15

З хвлину я почувалася героїнею якоїсь мелодрами, де головна героїня збирається "зморозити" якусь супер банальну фразу, з якої має початися діалог. Та я перебирала в голові всі можливі варіанти нашої з Артемом розмови, та чомусь не могла вичавити з себе тих головних слів, які так і засіли на кінчику язика. Зберись Емі!- думала я. Сама заварила цю кашу, а тепер злякалася!Добре, що Артем не міг чути моїх думок, а намагався наклацати щось на телефоні, присівши поряд мене на диван.- Ще й телефон, сів.- констатував Артем, відклавши непотрібний апарат.- А я свій узагалі забула.- відповіла я.- Чомусь згадалися кадри з якогось фільму жахів,- додала я, щоб не мовчати,- де між героями відбувається діалог, а потім ...- зробила я паузу.- Хах, а потім їх убиває маніяк.- закінчив хлопець.- Ну не прямо так,- відповіла я, всміхнувшись. Артем теж всміхнувся, та усмішка вийшла натягнута, ніби він неохоче підтримував розмову. Зробивши паузу, я продовжила.- Але ми однаково зачинені тут, то чому б і справді не поговорити,- мовила я.- Про що?- спитав чорнявий, дивлячись мені в очі, ніби щось шукаючи в них.Як же мені хотілося залізти тобі в голову- думала я. Та вголос сказала:- Поговорити про все.- А я не хочу говорити, я вже все побачив.- мовив він, встав та відійшов до вікна.- Що ти бачив?- мовила я, відчуваючи, як кров починає закипати, а емоції хлещуть через край.- Як ти з Сергієм обіймалась.- Ти не так усе зрозумів!- мовила я.- Я не сліпий, Емі, ти подобаєшся йому,- мовив Артем.- Я бачив його погляд, коли він дивиться на тебе, а ти дивишся на нього, - промовив Артем.- З мене досить обману і розчарувань,- додав він, з болем в голосі, навіть не глянувши на мене.В той момент мені хотілось закричати. Чому, чому ми такі схожі! Я впізнала себе в Артемові, бо й сама більше нікому не довіряла після того, як Філіп мене покинув, а тепер, ніби натикалася на власні стріли, що обпікали недовірою і болем образи. Яка ж я ідіотка, що затіяла усе це- злилась я чи то на себе, чи на Артема, не зрозумію. Залишалося лише одне- і я підійшла до нього і, розвернувши його до себе, промовила:- Який же ти ідіот! Сухар! Скотина !- говорила я, била його кулачками в груди. Я тебе люблю, ідіот ти концентрований!- Щооо? Любиш?!- нарешті почув мене чорнявий, віднявши мої долоні.- Нарешті дійшло!!- промовила я і намагалась запхати свої сльози назад, та вони зрадливо котились бісеринками по щоках. Артем промовив.- А якже Сергій?- А ми з Сергієм друзі. А люблю я тебе,- мовила я посміхнувшись.Артем не відповів, а підхопив мене на руки та почав мене цілувати, покриваючи мої щічки та губи ніжними поцілунками.- І я тебе люблю, моя мила і сонячна дівчинко.- промовив він. - Стривай, а як же Віка?- згадала я.- Віка мене не цікавить я з нею ходив, бо був ображений на тебе, думав, що ти любиш Сергія. Пробач дурня!- промовив він, все ще тримаючи мене в своїх обіймах.- Мені потрібна тільки ти,- додав він. А мої очі налились сльозами щастя і я закрила його губи поцілунком.- А двері і справді закрились самі?- спитав Артем через кілька хвилин.- А ти як думаєш?- засміялась я. А Артем засміявся у відповідь.
Минуло шість місяців.
Сонце проникало крізь віконце, наповнюючи нашу з Артемом простору квартиру теплом та затишком. Я натиснула на Ентер, закінчуючи свою книгу, на моїх губах грала усмішка. Мою творчу феєрію перервав звук повертання ключа в замку.- Що там моя люба дружина робить?- промовив Артем, цілуючи мене в шийку.- А я книжку дописала.- відповідаю я.- Почитаєш мені?- запитав він.- Обов'язково,- мовила я і всміхнувшись, поцілувала його солодкі вуста.- Яка ти смачна, моя Емі.- відповів Артем.- А скажи мені це ще.- мовила я.- Що саме?- мовив чорнявий, посміхнувшись.- "Моя Емі", - мовила я, - це звучить наче музика.- Моя, моя і ще міліард раз моя Емі!!- мовив Артем.- До речі, сьогодні має приїхати Сергій зі своєю дівчиною,- всміхаючись, мовила я.- Круто!- відповів Артем.- Це ти про ту лучницю, яку я бачив в його Інстаграмі.-Так, - відповіла я.- Радий за нього.- відповів Артем. - Так, а ще Макс дзвонила, вона зараз на змаганнях з лука- додала я. Зелені очі Артема сяяли щастям.-Чого ти на мене так дивишся?- запитала я, всміхаючись, як дурненька.-Я щасливий.- промовив Артем, цілуючи мене в носик.- А ти, мій Артем, мій промінчик світла, який я берегтиму все життя, - мовила я, поцілувавши його.- Я хочу щоб в нас із тобою був ще один промінчик- з кучерями, як у мами, - промовив Артем, через хвилинку. На моїх очах з'явилися сльози.- Ти чого, маленька?- занепокоївся Артем. - Я щаслива,- відповіла я, обіймаючи свого Артема, який подарував мені світло свого безмежного кохання