Лев спав, але відчував комах на свому обличчі, вони лоскотали. Був ранок, доволі приємний. Його вимучене тіло лежало на вкритій зів'ялою травою землею просто неба, розкинувши ноги і руки в різні сторони. Плащ вкривав це тіло. Сонце вже починало вставати, та птахи вже давно прокинулись і співали свої незрозумілі пісні. Вітер легенько погойдував верхівки дерев. Вони помітно втрачали своє різнобарвне листя.

Чоловік проснувся, мабуть, звук птахів і сонячне проміння не давало сну правити над людиною. Природа перемагає. Не зразу усвідомив де він знаходиться. Навкруги було дуже гарно і приємний шум вабив слух. Схід сонця почав набирати швидкості, чи то просто Левко не рахував хвилини. Він залюбувався, що давно вже цього не робив. Востаннє чоловік милувався природою з друзями, які вже, мабуть, милуються нею десь там, в раю. Лев півдвівся на ноги, та це було не так легко, бо нога все ще боліла. Вчора він пройшов чималу відстань до того, як лягати спати, тому сьогодні можна не поспішати.
Ще якусь хвилину той просто стояв, а тоді вирішив, що треба вмитись і привести себе до ладу. Зараз, не зважаючи на обставини, у нього був доволі гарний настрій. Довго шукати річку не довелось, так як вона була недалечко від нього. Підійовши, Левко почав вдихати свіжий ранковий аромат. "Боже, дякую, що даруєш такі прекрасні моменти..". Чоловік почав знімати свій одяг і зайшов у річку. Приємне відчуття. Шкіра у нього бліда і потребувала догляду. А ще він був дуже худий, так як останні дні, майже, нічого не їв. Поплававши у річці, Лев вийшов, струсив з себе воду, як собака і почав одягатись. Поповнив флягу водою і вирушив на пошуки їжі.

Шукати довелось не довго, хоча блукання у такому місці не погіршило б настрою, ранок все ще залишався привабливим. Природа забезпечувала ягодами та іншими фруктами. Він побачив кущ ожини і почав їсти. Смачно. Ожини виявилось багато, тому наївся вдосталь.

Після легкого перепочинку Левко направився дальше у глибину лісу. Йшов тривалий час, не рахуючи години. Там було темніше, бо густі гілки дерев не пропускали сонячне світло. Лев все йшов і йшов. Чим глибше заходив, тим менше світла. Ранковий настрій вмить випарувався і, на якусь хвилину, стало страшно, хоча ліс, здавалось, не здивує вже нічим незвичайним. Голосів не було чути ніяких, ніби це місце, дивне і моторошне, було мертве. Але вдалині, якимось чудом, чоловік замітив ледь примітний пар. Може це йому здалось? Але перевірити слід. Лев тепер почав впевненішим кроком іти. Дивно, пар був, наче, недалеко, але дорога все не закінчувалась. Що це? Придивився пильніше, навіть протер очі руками, але не розвиднілось те, що він побачив. Пар йшов із маленької хижинки. О це так! Подібного Левко не очікував побачити. Якась частинка враннішнього настрою вернулась, але, разом з нею, вернувся страх. Що ж це за хижинка? І чому вона в такій глушині лісу? Чоловік почав підходити до місця, але не наважувався зайти. Стояла вона між обрубаних дерев, обабіч посадженого куща, вигляд якого був занедбаний. Більше нічого не було. Хижина маленька і проста, але доглянута, наче проживала там бідна дівчина. Зроблена з помітно старого дерева. Вікно всього лиш одне, і то зачинене. Двері старі та лаковані, стояли прикриті, мабуть для того, щоб пропускати світло, чи повітря.

Цікаво, хто тут мешкає? Лев підійшов ближче та наважився торкнутись дверей, ті легенько заскрипіли. Повільно заглянув у середину, одразу в поле зору потрапила така картина: чоловік, який лежав у ліжку, закутаний в ковдру з дуже блідим, трохи жовтуватим обличчям. На чолі був білий, але брудний рушник. У нього жар. Дивно, що вікно зачинене. Лев замітив невеличкий столик біля єдиного ліжка, на якій стояв глечик з водою і цвілий хліб. Світло йшло тільки від двору, тому хатинка погано освітлювалась, хоча на стелі висіла лампочка. "Може вона не працює?". Це була перша думка, коли чоловік увійшов.


* * *



- Хто ти? - через якийсь час дуже хрипло і з великим зусиллям промовив хворий. Він не зразу помітив чужинця у себе вдома, так як очі майже не розплющував, та стук підошв незнайомця розвіяв його сон. "Схоже, він дуже хворий."

- Доброго ранку. Я заблукав у лісі і натрапив на вашу хижину.
Левко не став розповідати правди. Намагався бути щирим і відвертим у своїх словах. Хто знає, ким виявиться цей тип. Не зразу замітив  маленький ослінчик, але подумав, що варто ним скористатись, тому сів на нього, не питаючи дозволу, щоб не заставляти цього бідолагу тратити сили на не потрібні слова.

- А хто ви?
Це, для нього, було потрібно.