Потрібно мовчати

Анастасия Дутка

Потрібно мовчати.. Казали мені дуже часто. Потрібно мовчати.. Тоді коли дуже болить. І слово із вуст не могло прозвучати, бо байдуже всім... Не розказуй тоді коли вже аж так сильно болить. Потрібно мовчати... Тоді коли гнів бере верхи. Потрібно мовчати... Тоді коли знову штормить. І мило сміятись коли запитають: "Як справи?", бо діла немає комусь, що у тебе сьогодні болить. Второпай ти істинну цього життя вже нарешті - немає людей, які поруч будуть завжди, ти лишишся в себе і будеш боротись за серце, за серце своє, яке досі так сильно болить. Потрібно мовчати.. 06.06.2021

2021-08-09 09:22:14

Інші вірші поета

Просто Моя душа злітає до небес... Рана на моєму серці зацвіла... і ми зустрілись...

Інші поети

alphafemale_

@alphafemale

Daisy Daisy

@daisy_daisy

Andrii Katiuzhynskyi

@Katiuzhynskyi_Andrii

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

2482

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12001