Причина жити

Nata Poshedyn

Звідки з'являється наша вічність? Звідти, де малинове варення. Там де вона,там сонце не пече у плечі, Там де зароджується нове вчення, І де в історії немає колотнечі... Й Морська вода не сльози всіх жінок, А вітер у пустелі не загублена дитина... Тоді ми з любим підемо в танок Тоді та вічнічність то наша причина.

2018-01-09 22:03:37

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Субстанція Ночі

👍👍👍 дуже красиво

Відповісти

2018-01-09 22:04:19

Подобається

Nata Poshedyn

@Субстанція Ночі дуже дякую.

Відповісти

2018-01-09 22:04:56

Подобається

Інші вірші поета

Без божевілля готова чекати Свобода Треба всім

Інші поети

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Taeter Pompi

@TaeterSmile

A@ K@

@AK9197

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5085

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12557