Тому, хто був найближчим, а став ненависним

Veronа

Холод. Він всюди. Він забирає всі сили. Обпікаючі слова, стиснуті зуби. Все, що можна, з прожерливістю вбили. Ненависть, з натяком на страждання. Це повторюватиметься до безкінечності. Я б засуджувала на вигнання, А вони ще не раз захочуть стабільності. Хто ти? Як смієш ти прикидатися другом? Зруйнував всю довіру, лицемірно давав, щоби потім забрати. У смітник можеш кинути "стосунки із Богом". Забирай своє "на показ" і не смій повертатись. Не люблю тебе, ненавиджу навіть. Ти зламав, мій дитячий закоханий образ. Сам такою зробив, вирвав із серця покірливу радість. Сліпо вірив своєму нестерпному слову і в той раз. Залиши мене в спокої, не потрібні твої пусті вибачення. Вже запізно казати "я шкодую", "я каюсь" Чхати, як і тобі було завжди, і без перебільшення. Бо я ж "стерво", ти сам так казав, не чекав, що зізнаюсь? (Збірка "Ночі")

2018-07-01 10:46:26

Інші вірші поета

Давай нап'ємось Як добре, що ти не читаєш віршів Одна з половиною вічності Задзеркалля

Інші поети

Rodrigo Crespo

@rodrigo_crespo

moody_bear_

@moody_bear_

Shina

@Sheena

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12548

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2418