Не визнана

Марія Вербовецька

Маленька "мрія" хотіла рости, Боролась, літала, махала крильми, Та не було віри, в себе саму, Занепадала духом ,постійно , чому? Зневага, ненависть до серця її Яке щиро любило ,без різниці, усіх, Щоразу ,вмивалася "мрія" слізьми, Та ,все ж, посміхалася далі, крізь біль. Щоразу, шукала ,підтримку в очах, Здавалося б в рідних,та це далеко не так Рости не вдавалось,хоч дуже хотіла І все таки з болем відрізала крила. Сиділа "мрія",з пустими очами Вдихаючи сльози , що виривались ночами Віддавши крила в дарунок чужому, Незнала ,що життя буде вчити й такому . І хочеться їй ,дуже ,вирватись в небо, Щоб вітер голубив, рани пекучі, Ніколи не рвіть,поспішаючи, крила, Ніхто не загоїть ,життєві шрами болючі.

2019-09-07 10:10:49

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Серафім

Дуже гарно…

Відповісти

2019-09-07 10:19:59

Марія Вербовецька

@Серафім дякую ☺

Відповісти

2019-09-07 11:42:19

Подобається

Інші вірші поета

Серденько її Не покірні! #атмосфера Сміливо йди

Інші поети

قوتشي'

@min_angel

Momen ali

@momen_ali

Andrii Katiuzhynskyi

@Katiuzhynskyi_Andrii

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

3109

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16711