Відпустіть чорти із пекла...
Наян Коваль
Відпустіть, чорти із пекла, матусю рідную мою. Ви всі синочки люцифера, та відпустіть бо розірву. Не торкайтесь хижі звірі. Це не шмат м‘яса, а душа. Хто торкнеться України, помре від доторку ножа. Ви мешканці болота, ви чужі. Вас прокляли корені народу. Що ж ви зробили? Продали? Продали Заходу за банкноту? Ви вже не люди, а мерці. Вам байдуже на всі чесноти. Вам лиш валюта з коноплі і пляж тепленький за кордоном. Ви нелюдами стали, кляті. Вас не простить країна вся за те, що продаєте матір Америкам – гнилим людцям. Були ви наші, тепер ні, бо продалися за мільярди. Якщо не стане вас в житті, то цій печалі будем раді.
2020-08-05 11:57:24
4
0
Інші вірші поета
Я боюсь не встигну... Троянда NATURA В присутствии лишних очей...
Інші поети
Josephine schultz
@josephine_schultz
安德烈
@aandrew
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4021
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523