Несказані слова
Смішна, років через 5 різниця буде непомітна, А поки що ти зовсім ще дитина. Наївне, миле, позитивне створіння, Мій світ для тебе надто сірий. Ти любиш короткі шортики, яскравий одяг, що облягає, Ти любиш пускати літачки і голосно сміятись, спокусливо волосся розпускаєш. Ти надто гаряча для мене і надто щаслива зі своєю свободою. Ти варта яскравих стосунків, і пристрасних пожеж і поряд з тобою я відчуваю себе нудною істотою. А я вже перегорів й наврядчи зумію ще раз. Ти варта любові без меж,  жовтогарячий її окрас. Варта уваги й турботи, як маленьке дитя. Незвичайна, цікава, неймовірна і скільки ж в тобі життя. Я краще мовчатиму, тобі вже не потрібні всі мої слова. Ні, я б закохався, правда. Але моя душа ще не зажила. Занадто ризиковано прикладати до рани гаряче. Сподіваюсь за ці несказані слова пробачиш. Таку як ти я, мабуть, більше не зустріну, а тебе вже втратив без повернення Ти будь щаслива, знаю будеш, а в моїй душі знову затемнення. (Збірка "Ночі")
2018-09-10 21:52:17
0
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4794
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11357