Герої

Перший свого імені

Нікому не знати... Що біль у серці пізнати Нікому не знати... Наскільки важко іноді спати Нікому не знати... Що таке доньку чи сина втрачати Що таке серце? Що таке біль? Забуті для когось напевно Боліти не може серце у світі Де світло панує завжди Де небо прикрасне Безракетне і чисте Де насильства нема Немає і вбивста за пральну машину Невже вам важко признати Що нам важко без сумнівів спати Невже кожен звас засинаючи думать "Напевно в дітей скоро буде розлука " Із батьком і матір'ю... Із братом чи сестрою Питання вас мучитеме скоро Чому діти не спали? Напевно віт тих хто "за мир" йшов воювати Кров полеглого в землю втолота Напевно дивно усім признавать І вбита горем мати за сина почне ривать Над труною.... Напевно вже страшно стало Як тільки труна вам в голову приходить А мати, чи батько дітей там тіряють Напевно це важко Це відчувати Хоч рима слабка в мене вийшла тепер Але всежтаки.... Кожен із вас Зрозіміє це тоді Коли буде час Адресовано кожному................

2022-10-14 18:19:35

5

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1542

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11169