Тому, хто був найближчим, а став ненависним

Veronа

Холод. Він всюди. Він забирає всі сили. Обпікаючі слова, стиснуті зуби. Все, що можна, з прожерливістю вбили. Ненависть, з натяком на страждання. Це повторюватиметься до безкінечності. Я б засуджувала на вигнання, А вони ще не раз захочуть стабільності. Хто ти? Як смієш ти прикидатися другом? Зруйнував всю довіру, лицемірно давав, щоби потім забрати. У смітник можеш кинути "стосунки із Богом". Забирай своє "на показ" і не смій повертатись. Не люблю тебе, ненавиджу навіть. Ти зламав, мій дитячий закоханий образ. Сам такою зробив, вирвав із серця покірливу радість. Сліпо вірив своєму нестерпному слову і в той раз. Залиши мене в спокої, не потрібні твої пусті вибачення. Вже запізно казати "я шкодую", "я каюсь" Чхати, як і тобі було завжди, і без перебільшення. Бо я ж "стерво", ти сам так казав, не чекав, що зізнаюсь? (Збірка "Ночі")

2018-07-01 10:46:26

2

0

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4684

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11981