Так шкода

Євгенія Стрельченко

Тримай свою непрохану пораду Десь глибоко в собі. Почни казати лише чисту правду Й почуєш крик брехні. Ніхто нічого не попросить, Лиш мокрі очі,кліп-кліп-кліп. Лиш деколи ,голодні й босі, Ховають під подушку хліб. Не скажуть, промовчать, Опустять руки . Тінню будуть на землі лежать , З життям чекать розлуки. Так шкода. Молоді. Тримай свою бридку огиду Десь глибоко в собі. Не подавай і виду Й побачиш "дякую", не сказане тобі.

2021-04-21 00:01:50

Інші вірші поета

Люблю Різна Сизою голубкою Оада

Інші поети

Hannah

@hananahQbanna

Jojo Harl

@JojoHarl

MuSeqHar

@museqhar

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2612

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11386