Коли попрощаюсь !
Деміра Рейн
Мене майбутнє манить в туман , Але я хочу залишитись сьогодні , Бо що ж , чекатиме мене так , Якісь нещастя та незгоди . Та мій шлях встелений камінням * , Не по рівній дорозі іду , Кожен камінь – нове потрясіння , Та , можливо , я їх і не переживу . Кожен камінь забирає надію в життя, Не надіюсь , що колись буде краще , Кожен камінь – це частинка буття , А буття – це , мабуть , нещастя . І я знов в сьогоденні залишаюсь , Щоби завтра вже не прийшло , Щоби потім , коли попрощаюсь , Сумувать за чим не було ... P.S * каміння це проблеми , що трапляються на життєвому шляху .
2020-08-26 20:35:55
8
0
Інші вірші поета
Душу забрала війна Поезія ДОРОГИ 4308
Інші поети
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2199
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12631