Напитись рікою
Євгенія Стрельченко
Ти впала , немов та зірка Із небосхилу в забуття. Десь в грудях засвистіла дірка, Розміром з моє життя. Куди ти йдеш, А я, з тобою? Напитись з дна рікою? Лишень, якщо ти потім оживеш. Ти проросла в мені , немов клітина, Що хоче вічного буття, А я всього лиш на всього людина, Яка ,без тебе, втомилась від життя. Не те щоб завтра помирати, Але доки живу, я хочу відчувати , Що десь там ,за гранню смерті, Із пам'яті не будеш стерта.
2021-08-08 21:59:47
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Євгенія Стрельченко
Вірш, який народився від споглядання на зорі. Я ніколи не контролюю сюжет. Пишеться, ніби саме по собі.
Відповісти
2021-08-08 22:01:43
Подобається
Інші вірші поета
НЕБО В КРАПКУ Голос Допоки Сонце спить Залюбки
Інші поети
Momen ali
@momen_ali
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
Без вагань
МОРГАН РЕЙ
Ми летіли в всесвіт без вагань, Залишивши цей світ сам. Без космічних почуттів, Світ в твоїх очах згорів. І я не я, і ти не ти, Ми залишились в самоті...
60
3
8353
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
44
3
866