Скорботні зміни
Наян Коваль
(18+)
Політика і релігія, різниця в чим? Давно не вірю я у щирість і тим, і тим. Маніпуляцій і влади джерело. Два колонізатори народ впрягли в ярмо. Забули вони правила, що писані для них: берегти народ від пагорба де сонця промінь зник; бути на сторожі, і щоб там не було, захищать нащадків ложе, щоб не убило їх жало. Давно вже Божі храми перетворились на вертеп, а усякі політради на збір хитрих щелеп. Не йму нікому я вже віри, для бідних захист зник. Колись, де честь — тепер скотина. Зламався світла обеліск.
2020-08-19 18:38:54
6
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Наян Коваль
@Дмитро Федорко почитай більше укр. поезії) там в "чим" використовують) і "усякі" теж) А щодо узгодження іменника з числівником дякую, трохи підзабув)
Відповісти
2020-08-20 11:51:59
Подобається
Дмитро Федорко
@Наян Коваль "чим" використовують, але Ви вжили його не коректно. "Усякі" - це вже більше до суржику, ніж до літературної мови.
Відповісти
2020-08-20 11:55:41
1
Наян Коваль
@Дмитро Федорко дякую, візьму на озброєння) але вже на майбутнє, бо твір є, він відбувся)
Відповісти
2020-08-20 11:59:12
1
Інші вірші поета
Відпустіть чорти із пекла... Ми втратили патріотизм... В присутствии лишних очей... NATURA
Інші поети
Red Blue
@redAndblue
Siriin
@Siriin
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
8107
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11235