Творці

Анастасия Богорад

Незграбність думок нас захоплює. Такий собі Декаданс. Примарність? життя нам погрожує. Я хвилююсь! А жити ще час? Світ - полон , що керує хворобами. Прірва відчаю - ми митці. Естетичність знедолимо спробами, Він творець ? а чи ми Творці ? Аморальність чи все ж таки прикрість ? Занепад наново? Знов регрес? Дай мені чортову дійсність! Я ненавиджу хворобливий прогрес. Ілюзія.. чисте світу творіння, Однак Я один абсолютний протест. Він шепоче : «Жива! Ось коріння» Та на шкірі пече знов підтекст. Сама до себе іще попитаю: Помирати давно уже час ? Однак ні! Свою роль ще зіграю Створим дійсність не гірше за Вас.

2021-10-04 11:50:56

2

0

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1673

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168