1
1
Вітер нещадно шмагав мою куртку, розвівав заплетене в дреди волосся, під ногами хрупотів сніг а шкірою пробігли "мурашки". Я застебнула куртку, пошкодувавши, що не взяла рукавиці, в який раз дмухаючи на руки , та тримаючи сильніше в руках палицю .- Де ж той автобус!?- промовила Марі. __ Сподіваюсь ми не спізнились,__ додав татко,__ виглядаючи автобус.
- Самій цікаво,- відповіла я, переминаючись з ноги на ногу.Та все ж на моєму обличчі засяяла посмішка. А мрії таки збуваються: ніколи б не подумала, що поїду в Карпати, які були для мене чимось з розряду магії, а кілька днів тому отримала такий чудовий подарунок на День народження- поїздку в спортивно-реабілітаційний центр в Карпатах від сестрички і тата кілька днів тому, і зараз не тямилася з радощів. Навіть погода, яка з дня на день показувала свій норов, сповіщаючи про зимові холоди, не могла зіпсувати мого сонячного настрою
.- Хвилюєшся?- запитала сестра. Я посміхнулася:- Ти що! Я на сьомому небі від щастя. Вже уявляю себе підкорювачкою сніжних схилів.- відповіла я. Блакитно-сірі очі Марі сяяли від задоволення.
- Я рада, що тобі подобається,- промовила Марі,- Розвієшся __ докинув тато , трохи сумно . Хоч недавно мені стукнуло двадцять сім , та для татка я все ще була маленькою Емі , та він маскував своє хвилювання за дотепним жартом. __ Знайди собі там гарного хлопчину.__ промовив він , а його сірі очі засяяли . __ Так і зроблю татку ,__ всміхнулась я. _Дзвони кожного дня!- додала вона. В нас з Марі була рік різниця у віці, але вона завжди про мене турбувалася, і підтримувала як ніхто.
- Зі мною буде все добре, моя хороша,- промовила я, - обійнявши рідних так міцно, як тільки могла.
Вдалені замайорів автобус і моє серце затріпотіло в хвилюючому передчутті нової пригоди. - Я люблю тебе, моя казявочка,- промовила я, поправляючи її чорнявий довгий чубчик, що вибивався з-під шабки , і тебе татку люблю сильно сильно,__ додала , ана очах виступили бісеринки сліз.
- І ми тебе любимо - відповіли в один голос рідні чмокнувши мене в щоку.
Автобус зупинився і я поспішила зайняти своє місце.- Розважся там як слід! - кинула мені навздогін Марі.- Неодмінно.- відповіла я, пославши повітряний поцілунок.- А я думала ви вже забули про мене.- привітавшись, мовила я до водія
.- Пробки. - відказав він.
Я примостилась біля білявої пасажирки у навушниках, поставивши свій наплічник на коліна.- Гарні дреди.- мовила вона.- Навзаєм, - відповіла я,- помітивши рожеве пасмо, що виділялось з зачіски.Мою нову подругу звали Макс, вона казала, що це її псевдонім. Дівчина мала років шіснадцять та чимось мені нагадала мене у підлітковому віці, коли здавалося, що весь світ проти тебе, чи вірніше ти проти усього світу. Мій погляд впав на свійзап'ясток, на якому маленьким вогником горіла зірка, що сяяла спогадом на білій шкірі...
Тоді стояв третій день літа,пам' ятаю свою спальню залиту сонячним світлом, з старого касетника лунає якась мила мелодійка, ти пританцьовуєш в такт пісні. Я причиняю двері та кілька хвилин завмираю милуючись твоїми легкими, невагомими рухами. Ти чудова, ніби саме сонце освітлюєш кімнату.- Емі, ти чого стоїш? Заходь.- промовляєш ти.- Мені подобаються твої танці, мамо,- промовляю я, плюхнувшись на двоспальне ліжко. Кілька хвилин я все ще спостерігаю за тобою , а потім випалюю як на духу:- А в мене татуювання, ма.-
Твої світло-сірі оченята, сяють здивуванням.- Емі, я ж тебе просила,- промовляєш ти без злості в голосі.- Не втрималась.- відповідаю я.- Дивись правда гарне?- всміхаюсь я, показуючи тобі свій шедевр
.Автобус труснуло і той літній день розстанув, ховаючись в скарбничку дорогих серцю моментів, від яких на моїх губах грає посмішка. За вікном пролітають чудові будиночки, схожі на різдвяне печиво, притружене наче цукровою пудрою лапатим сніжком, в обрамлені шовковистої зеленні ялинок, а неподалік видніються гострі шапки красунь гір. "З днем народженні тебе Емі", думаю я, радіючм красі моменту.Через кілька хвилин автобус зупиняється і мої закляклі від довгого переїзду ноги ступають на твердий асфальт і перед моїми очима величезна трьохповерхова будівля з балконом, присипана сніжком і гірляндами. Мабуть вони гарно сяють увечері, думаю я. Коли раптом хтось штовхає мене у спину, я від несподіванки впускаю палицю і призимляюсь на руки.
.- Вибач, я не хотів, - говорить високий голос, а потім я відчуваю як пара дужих рук ставить мене на землю. Ейфорія від поїздки змінюється обуренням:
- А полегше не можна? - промовляю я сердито, звільняючись від вимушених обіймів.- Я ж кажу вибач, мабуть сумкою тебе зачепив.- відповідає незнайомець,- Хочеш понесу твою сумку в знак компенсації красуне?- запропонував незнайомець, а його губи вигинаються у милій посмішці. Мені відразу не сподобався хлопець, що при першій зустрічі використовує приставку "красуне", здавалось, це якась заїжджена гра в слова, що в поєднанні з непоганою зовнішністю, створювало такий собі коктейль. Відповісти я не встигла, наша білявка-куратор промовила, що можна заходити всередину, тому, забувши про симпатичного нахабу, відправилась досліджувати свою обитель на десять днів.
***
Приємності мого перебування в Карпатах тільки починаються, думала я на балконі свого номера, споглядаючи на вечірнє зоряне небо, що обіймало гори, і вже уявляла, як питиму тут ранкову каву. Компанія моя на ці десять днів була те що треба. Це я про Макс. Про те, що будемо сусідами ми домовилися ще в автобусі, і тепер розкладали свої свої речі по поличках і тумбах.- А що там? -запитала я, киваючи на чималий футлярчик, схожий на вмістилище для скрипки, тільки вужчий і довший. Макс всміхнулася :- Це футляр для лука і стріл,- пояснила білявка, відкриваючи футляр, в якому справді містились лук та стріли.- Ну ти прямо ця як її... Ксена принцеса-воїн, - всміхнулась я, розглядаючи цікавинку.- Круть!!- додала я.- Спасибі, - всміхнулась та.- Це щось з опери тато хотів хлопчика, а народилась я,- засміялася дівчина.- Чула, що тут проводяться спортивні ігри зі стрільби з лука, хочу взяти участь,- пояснила Макс. А чому ти з палицею? Ногу зламала?__ спитала моя сусідка по кімнаті , киваючи на палицю.
__ Та ні , то я з дитинства хворію на одну хворобу, через яку ногам важко ходити , тому й ходжу з паличкою, __ пояснила я.
__ ААА, крутяк !__ промовила Макс ,__ додавши: __ Можеш надавати комусь , хто ображатиме палицею.
Я посміхнулась мені все більше подобалась Макс , яка не зациклювалась на поганому.
Нвші телефони запищали, сповіщаючи про нове повідомлення на Вайбер, в якому писало, що нас чекали в холі для вечора знайомств.Речі були розкладені і ми дружною компанією направилися в хол, де вже помаленько підтягувався народ. Макс і я розмістились на вільних місцях, і тепер зацікавлено оглядалися довкола. А тут було доволі гарно: просторні диванчики і великий стіл для гри в теніс, мою увагу привернув великий стенд з фотографіями, де зображалися люди, що каталися на лижах, і стрріляли з лука. Мені подобалося споглядати захват, і відчуття перемоги, що горів на щасливих обличчях, мені і самій захотілося чомусь навчитися, я була в передчутті нового захопливого досвіду в своєму життя.
- Ей манюня,- почула я знайомий голос чорнявого нахаби і поглянула на нього.Чорнявий йшов в обнімку з рудою дівчиною в кислотно- салатовій футболці, яка прямо таки вішалась йому на шию, спіймавши мій погляд, він мені підморгнув.- Щож якщо всі в зборі можемо починати,- відповіла наш куратор Ірина Василівна, тим самим припинивши наше метання поглядів.Вона трохи розповіла про спортивно- реабілітаційний центр, а потім усі почали розповідати кілька слів про себе. Так я дізналася, що чорнявого звуть Артем, він був майбутнім реабілітологом, як і руда -липучка, на що всі зааплодували.
Коли ж дійшла черга до мене, я розгубилася, як завжди, коли мала виступати перед великою ауддиторією, та зібравшись з духом промовила:- Всім привіт, мене звуть Емілія, можна просто Емі,- почала, жмакаючи пітну долоню- знак мого хвилювання, а потім, витримавши хвилинну паузу, додала:-
З дитинства хворію на церебральний параліч і... тут хочу стати фізично сильнішою, і отримати нові враження і емоції для нової книги, бо маю хоббі... ем... пишу романтичні історії, - протягнула я. Ніколи не любила розповідати про свій діагноз, тому старалась говорити про нього ніби між іншим, як про щось неважливе, ніби розповідала про список покупок абощо, та зараз мені стало ніяково від власних слів, що тепер різали тишу, що панувала в холі, а я жмакала пітну долою, що стала вологою від хвилювання.- Щож, поаплодуємо письменниці! - промовила, рятуючи ситуацію Макс, яка першою заплескала в долоні, а за нею і інші зробили теж саме.- Дякую. - прошепотіла я, киваючи білявці.Опісля короткого інструктажу більшість компанії лишилася в холі для подальших вечірніх розваг і продовження знайомства, а я пішла в номер .Тільки опинившись на самоті, я відчула втому, яка навалилась на мене неочікуванно швидко. Душ і сон- найкращі ліки від втоми- посміхнулась я власним думкам.Краплини води гарячим потоком змивали з мене напругу дня, і дарували спокій.Як чудово! - подумала я, закриваючи кран. Та на мене чекав сюрприз: виявляється я геть забула взяти рушник.
От я як завжди, - подумала я, почапавши голяка до шафки з рушниками, а обтершись і одягнувши піжамні штани, взялась натягувати футболку, що ніяк не хотіла одягатись на вологе тіло. Коли ж двері кімнати відчинилися, та я не звернула на це уваги, зайнята боротьбою з футболкою. І як ошпарена підскочила, коли почула знайомий голос:- Оце я вдало зайшов! Нічого не скажеш.. - стояв Артем, самодоволенно всміхаючись. Мене збентежила і розізлила ця ситуація, тому в мене включився режим розлюченої кішки, що встала на диби.- Що ти тут робиш??!- крикнула я.- Зараз майже осліп від твоєї футболочки. А взагалі намагався знайти свій номер.- промовив хлопець, на обличчі якого сяяла посмішка. Дивовижно і дівчата ведуться на таких зухвальців,- майнула думка в моїй голові. Та моя кров вже кипіла злістю. І тому я пішла в наступ.- Нахаба!- і з цими словами схопила подушковий снаряд, готуючись зажбурити його в Артема.- Не смій більше сюди вриватись- промовила я, все ще тримаючи подушку.Хлопець засміявся:- В твої мріях, міс я Лара Крофт, я буду до тебе вриватись,- промовив хлопець, вийшовши з номера, та за хвилину двері знову прочинилися, а звідти висунулась чорнява голова, а губи Артема промовили:- Забув сказати: мила піжамка,- промовив він.І подушка таки знайшла свого власника. Я звичайно лукавила, коли дивувалась, як дівчата западають на таких як Артем, бо і сама раніше б пускала слинку на підкаченого зеленоокого красеня . Та не після подій минулого, що так , чи інакше мене змінило. Найкраще зосередитись на нових враженнях і не шукати собі пригод,__ вирішила я і зручно вмостившись в новому ліжку поринула в царство снів.
Коментарі