Realidad paralela
Puede que esté roto y que mi corazón ya no tenga capacidad de latir. Que mis ojos se hayan secado y convertido en un desierto oscuro. Puede que esté solo y que mis brazos se sientan decepcionados de estar siempre colgando. Que mi boca se haya cansado de seguir hablando cuando nadie la escucha. Puede que ya no sea yo y que internamente me haya declarado en huelga. Que ya no sepa dónde están mis límites y mi raciocinio. Puede que todo se esté derrumbando y que la casa que construí ya no sea habitable. Que la tormenta que arrasó todo no dejó nada. Puede que todo sea un desastre y que no me apetezca existir. Que mis oídos quieran ponerse tapones para dejar de escuchar los mismos lamentos día y noche. Que mis labios dejen de secarse por morderlos tan fuerte que sangran. Puede que todo sea verdad, pero ¿quién dice que no puedo seguir viviendo en mi realidad paralela perfecta? - N.G
2020-12-31 10:46:16
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12143
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4651