Вже не маленька, та в дитинстві досі
Вже не маленька, так важко входити в доросле життя, не хочеться далеко відходити від стандартів. Сміюсь, коли варто було б покінчити з життям, вдаю сильну, коли можна було б зірватися з обриву. Ще зовсім юна, а така побита досвідом, і з острахом поглядую в майбутнє. Я не дурна, але і мудрою таку не назвеш, лише розгублені очі і щось всередині незабутнє. Я роблю ставки на щось дуже крихке, чому не втриматись і півгодини, Закоханість - це найболючіше, і таке ламке, коли весь світ вартує одної людини. Ну що ж, дорослою мене не назвеш, дитячі мрії - солодка вата і щоб любили. Така щаслива від з тобою долі хвилини, така нещасна від без тебе одної днини. Маленька ще для тих складних серйозних відносин, але не для страждань і болі, І вже достатньо доросла для складної долі, вже не маленька, та в дитинстві досі... (Збірка "Перші сторінки юності")
2018-07-01 15:42:20
3
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12012
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2234