах з руки зірвався - не спіймати.
Життя - це не один похмурий день,
Щоб, як змінить минуле, рахувати.
4
1
353
Якби я вміла малювати.
Якби я вміла малювати,
Я б на великому холсті
Зібрала б всі яскраві фарби
Й найщасливіші миті всі.
Як вперше пальчики маленькі
Мого торкнулися лиця,
Як з вуст доньки зірвалось вперше
Звертання - " Мамочко моя!"
Як перші слізки утирала
І перші правила слова.
Я б все тобі намалювала,
Щоб ти це в серці зберегла.
Роки летять, неквапна пам'ять...
І губляться думки, слова.
Я б цілий світ намалювала,
Щоб ти щасливою була.
5
0
327
Кращий аніж я.
Мені так хочеться, щоб ти щасливим був,
Щоб блиск очей твоїх не тьмарили образи,
Щоб досвід ти безболісно здобув,
Щоб всі шляхи долались першим разом.
Щоб не вщухала віхола ідей,
І вистачало для натхнення днини,
Щоб серед тисяч радісних людей
Ти щасливішим був, мій любий сину.
Не надивлюсь на тебе, дитинча,
Очам не вірю, швидко так зростаєш.
Лиш вчора в люльці бавила дитя - Сьогодні зростом вже мене наздоганяєш.
Пишаюся, що в день той весняний,
Коли мале з'явилось дитинча,
Я привела в цей світ не свою тінь -
Людину! Значно кращу, аніж я.
5
0
425
Дорогою життя
На дорозі життя я багато стрічала людей.
Хтось пройшов мимохідь, не лишаючи в серці сліда.
Хтось мене надихнув на немало цікавих ідей,
Хтось надії розбив і пішов, як крізь пальці вода.
І обличчя чиїсь бачу й досі, немов наяву,
Голоси тих людей виринають у спогадах знов.
Пам'ять все розділяє на попіл й прозору росу.
На образи і сльози, на віру, надію й любов.
Все життя - круговерть безкінечна цікавих шляхів.
Випадкових людей значно менше, ніж посланих нам.
І як згадка лишаються здраві та світлі думки -
Думай мозком! Вір серцю і сказаним щиро словам.
7
0
479
Дівчинка
Дівчинці сорок, а в серці вирує весна.
Сердце і мозок вже вкотре в житті у розбраті.
Зранку раненько біжить босонога сама.
Роси збирати подолом квітчастого плаття.
Серце стукоче неначе шістнадцять йому,
Мозок різнить почуття на реальні й дешеві.
Дівчинка стріла свою сорок першу весну...
Радують око уквітчані вишні рожеві.
Дівчинка, щиро всміхнувшись, додому спішить.
Затишно серцю - Земля вся прибралася в квіти.
Згадує дівчинка с тугою роки шкільні.
Диво! - закінчують школу вже дівчинки діти.
Кожного разу не вірить в часопис життя,
Серце і мозок ніколи не дійдуть тут згоди.
Дівчинці сорок по паспорту, а відчуття -
Максимум двадцять - урозріз з законом природи.
4
0
396
Чи є любов?
Спитай мене чи є любов,
І відповім я "Так".
Стукоче серце знов и знов -
Без почуттів ніяк.
Старенька бабця вигляда
Онуків знов і знов.
Сумує і чека вона.
Хіба ж це не любов?
Маленький хлопчик у траві
Метелика спіймав
І своїй подружці малій
Його подарував.
Хіба ж це не вона, скажіть?
В повітрі знов і знов
Немов ручай життя біжить -
По світі йде любов.
6
0
492
Немовля
Чи знаешь ти найбільший дар,
Що бачила Земля?
Любов'ю пахне і теплом
Маленьке немовля.
А перший дотик - щастя мить,
Дорога до зірок.
Чи вмів до того ти любить,
Чи це лиш перший крок?
Десятки виховних ідей
І кількасот думок.
Немає світу більш ніж цей -
Прожиті миті вдвох.
Бо в мріях кожної з матусь
З відколи є Земля:
"Я за малечу помолюсь,
Хай буде більш ніж я
Весела, лагідна, тверда,
Хай любить її світ.
Хай подарують небеса
Щасливих довгих літ.
Бажання здійсняться нехай
І мир несе Земля!"
Шепочуть мами сотні літ,
Як пестять немовля.
3
1
360
Побачення
Запроси мене на побачення,
Де співають птахів голоси,
Інтернету нема й телебачення -
У минуле мене запроси.
Зустрічати світанок над річкою,
У тумані, що сипле росу.
Пригадаю - блакитною стрічкою
Я колись заплітала косу.
Полум'яно багаття грається -
Помаранчевий блиск по воді,
Пташка поруч співає, старається
Вдвох з луною на два голоси.
У закопченій турці вариться
Кава чорна п'янка, терпка.
Ранок першим промінням вбирається.
Я сьогодні щаслива така!
Запроси мене на побачення,
Де з луною на два голоси
Пташка пісню співає, старається...
В мою юність мене запроси.
5
2
319
Багатство.
Я, знаєте, така багата стала.
Рукою щедрою відсипали літа
Коханого обіймів й слів немало,
Дитячих поцілунків в день до ста.
Ясні світанки й романтичну сутінь,
Яскраві дні і теплі вечори.
Тоненькі зморшки м'яко вкрили руки, -
Тепер неначе мамині вони.
Є цілий віз смішних й сумних історій,
І кілька подорожей серце береже.
А ще натхнення маю ціле море
І Всесвіт, що думки мої веде.
То сказано давно, роки - багатство,
Вони лишають в пам'яті добро,
На серці - світлий сум і добре братство,
І сріблом припорошене чоло.
5
0
359
Бабусині крила.
Бабуся горщик дістає із печі:
"Ідіть мерщій,бо снідати вже час!"
Вона старанно нам прасує речі
І до воріт завжди проводить нас.
В бабусі завжди затишно і світло,
Коли так люблять - серце не болить.
Нас береже бабусина молитва,
Мов крилами вкриває кожну мить.
В бабусі я усміхнена й щаслива,
Як та весна, що квітнем розквіта.
Ні холод не ляка мене, ні злива,
Усе простим здається в ті літа.
Її тепло - у кожному привіті,
Лиш захворів - мов ластівка летить.
Живе бабуся - ми маленькі діти,
Любов'ю оповиті кожну мить.
Життя біжить, і я уже бабуся,
Та спогад теплий в серці ожива.
Я, як вона, за малюка молюся,
Щоб розгорнуть над ним ті два крила.
7
2
341
Хочу
А можна, я замовлення зроблю?
Мені, будь ласка, ясну теплу днину,
Щоб сонця ясного и неба досхочу.
А можна... И весну без карантину?
Уже не ріже око масковий режим
І руки вже не лущить антисептик.
Ми звикли всі, та кожен, поміж тим,
Десь в глибині романтик, а не скептик.
Де всі обличчя, світлі і живі?
Так дивно бачити одні лиш тільки очі.
Не хочу карантинної весни...
Життя безкарантинного я хочу.
4
2
433
Хлопчик
Що за хлопчик на порозі
Ноги обхопив. Сидить.
Як зігрітися в морози
Хоч на мить?
Мати десь пішла ще вчора
Й не прийшла.
Як на вулиці удома -
Геть зима.
Піч топити не уміє -
Ще дитя.
З старих вікон вітер віє...
Це життя?
Не потрібний і забутий
Він пішов.
Десь хрещена має бути.
Не знайшов.
До бабусі він не дійде -
Сил нема.
А грошей уже в копілці
Геть катма.
На останні він ще вранці
Хліб купив.
Залишався лиш окрайчик,
Десь згубив.
Як зігрітися у морози
Підкажіть,
Як за сина серце в мами
Не болить.
Забери його додому
Обігрій.
Подаруй йому надію,
Зрозумій.
Це не вибір, це біда -
Його життя.
Бо колись приніс лелека
Не в той дім дитя...
2
0
391
Світ
А за спиною знову чути шепіт,
Що ти не пара, ти мені чужий.
У серці люті ледь тримаю клекіт,
Вуста мовчать, а в скронях буревій.
Якщо б порівнювати схід та захід
Чи північ з півднем - це як я і ти,
Але від голосу твого ідуть мурахи
І серце уповільнює свій хід.
Дивлюся в очі і себе не тямлю -
В них цілий світ, і знаєш, я вже там.
Я без вагань тобі відкрию карти
І не сховаю козир в рукавах.
Така як є стою перед тобою,
Як чистий лист, що хочеш напиши.
З тобою поруч лиш стаю собою.
Ти - то натхнення всіх моїх віршів.
Забулося, минулось, пролетіло.
В роках розвіявся шепіт голосів.
Як добре, що колись тебе зустріла
І ти мене тоді в свій світ впустив.
5
0
450
Влада
Ти маєш наді мною певну владу,
Тримаєш душу й серце у руках.
Дарує радість і тепло твоя увага,
А розпач твій мій світ руйнує в прах.
Твоя увага гоїть мої рани,
В твоїх обіймах серце не болить,
І заживають всі болючі шрами,
Даруючи твого кохання мить.
Цього не подолати, не купити.
Це просто є, або його нема.
Сама обрала лиш тобою жити
І душу й сердце разом віддала.
Вирішуй, бо вони твої до краю -
Моєї влади більше там нема
Я не жалкую, просто я кохаю...
У твій полон здалася я сама.
2
0
362
Крила.
Я завжди була звичайна
І мало що я уміла.
Мій відлік пішов спочатку,
Коли я тебе зустріла
Не можу зрушити з місця,
Хоч колір зелений світить,
Завжди мене щось тримає
У цьому шаленім світі.
Мій темп - то повільна румба,
А світ вже летить квікстепом,
Від мови скорочень - сумно,
Рідніші душі сонети.
З дитинства була чужою,
Ховалася за книжками,
Шукала в них щастя-долю
У знаках поміж рядками.
Зась з подружками на річку -
Сваритися буде мама.
Ховалася знов за книжку,
В ній мріяла, оживала.
Здавалося, крила мала -
Весь світ наче на долоні.
І де тільки не бувала,
У тім живучі полоні.
Ти вніс у життя моє барви,
Ліса і тінисті алеї.
Навчив, що у полі трави
Руді, жовтуваті, зелені.
Що в лузі волошки - очі,
Як неба блакить чарівна,
Що в серпні короткі ночі
І зорепад невпинний.
Ти промовля, я слуха,
Погляд ловлю очами,
М'яко стискаю руки
І шепочу вустами:
"В час коли серпень щедрий
Сипле на землю зірками,
Що загадає серце,
Не пропаде з роками."
Я завжди була звичайна,
Ти розфарбував мені крила.
Злетіла! Ось справжнє щастя!
Бо саме тебе зустріла.
5
0
462
Татові
Про маму безліч слів і тисячі віршів,
Про теплі руки і недоспані ночі,
Про застереження її пророчі.
Для тата ж завжди нам бракує слів.
Ти, тату, був надійним, наче скеля,
Від всього світу нас оберігав
Ти нами жив, нічим не докоряв.
І молодим пішов, лишив в душі пустелю.
Ідуть роки. Як по живому сіль,
Так спогади ятрять душевні рани.
І не рятують теплі руки мами,
І посмішки дітей мій не вгамують біль.
Пробач, татусю, я не розуміла,
Мені здавалось, поруч ти навік,
Найкращий татко, дід і чоловік,
Ідуть роки, а відпустить несила…
А як на тебе схожий мій синок,
І вдачею, і поглядом очей,
Ой, скільки ж у моїм житті ночей
Із мріями хоч про один дзвінок,
Побачення хвилинні чи бувають?
Щоб встигнути несказане сказать,
І щоб на щоках мокрих відчувать,
Як твої пальці сльози утирають.
Ідуть роки. Ростуть твої онуки.
І пам’яттю про тебе день у день,
В душі складаю тисячі пісень
Про татові натрудженії руки.
5
0
380
