Віка, спостерігаючи за всім цим, не втрималась від коментаря:

— Хм, цікаво, чи він вміє готувати лимончики? — пожартувала вона, і ми всі розсміялись, вперше  відчувши легкість.
Ведмідь повільно підняв голову й подивився на нас. Його погляд був глибоким, спокійним, ніби він дякував за те, що ми дали йому та його клану шанс на новий шлях. Атіррі кивнула, простягаючи руку, і ведмідь обережно доторкнувся до неї своєю рукою.

— Дякую, друже, — прошепотіла Атіррі. — Тепер твоїм землям нічого не загрожує.

Ведмідь видав тихий звук, схожий на вдячний рик, і повільно повернувся до  валуна, звідки прийшов. Ми стояли спокійно, спостерігаючи, як він зникає за обрієм, відчуваючи, що цей союз зміцнив нас усіх.
Я відчула, як у мені осідає втома. Серце трохи сповільнило ритм, думки стали важчими, а повіки самі почали опускатися. Хоч щойно ми пережили купу всього, теплі хвилі безпеки оточили мене. Я відчула, як крило тата і матусі , золотого дракона, присутность донечки поруч з реальності,ніжно огортає мене, немов тепле ліжко з м’якого світла. Їх присутність заспокоювала, давала сили відпочити і просто бути. Я прислухалася до ритму їх дихання й відчувала, як разом із ним мої діти теж затихають, вкриваючись теплом і спокоєм.

Їх очі були як заспокійливий вітер, що м’яко торкався моєї душі, і я дозволила собі трохи розслабитися, віддатися відчуттю безпеки, яку вони давали.

Тепло золоторового дракона, спокій дітей у моєму нутрі все це вкриває мене ковдрою Морфея.Я могла нарешті дихати спокійно, знаючи, що навіть після всіх бурь у цьому світі є місце, де можна просто відпочити.


Я ледве тримала повіки:
— Я… хочу спати...

Діти всередині ожили, ніби відчули моє бажання, і тепле крило тата обережно оточило мене. Я зітхнула від полегшення.

Ровальд нахилився ближче, тихо, але з ніжністю в голосі:
— Ти можеш. Відпочивай. Я буду поруч.

Я кивнула, не піднімаючи очей, відчуваючи, як його тепло огортає мене. Атіррі все ще дивилася в сторону, ігноруючи його погляд, але я відчула всю безпеку, що створював цей момент.

— Добре… — прошепотіла я ще раз, — тільки трохи…

І, нарешті, дозволила собі віддатися сну, відчуваючи крило батьків,доньки ,друзів і тепло всіх навколо, як щит, що захищає від усього світу.