Не визнана

Марія Вербовецька

Маленька "мрія" хотіла рости, Боролась, літала, махала крильми, Та не було віри, в себе саму, Занепадала духом ,постійно , чому? Зневага, ненависть до серця її Яке щиро любило ,без різниці, усіх, Щоразу ,вмивалася "мрія" слізьми, Та ,все ж, посміхалася далі, крізь біль. Щоразу, шукала ,підтримку в очах, Здавалося б в рідних,та це далеко не так Рости не вдавалось,хоч дуже хотіла І все таки з болем відрізала крила. Сиділа "мрія",з пустими очами Вдихаючи сльози , що виривались ночами Віддавши крила в дарунок чужому, Незнала ,що життя буде вчити й такому . І хочеться їй ,дуже ,вирватись в небо, Щоб вітер голубив, рани пекучі, Ніколи не рвіть,поспішаючи, крила, Ніхто не загоїть ,життєві шрами болючі.

2019-09-07 10:10:49

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Серафім

Дуже гарно…

Відповісти

2019-09-07 10:19:59

Марія Вербовецька

@Серафім дякую ☺

Відповісти

2019-09-07 11:42:19

Подобається

Інші вірші поета

Серденько її Сміливо йди Знайди себе. #атмосфера

Інші поети

Трояндочка

@Rose_Senorita

ArDen

@ArDen

Kapitonova666 BærerLys

@kapitonova666_baererlys

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11283

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

5446