ДИХАТИ

Деміра Рейн

Давай сьогодні дихати повітрям холодним, Пронизуючи хворі легені наскрізь. Ніби наші життя стали непритомні, Залишаючи живою лише свідомість. Давай сьогодні дихати ніби востаннє, Наче вичерпали свій кисневий ліміт. Сміятись до сліз, коли вже не вистачає, З усіх сил зробити останній глибокий вдих. Давай сьогодні дихати у прочинене вікно, На підвіконні нашого старого четвертого. Бо в середині давно вже все відмерло, Там стільки життя не було, як смерті. Давай сьогодні дихати, згадуючи вчора, Бо латентно я назавжди там лишилась. Бачиш, я й досі смертю хронічно хвора, А бути живою — так і не навчилась.

2022-10-01 20:04:18

3

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Деміра Рейн

@МОРГАН РЕЙ публікую старі вірші 🥲

Відповісти

2022-10-01 20:57:17

1

МОРГАН РЕЙ

@Деміра Рейн , ти неймовірна)

Відповісти

2022-10-01 21:03:55

1

Деміра Рейн

на емоціях тримається світ

Відповісти

2022-10-01 21:12:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

103

15

15721

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283