Акур обережно витяг із кишені конверт і поклав його на підвіконня.

— Білети до Тайланду, — сказав він спокійно, але в його очах промайнуло захоплення. — Може, настав час трохи відпочити?

Лана підняла очі, і серце стиснулося від провини.

— Я зіпсувала вам медовий місяць своєю хворобою… — тихо промовила вона. — Прикро, що ми не змогли відсвяткувати.

Даріан стиснув її руку, відчуваючи тепло її долоні.

— Ти ж знаєш, що моя сім’я повернула свій статус. Їм потрібна була наша підтримка, — м’яко сказала Анея, киваючи Акуру з лагідною посмішкою.

Лана на мить втратила голос, але всередині відчула полегшення.

Анея схитрувала, прикриваючись статусом батьків, і кинула Акуру погляд, який промовляв без слів. Він зрозумів усе миттєво: Лану не можна було залишати з відчуттям провини.

— Твоя турбота про них ,ще одна причина пишатися тобою, — тихо промовила подруга. — Але зараз настав час дбати про себе.

Лана глибоко вдихнула, відчуваючи, як страх і паніка, що дотепер інколи нахлинули, поступово відступають. Погляд на Анею був як на тихий щит, що захищав від темних імпульсів ще з першого дня знайомства.

— Може, Тайланд стане нам справжнім початком… — ледь посміхнулася Лана.

— Саме так, — спокійно відповів Акур.

Лана ще раз глибоко вдихнула, дивлячись на білети. Тепер був спокій, підтримка і майбутнє.

Вона посміхнулася і тихо прошепотіла:

— Добре… Поїхали. Нове життя чекає. Але спершу — шопінг із подругою!

Лана стрибнула з підвіконня і потягла Анею до виходу.

— Не забудьте змінити Ліссі памперс, до вечора! — крикнула вона через плече.

— Памперс?! — одночасно зкривилися чоловіки.

Дівчата весело зачинили за собою двері, махнувши:

— Па-па, хлопці!
 

Коли вони прогулювалися по бутіках, купуючи легкі сукні, Лана та Анея були наповнені радістю та захватом. Сміх і легкі розмови лунали між стелажами.

У магазині книжок Анея раптом відчула чужий погляд на собі. Вона обернулася і застигла на мить.

Білявий, високий, із виразними рисами обличчя — чіткий ніс, широкі плечі, легка усмішка, яка одразу робила його доброзичливим , він стояв біля стелажа й споглядав її з ніжністю, яка проймала серце. 

Його очі світлі, як ранкове небо, і в них відбивалося сумування, майже болючий трепет від того, що довелося чекати, щоб побачити її знову. Їхні погляди на мить зустрілися, і Анея відчула хвилю теплого хвилювання, яка пробігла тілом.

Вона тихо підійшла до нього, поки Лана заглибилася у вибір книг.

— Привіт, — промовила Анея, намагаючись говорити спокійно.

— Привіт, — відповів він, посміхаючись із легким сумом у очах. — Гарно виглядаєш, Анея.

— Дякую… Ти теж. Рада бачити тебе.

Його погляд не відводився від неї, наповнений щирим  захопленням. Кожен погляд  говорили про очікування, про те, як він скучив, як хотів би бути поруч.

Але Анея невимушено піднесла руку до живота , легкий жест, який водночас показав, що зараз її серце і життя вже зайняті новою роллю. Він відразу зрозумів.

— Радий  бачити тебе, — промовив ніжно, посміхаючись. — Все гаразд?

— Так, чудово. Як твоя шия? — запитала вона, відчуваючи турботу.

Він доторкнувся до місця поранення.

— Навіть сліду не залишилося, — сказав він, і його усмішка злегка змінилася на жартівливу. —Може, я навіть перетворився на супергероя?

— Супергерой, що чекає вічність? — усміхнулася Анея. — Теж непогано.

— Знаєш… я міг би чекати тебе, навіть якщо доведеться чекати вічність.

— Ну, а якщо чекати вічність — це нудно, що ти порадиш робити?

— Книжки читати, — сказав з піднесенням, — або тренувати терпіння. Можна спробувати .

Він зітхнув, наче серйозно обмірковуючи.

Анея засміялася, теплою посмішкою відчуваючи їхню дружню близькість:

— Занадто серйозно. Це звучить, як план альфи.

— Ха! — відповів він, хитро підморгнувши. 

Анея посміхнулася, і в її очах з’явилося те ніжне тепло, яке буває лише між друзями, які пройшли через життя і смерть.

— Ти чудовий, — сказала вона тихо. — Але я думаю… скоро у тебе з’явиться ще одна причина бути терплячим.

Він підняв брови, посміхаючись і трохи розгублено:

— Що за причина?

— ...важлива, — сказала Анея, сміючись, і її погляд став трохи задумливим. — Я впевнена ,що твоя пара  скоро з’явиться, і тобі варто буде підготуватися до зустрічі.

Він зітхнув, і в його очах знову з’явилося ніжне сумування та щира радість одночасно.

— Добре, — промовив він, трохи тихо, майже для себе, прощаючись з нею  поглядом .

Між ними стояла мить тихої дружньої близькості. Без слів вони відчували підтримку одне одного, теплоту і безпеку, яку дає лише справжнє розуміння. 

 

Лана підійшла, тримаючи у руках обрану книгу. Анея тихо провела поглядом свого друга, усміхаючись.

— Куди ти дивишся? — запитала Лана.

— Нікуди… — швидко відвела очі Анея. — Ну що, вирішила, яку книгу обрати?

— Так, — відповіла Лана, посміхаючись і піднімаючи книгу.