Просто
Анастасия Дутка
Коли б вже стало все нарешті просто... Просто любити, просто зачекати і сліз з очей стирати вже так пізно, життя навряд нам зможе підіграти... І цінувати просто так за душу, безмірно чисту і політ думок стримувати більше я не мушу, і радісно сказала всім : все ок. Ми любимо завжди за щось конкретне: за погляд ясний і очей блакить та забуваємо усі, що це вже не коректно любити треба, просто посміхнись.. 29.07.2021
2021-08-05 19:25:16
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мілена_Мі
Цікавий вірш 💫
Відповісти
2021-08-05 21:29:00
Подобається
Анастасия Дутка
@Мілена_Мі вдячна❤️
Відповісти
2021-08-05 21:29:30
Подобається
Інші вірші поета
Туман поцілунків і ми зустрілись... Моя душа злітає до небес... Нема куди подіти біль...
Інші поети
VolodymyrDmytrenko
@VolodymyrDmytrenko
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1997
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5000