Безсоння
Наталья Кропивницкая
Заплутались, умить змінились,  Всі мрії, втомлені думки. Та іншого не залишилось,  Як мовчки рахувать зірки.  Лічити… поки є терпіння…  Інакше знову не заснеш.  Примари малювати тінню,  Все доки місця не знайдеш.  Та знов холодне підвіконня,  І смужки від зірок на склі,  Ти знов рахуєш, мов з просоння  Забула вкотре, кількість їх.  Порожнім поглядом блукаєш,  Шукаєш, а чого не зна.  Себе від когось мов ховаєш,  Де порятунок уві снах? І знов думки, як божевілля,  Занадто стискують тебе.  Чомусь дратує все довкілля.  Чекаєш доки не заснеш.  01.11.1998р. 
2018-11-14 19:48:13
7
0
Інші вірші поета
Стіни не є завершенням шляху Ранкова усмішка І все ж трапляються дива Гроза
Інші поети
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16001
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11606