— Тобі, мабуть, пора… Лана чекає. Я згодом зателефоную або напишу.

Авен ще хотів щось сказати, але Анея швидко схопила його за руку і потягнула до виходу. Мама, яка все ще стояла біля столу, хотіла затримати хлопця, розпитати, але Анея рішуче мовчала, не залишаючи вибору.

На вулиці Авен, все ще збентежений, запропонував:
— Може, завітаємо до Лани разом?

Але Анея швидко відмахнулася:
— Ні, дитина маленька, не варто зараз додавати мікробів від сторонніх. Вона вже стільки плакала через чужу присутність. Я справлюся сама. До зустрічі.

І швидким кроком побігла до будинку. Лише встигла відкрити двері, як раптом відчула різке, міцне схоплення за руку.

Акур затягнув її всередину, зачинив двері і притиснув до них. Важко дихаючи, він подивився їй у очі, ніби читав усі її думки. І тоді — пристрасно, ніби не стримуючи себе, поцілував її.

Серце Анеї затріпотіло, тіло відповіло на його тепло, і на мить світ звівся лише до нього, до його дотиків, до їхньої небезпечної близькості.

— Акур, стій! — різко сказала Анея, намагаючись зупинити його.

Альфа миттєво зупинився, напружено підняв брови:
— З’їхав з глузду? Хто так погрожує?-запитала.

— Ти доволі швидко відреагувала… Хлопчиська, мабуть, по-доброму не розуміє, що варто відчепитись від тебе. Я поясню йому краще.
— Навіть не думай його чепати.

— Захищаєш? — спитав Акур не відводячи погляду.

— Він невинний і хороший. Не вплутуй його в неприємності. Я сама йому поясню, — твердо додала вона, відчуваючи, як серце трохи заспокоюється від власної рішучості.

Акур кивнув, не відводячи погляду від неї. Між ними зависла тиха напруга, але вже без небезпеки — тепер все вирішувала вона.

Анея ледь відсахнулась, стискаючи плед у руках:
— Акур, припини… Ми в будинку твоєї сестри. Зараз вона нас побачить.

Альфа лише злегка підняв брову і посміхнувся, дивлячись на неї очима, повними власної впевненості:
— Хай бачить. Хай бачить весь світ, що ти моя… і тільки моя.

Вона засоромилась, відчуваючи, як щоки горять:
— Акур, припини… 

- Не можу і не хочу.

Він нахилився ближче, пальці обережно провели по її волоссю ніби позначаючи, що вона тільки його:
—   Хочу бути тут, з тобою, і ніхто не змусить мене від цього відійти.

Анея відчула, як серце б’ється швидше, тіло напружилось. Їй хотілося втекти і водночас залишитися. Ніжність і сила Акура одночасно тримали її на місці.

Він нахилився ще ближче, торкнувшись чолом до її, і тихо промовив:
— Тільки я і ти, Анеє. Все інше — неважливо.

 

Анея почувалася розгубленою, серце ще калатало від близькості Акура. Вона почала плутатися в словах:
— К-коли ти… поїдеш у свою… стаю? М-мабуть, треба трохи… приховати, щоб батьки… — голос підскакував, і вона відвела погляд.

Акур лише посміхнувся, впевнено дивлячись на неї:
— Сьогодні чи завтра твій батько точно відчує, що поруч Альфа. Тому… приховувати нічого.

Анея заковтнула повітря і трохи запанікувала:
— А-а що ж мені тоді робити? Як пояснити батькам, що ти тут?

Він нахилився ближче, легенько торкнувся її плеча і тихо, але твердо промовив:
— Не хвилюйся. Покладися на мене і довірся. Я все владнаю.

— Акур, це не смішно. Ти прекрасно розумієш, від чого і від кого ми з мамою втекли. Якщо вона дізнається… Вона не стане чекати моїх пояснень. Вона вже підозрює і відчуває щось недобре. Ти знищив мої трави, і тепер вона питає, де вони…

Акур слухав, його погляд залишався спокійним. Він обережно торкнувся її руки:
— Анеє… я розумію твої страхи. Я не залишу тебе саму з цим. Довірся мені. Я все владнаю і подбаю, щоб ніхто не постраждав.

Вона глибоко видихнула, трохи заспокоївшись, але страх у її очах все ще блищав:
— А якщо мама відчує щось неправильне? Я… я боюся…

Акур м’яко притягнув її до себе, щільно обійнявши:
— Тоді я буду поруч. Не відпущу тебе. Ми разом з цим впораємося.
Анея відчула, як кров прилила до щік, коли по сходах пролунав знайомий стукіт босих ніг.
— Дідько, тільки не зараз… — прошепотіла вона, намагаючись вирватись із обіймів Акура.

Та альфа навіть не поворухнувся — лише ще щільніше притис її до себе, повертаючись у бік сходів із самовдоволеною посмішкою.

— Справді, — пробурмотів він їй на вухо, — чого вже соромитись, сестра ж не чужа.

— Акур! — прошипіла вона, але було пізно.

Лана стояла на сходах, тримаючи в руках чашку кави, яку, схоже, ледве не впустила, побачивши їх. На мить завмерла, глянувши на цю «ідеалістичну картину» — брат-альфа і дівчина, яка ще вчора соромилася дивитися одне одному в очі. Потім її губи розтягнулися у широку, дуже задоволену посмішку.

— Ну нарешті! — вигукнула вона, сміючись. — Я вже думала, мені треба буде вас замкнути в одній кімнаті, щоб ви хоч якось домовилися між собою!

Анея почервоніла до самих вух.
— Лано, це не те, що ти…

— Та ну, не виправдовуйся! — махнула рукою сестра Акура. — Я дуже рада за вас. Чесно. Ви обоє того варті. Хоч і обидва вперті, як два камені.

Акур хмикнув:
— То це я впертий?

— Ти? Та ти ж цілий граніт! — засміялась Лана, підморгнувши Анеї. — Анеє, якщо знадобиться допомога пробити цю кам’яну голову — звертайся. Можу дати ложку чи кувалду, чим зручніше.

Анея не витримала — засміялась.
Акур хитнув головою, вдихнувши сміх своєї пари, і вже спокійніше, але з теплом у голосі сказав:
— Дякую, сестро, за підтримку. Але, здається, ми якось впораємось без кувалд.

— Ага, впораєтесь, — Лана хитро прижмурилась. — Головне, щоб сусіди не подумали, що в домі  ведмідь оселився.

— Лано! — вигукнула Анея, а Лана вже сміялась, спускаючись далі сходами.

Анея ще трохи соромилася, коли Лана тепло обійняла її, а потім і Акура, неначе підтверджуючи, що цей момент безпечний і прийнятний.

— Ідіть на кухню, — запросила Лана, посміхаючись. — Пиріг ще теплий.

Вони всі трохи посміхнулися, і Анея, відчуваючи легке тепло від Лани, рушила вперед. Лана вже дістала улюблений пиріг подруги і щедро відрізала великий шматок.

Акур сів поруч з Анею надто близько, обережно притримуючи руку за її талію. Анея відчула, як серце забилося трохи швидше, але тепло його присутності допомагало розслабитися. Він уважно слідкував за кожним її рухом, порізав пиріг на невеликі шматочки, потім взяв чашку з чаєм і дмухнув, щоб вона не обпеклася.

Анея помічала ці маленькі деталі — турботу, уважність, ніжність, — і їй ставало приємно, хоча вона ще трохи червоніла.

Лана спостерігала за ними і не могла приховати здивування:

- Ніколи не бачила свого брата у такому стані , щоб він хвилювався за когось так щиро. Особливо ,щоб хтось так за короткий час змінив його, розкрив  нові грані його особистості.Гадаю, — почала Лана, — нам треба обговорити, як тобі, Акур, з’явитися в родині Анеї, щоб не навести шороху.

Анея кивнула, трохи соромлячись, а Акур спокійно і впевнено відповів:

— Згоден. Ми все обдумано зробимо.

У двері постукали.

— О, це, мабуть, доставка їжі, — сказала Лана, посміхаючись. 

Лана вийшла, залишивши Анею та Акура наодинці. Акур повернувся до Анеї, взяв її за руку, обережно розвернув до себе і ніжно обняв долонями, тримаючи її як в кулачок. Його погляд був теплим і глибоким. Потім він нахилився і ніжно поцілував її.

У цей момент двері кухні  відчинилися, і тато Анеї з’явився на порозі суворо глянувши на парочку:

— Надіюсь, ви мені поясните, що тут відбувається, — сказав він.

Але Акур залишався спокійним. Він привстав, підняв руку і з легкою усмішкою промовив:

— Ну, привіт, старий!

Батько на мить принишк, потім похлопав його по плечу.

— Здоров був, Альфо. Тільки не кажи мені, що те, що я бачив, справді відбувається.

Акур легко кивнув і, зберігаючи спокій:

— Так, старий, все вірно.

Після цього Акур запросив батька Анеї сісти за стіл:

— Сідай, будемо все обговорювати спокійно.

Анея сиділа неподалік, не наважуючись повернутися. Вона мовчала, серце билося швидко, а очі були спрямовані на батька. Їй було важко знайти слова, адже страх і сором перепліталися з трепетом і тим, що вона відчувала поруч Акура.

Акур спокійно сів навпроти батька Анеї, витягнувши спину і зайнявши впевнену позицію. Його погляд був  зосередженим — справжній Альфа.

— Старий, — почав він, — ситуація з ворогом під контролем. Але повертатися тобі в стаю ще зарано. Там досі є небезпека, яка може загрожувати тобі  і всій  родині, якщо тиз’явишся .

Батько Анеї уважно слухав, мовчки махнув головою, зважуючи кожне слово.

— І що тепер будеш робити? — запитав він тихо, але з повагою.

Акур перевів погляд на Анею, неначе шукаючи її згоди:

— Моя мета — забрати її з собою в стаю, — сказав він. — Але остаточне рішення за нею. Я сподіваюся, що вона зробить правильний вибір.

Анея сиділа мовчки, нервово стискаючи коліна під столом. Її руки тремтіли, коли Акур обережно поклав одну на її руку, щоб підтримати. Вона різко відсахнулася, червоніючи і обертаючись до батька.

Акур лише спокійно усміхнувся і повернув погляд на батька Анеї, який зрозумів серйозність ситуації.

— Потрібно продумати маскування для моєї дружини, — тихо сказав батько Анеї. — Якщо вона дізнається про Акура… хаос неминучий.

Акур кивнув. Його розум працював, як і розум батька, швидко оцінюючи ризики і розробляючи план: відвернути увагу, втримати ситуацію під контролем, забезпечити безпеку всіх і при цьому зберегти довіру родини.