182 лютого
Привіт, мій друже, бач світанок, такий вже звичний у війні, А ти згадай той чорний ранок, коли здригались ми усі, А ти згадай, той холод лютий, що був назовні та в душі, Привіт, мій друже, ти не забутий, як і ніхто на цій землі. Тут все змінилось, стало тихо, лиш час від часу приліт ракет, Та ми тримаємось всі разом, надіємось, що все пройде. Війна ще тут, ще не минула, а ми уже звикати стали, Бачиш, як швидко промайнула, весна – яку ми не чекали. Пишу тобі, що вже не плачу, хоча моментами бува, І відчуття тепер інакші, ніби спустошена земля. Так опустів довкола світ, ніби чуже стало життя, Не повернемося ми назад, минулого уже нема. Скажи мені, ну як ти там, у нас тут літо календарне, Хоч обіцяли нам тепла, ці обіцянки стали марні. Привіт, мій друже, це знову ранок, і літо це — холодом скуте. Перегорну свій календарик, а там сто вісімдесят друге лютого. ______________ 24 серпня 2022 шостий місяць війни
2022-09-28 10:07:39
11
10
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (10)
Деміра Рейн
@МОРГАН РЕЙ на жаль, людей не повернуть вже, мені байдуже на будинки, на дороги, на все інше (моя егоїстична думка) але людей не повернуть, вони вже зникли, а з ними зник весь світ, відчуття, що тебе тут більше нічого не тримає, що цей світ в один момент став настільки чужим і пустим, це як сісти не в той автобус і приїхати не в своє місто (по-іншому не знаю, як описати)..
Відповісти
2022-09-29 19:02:12
1
МОРГАН РЕЙ
@Деміра Рейн , я кожного дня відчуваю подібні речі. Так, ти цілком права - життя найголовніше. Здається немов разом з чужими відібрали й твоє, ти просто функціонуєш, як тіло, але без душі...
Відповісти
2022-09-29 19:04:01
1
Деміра Рейн
@МОРГАН РЕЙ я навіть не знаю, де цьому межа, коли щодня все знову і знову ти помираєш з кимось, а на ранок ти знову умовно живий, до того моменту, поки не поховаєш себе знову
Відповісти
2022-09-29 19:07:31
Подобається
Схожі вірші
Всі
Кохаю
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць, І тихенько, крізь світ, побіжу, І нехай вже позаду мільйони столиць, А я в полі тебе обійму. Обійму і заплачу від щастя свого, Мабуть, більшість йому навіть заздрять, А мені вже давно на них все одно, І на те, що вони мені скажуть. Я, мій милий, єдиний, тобою живу, І в повітрі ловлю твої нотки, Я для тебе співаю і стрічку нову, Запишу у своєму блокноті. Ти малюєш мій сон із мільйону казок, У якому такі різні барви! Ти даруєш мені той рожевий бузок, А із ним, мов мереживо, чари. Від обійм, поцілунків твоїх я горю, Мов метелик над вогнищем синім, Боже мій, якби знав, як тебе я люблю, Якби знав, як без тебе я гину.
98
15
7504
Хрест - навхрест
Хрест – навхрест в’яжу пейзаж, від учора і до завтра. Кожен жест моїх вдихань має кривду, має правду. Хрест – навхрест мої думки полотно це поглинає. Еверест мого життя чи екватор? Я не знаю. Хрест – навхрест чи треба так? Сподіваюсь, сподіваюсь.. Кожен текст своєї долі витримати намагаюсь. Хрест – навхрест добро та зло. Поруч, разом, нерозривні. Без божеств та без чортів.. Бо живуть усі на рівні. Хрест – навхрест таке життя. І нічого з цим не зробиш. Кожен жест має свій шлях, злий та добрий, ти як хочеш?
51
9
1929