Напитись рікою
Євгенія Стрельченко
Ти впала , немов та зірка Із небосхилу в забуття. Десь в грудях засвистіла дірка, Розміром з моє життя. Куди ти йдеш, А я, з тобою? Напитись з дна рікою? Лишень, якщо ти потім оживеш. Ти проросла в мені , немов клітина, Що хоче вічного буття, А я всього лиш на всього людина, Яка ,без тебе, втомилась від життя. Не те щоб завтра помирати, Але доки живу, я хочу відчувати , Що десь там ,за гранню смерті, Із пам'яті не будеш стерта.
2021-08-08 21:59:47
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Євгенія Стрельченко
Вірш, який народився від споглядання на зорі. Я ніколи не контролюю сюжет. Пишеться, ніби саме по собі.
Відповісти
2021-08-08 22:01:43
Подобається
Інші вірші поета
Сансара У тобі сотні злив Остання Листи
Інші поети
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16606
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6320