" Так важко відпустити "

Merian Varner

Так не просто відпустити цю людину Яка була підтримкою в тяжку годину Була твоїм плечем - твоя відрада Завжди корисною була її порада . Не просто так про все забути : Адресу , номер , та стосунки . Коли усе тобі нагадує , що був У тебе колись : хлопець , дівчина , або найкращий друг ! Перекреслити - із свого життя забрати Поставити на своє серце грати ! Від тих людей , які там довго жили Теплом своїм, колись нас окружили. Так важко дати волю почуттям , Коли вже пізно і назад немає вороття, Коли слова втрачають зміст і все без сенсу Вже не впускаю людей в гості - зачинене серце .

2021-05-23 22:37:08

14

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Merian Varner

спасибі ☺️

Відповісти

2021-05-24 05:39:22

Подобається

ДрВейдер

А вот теперь на чистоту. Меня спрашивали часто, что может тебя заставить плакать, а я говорю, что то что касается моей жизни на прямую. Буду откровеннен, этот стих тронул меня своими слонами и своего главное тем что именно такую же ситуацию я чувствовал буквально на днях

Відповісти

2021-05-31 22:01:40

1

Merian Varner

@ДрВейдер , спасибо большое я старалась передать ощущение в такие жизненные моменты 😊

Відповісти

2021-06-01 06:56:05

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5803

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12399