Нічого не сталось

m. bachinska

Так багато питань,які нас хвилюють Та ще більше відповідей на них. Вітри холодні все сильніше дують І мій душевний голос щось затих. Я так хочу щоб він прокинувся, Щоби знову я стала жива. Можливо глибоко в душі моїй Відцвіло вже моє життя. Я ще живу,я ходжу,розмовляю, Та не сміюся і не веселюсь. Душевний вогник помаленьку помирає І ні на кого я уже не злюсь. Це найгірше коли помираєш з середини, Ти ще живий але уже і ні. Ти не хочеш любити і сердитись, Запитання безглузді усі. Ти не повернешся до звичного життя, Ти не будеш уже кохати. Відійшли усі почуття, Ти спокійно лягаєш спати. Ніхто тебе не розвеселить, Ніхто не підніме настрій, Щось в середині так болить І ти зовсім не хочеш щастя. Щось всередині так болить, Ніби граната там розірвалась. Серце все більше щемить і щемить, Але ззовні нічого не сталось.

2019-08-25 11:14:55

2

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Божевільний

Щось здається, що тут кілька разів не правильне чергування в-у : "уже-вже", "всі-усі". Будьте уважніші, удачі)

Відповісти

2019-08-26 20:54:21

Подобається

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

14

6573

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12488