Перші два тижні січня дуже сніжило, тому кожного дня Лев магався прочищати подвір'я (він привів нечупарний вигляд хатини до ладу, облаштував лавочкою біля ґанку, та приручив кілька диких зимових пташок, насипаючи пшона у годівницю) від снігу, та, роблячи цю роботу, по дитячому мружився від сонячного ранкового світла, що додавало настрою. Здавалось, сама природа не хотіла засмучувати чоловіка.
Його нога вже не давала ніяких ознак болю, що було радісним для Левка. Непрохані гості, (згадуючи про них, серце його призупинялось) на диво, не появлялись, але, відходячи доволі далеко, міг чути їхні голоси, чи це просто уява грала з ним гру. Луї часто сварився з ним, що той знову далеко десь блукає.

Юнак також цілком одужав, міг вільно ходити та навіть допомагав у реставрації хижинки, але найчастіше хлопець куховарив. Казав, що це бабуся цого навчила так смачно і вишукано готувати різні страви. Завдяки цьому, він та Лев змогли нормалізувати стан своєї маси, та колір шкіри помітно покращився у одного та другого.

Також він багато читав. Діставав свої запилюжені подерті книги з-під ліжка та годинами занурювався у дивний світ букв. Одного разу Лев хотів спитати, що за книги він читає, та зразу ж відмовився від цієї справи, побачивши відсторонений та відлюдькуватий вираз на обличчі, доповнюючи темними скляними очима, які ховали прекрасний природній світло-зелений колір його очей.

Не приємний вид, (як би не цікавила його поведінка, чоловік не втручатиметься в особисті дивні справи хлопця) тому Лев, у ті черв'яковокнижні години йшов гуляти (поодаль хижини, хоча знав, що Луї це не схвалює). Йому подобалось гуляти, коли було холодно і вітряно, бо всі думки зразу ж починають переплітатися одна з одною, утворюючи єдиний клубок, в який не хотілось заглиблюватись. Сніг приємно скрипів під ногами, а ще було приємно босоніж ходити по снігу. Лев робив це не часто, щоб не застудитись, але насолода того варта.
Здавалось, почалась нова хвиля життя, але помста не давала забуватись.


* * *


Тривкий сморід витав у повітрі, він заблоковував дихальні шляхи. Люди не могли віднайти чистого подиху, тому падали на землю один за одним з жахливою гримасою страждань. Запах гнилої плоті та крові, запах отрути, мертвотвої землі. Їх підвішували на мотузках, обрубували кінцівки та насолоджувались криком, страшним пекельним криком, який роздирав душу, голосові зв'язки тріскались, очні капіляри випльовувались з належних їм місць та котились по гнилій землі, вкритій шматками плоті та крові. По тому, жертв опускали в люк, де ті вже не бачили нічого, мотузка щільно облягала ділянку шиї.

Молодий хлопець, ще не дозрівши до повноліття намагався стримувати свій кник, не зважаючи, що його рука по лікоть валялась на землі; його тендітне, але загартоване побоями учителів тіло пульсувало, даючи в знаки, що йому залишилось якихось кілька хвилин.

- Поганці! Бог учинить правосуддя! Вільне слово житиме! Я не...ААААА!!!

Чорна постать, що тримала в гнилих руках сокиру, зі всієї сили вдарила по лівій нозі, відрубуючи її одним махом. Кров несамовито струменіла.
Хлопець кричав, аж поки в нього не порвалися голосові зв'язки і його плач не перетворився на хрипкий гавкіт; мотузка довершила своє діло, полегшивши немилосердне страждання.

Вдалині висіло двоє чоловіків. Один молодий ще, біляве волосся закривало червонющі та повні болю очі, а другий трохи старший. Їхні кінцівки були обрублені зі всіх боків, лише одна шия на мотузку утримувала тулуб. Страждаючі гримаси на лиці були притлумлені молотком, розквасивши ніс до суцільної каші.
Розплата за вільне слово.
Помста.
Покарання.

***

Луї прокинувся від власного крику, весь просякнутий потом в мертвій пітьмі третьої години ночі; власний голос прозвучав страшно для його вух, але ще страшнішим було побачене у сні. Обома руками він міцно вхопився за простирадло, воно лежало усе зіжмакане. Серце гупало, немов скажене.
Від його крику проснувся Лев, спочатку сонний, але, глянувши на вигляд товариша, став ошелешений.

- Луї..

- Ми не можемо тут більше залишатись.

Він відпустив ковдру, обережно підвівся, та підійшов до Лева. Той, в недорозумінні, прийняв сидяче положення, давши змогу сісти хлопцеві поруч. Сон, як рукою змело.

- Лев, ми повинні забиратись звідси. Вони знайдуть нас, вони..

- Хлопче, заспокійся. Розкажи мені все.

Тремтячими руками Луї скубав своє волосся, від чого чоловікові довелось насильно стримувати його руки.
Заспокоївшись, юнак оповів свій сон, та тепер взявся покушувати нижню губу. Йому було старшно.

Лев, вже остаточно відійшовши від сну та переварюючи все сказане, набрав тривожного вигляду. Очі ковзали з боку в бік, ніби шукаючи щось.

- Гаразд, ми вирушимо на світанку.

Куди і як вони йтимуть - це було неважливо. Він обернувся до хлопця -  його все ще легенько трясло.

- Я зроблю тобі чаю з ромашкою.

Чоловік підвівся, його рухи були чіткими, але обережними. Схоже, йому теж було тривожно.

Луї все ще сидів на його ліжку, обхопивши коліна руками, ті руки були холодними. Розумів, що тої ночі він не зможе заснути. Подумки він перенісся у своє минуле, у часи навчання. Тоді, коли його карали найбільше від усіх учнів. Карали за вільне слово. Ще, будучи зовсім юним, він висував свої погляди щодо несправедливості у світі та науки вчителів. Тоді то його сильно карали. Але у сні це було набагато жорстокіше та страшніше.
Лев підніс чашку з ароматним чаєм, юнак одразу ж взяв її, його рука стала, ніби налита свинцем.

* * *


До світанку вони активно збирали всі свої речі, забувши про сон, ніби його взагалі не існувало. Луї трохи рослабився, схоже, що чай допоміг зняти напругу. Лев був на сторожі.

- Ми вирушимо у Нью-Берн¹. Там живе моя бабуся.

- Ми добиратимемось три дні, - законтакстував чоловік.

- Так, але це найкращий зі всіх можливих варіантів.

Юнак говорив впевнено, але уривчасто. Схоже, він був на волосину від того, щоб не кричати, або заплакати ( у що мало вірилось). Його пальці легенько тряслись, тому він зжав їх у кулак, для впевненості. Лев не хотів сперечатись, у нього не було інших варіантів.

- Добре, тоді вирушаймо.

- Так.

Вони стояли на порозі з кількома великими подорожніми сумками. В одній з сумок було напхано три, чи чотири пачки "Фолджерсу"², яка займала чимало місця. Луї любив цю каву,  тому не дозволив залишити її тут, як і інші деякі консерви та крупи. Всі необхідні речі, в тому числі палатку (чоловік здивувався, що вона була у цій хатині, та Луї пояснив це, що любив іноді спати на дворі) вони позапихали у сумки. Першим з дому вийшов Луї, а за ним Лев. Юнак востаннє глянув на рідну оселю, де проводив більшість свого часу. У його очах відбивався смуток та жаль, але відблискували вони палючим вогнем. Він бачив, як горіла його хижина.




Нью-Берн¹ - засноване місто у штаті Південна Кароліна.

"Фолджерс"² - бренд кави дев'яти різних сортів, яку випускають у Сан-Франциско однойменна компанія 1850 р.