Розділ 1

4 серпня 1260р. 21:31

Околиці Ривачега, Королівство Вегір

В старій хижині на березі озера, легко примостився в кріслі чоловік з не дуже охайною бородою та довгим нечесаним волоссям. Вмостившись зручніше, він взяв до рук книгу, що була неподалік та почав читати. Раптово хтось постукав в його двері. Чоловік неохоче відклав книгу та підійшов до дверей.

- Патруль міста Ривачег,- сказав один з солдатів.

- Чим я можу вам допомогти?- спитав чоловік.

- Ми дізнались, що ви допомагали небезпечному злочинцю та вбивці. Боярин дав нам наказ вистежити його та вбити, або заарештувати.

- Я радий, що ви виконуєте свою роботу, але я нічим не можу вам допомогти.

- Пусти нас в дім, шоб ми його роздивились.

- Пробачте, але я не можу. Дім - це мій особистий простір, тому я б хотів, щоб він залишався особистим.

- Нас не цікавить твоя думка. Пусти нас, щоб в тебе не було проблем.

- Пробачте, пане сотнику, але я не можу.

П'ятеро солдатів одночасно витягнули мечі.

- Я б не хотів починати бій. Я впевнений, що у вас є сім'ї, які чекають вас і будуть за вами сумувати.

Солдати накинулись на чоловіка. Він ухилився від удару мечем та легко зламав руку одному з солдатів. Другий солдат спробував вдарити чоловіка, але той ухилився від удару та, вдаривши солдата в ногу, відправив його у нокаут. Третій і четвертий солдати атакували одночасно, але чоловік ухилився від одного удару та легко ранив іншого солдата. Тоді у бій вступив командир. Сотник напав на чоловіка, але той ухилився від удару противника та сильно вдарив його, від чого командир впав на землю.

- Я ж казав, що не хочу битись, але ви, солдати, завжди робите все по-своєму,- сказав чоловік, присівши коло командира.

- Хто ти такий?- розлючено спитав сотник.

- Чоловік-привид.

- Ти помер три роки тому.

- Так, тому я залишу тебе живим, бо тобі всеодно ніхто не повірить. Я радий, що мені не довелось тебе калічити.- сказав чоловік та пішов в будинок.

8 серпня 1260р. 13:54

Ривачег, Королівство Вегір

Чоловік прогулювався по вулицях холодного міста сховавши голову під капюшоном.

- Бродягам не місце коло моєї лавки!- крикнув торговець до маленької дівчинки, коли чоловік проходив повз.

- Будь ласка, пане, наше село спалили на війні. Мені і моєму брату немає що їсти.- благала дівчинка. Коло неї стояв ще молодший хлопчик, який налякано роздивлявся все навколо.

- Помираєш з голоду?! Тоді йди жри каміння або сніг!

- Ти їм даси те, що вони хочуть,- сказав чоловік, підходячи до торговця.

- Ще один бродяга. Пішли всі звідси геть! Ви розлякуєте клієнтів!

Торговець раптово заткнувся, коли за сантиметр від його голови пролетів ніж, якого кинув чоловік.

- Ти їм даси те, чого вони хочуть.- сказав чоловік.

Тоді торговець побачив очі чоловіка, від яких кров в жилах холола.

- Беріть все, що хочете!- налякано крикнув торговець та втік.

- Дякую,- сказала дівчинка.

- Обов'язок сильніших - захищати слабших. Крім того, колись мені може знадобитись твоя допомога.

Дівчинка кивнула головою та пішла до ящиків з їжею. Чоловік пройшов кілька метрів, коли його хтось взяв за плече. Чоловік вміло викрутився та приставив ножа до горла незнайомця.

- Тобі пощастило, що я тебе не прирізав,- сказав чоловік, впізнавши свого друга.

- Ніку, чому ти завжди такий агресивний?- спитав Фірентіс.

- Ще раз назвеш моє ім'я і тоді точно будеш трупом,- сказав Нік.

- Добре, я зрозумів.- Нік відпустив Фірентіса та сховав ніж,- Я чув, що ти помер.

- Не вір всьому, що чуєш. Як бачиш, я живий.

- Ти в Ривачезі? Хто б міг подумати?! Наскільки я знаю Яроглек призначив немалу нагороду за твою голову.

- Так, я знаю, тому я тут,- сказав Нік,- Якщо хочеш десь сховатись, то роби це перед носом того, хто тебе шукає.

- Це найгірше, що я чув у своєму житті.

- Що ти тут робиш? Наскільки я пам'ятаю, ти і весь загін в розшуку.

- З нас зняли звинувачення... Якщо це так можна назвати.

- Інсценували смерть?

- Так, в бою під Сарготом. Фанатики Чорного Ордену вирішили відновити могутність Марнида, тому напали на Саргот. Ми опинились між ними та військами нордів, тому вирішили, що якраз час тікати. Ніхто не буде шукати тіл на полі бою. Після цього ми розійшлись по Кальрадії.

- Значить, ви такі самі, як і я,- сказав Нік.

- Так.

На торгову площу вийшов військовий загін.

- Що відбувається?- спитав Фірентіс.

- Я тут не довше ніж ти, але думаю, що це так званий "збір воєнної данини": армія насильно забирає в людей їжу, золото та особисті речі, нібито на потреби війни.

- Розбійники,- підсумував Фірентіс.

- Легалізовані розбійники,- підтвердив Нік.

- Зрозуміло. Тоді як в старі-добрі?

- Ні. Я не хочу в це втручатись.- сказав Нік.

- Що? Ці виродки грабують людей, а ти не хочеш втручатись? Я пам'ятаю, що ти знищив Чорний Орден через те, що вони хотіли припинити всі війни, вбивши багато людей.

- Це не те саме! Тоді були інші часи!

- Не кажи, ніби це було сто років тому. Я добре пам'ятаю битву під Диримом,- розлючено сказав Фірентіс,- Кожен крик, плач, розпач, біль, удар, смерть.

- Я теж там був.

- Так, я знаю. Ми боролись за те, щоб люди могли жити. Наша битва продовжується!

- Моя битва закінчена,- сказав Нік.

- Скільки тобі років? 28? Ти говориш, ніби ти семидесятирічний ветеран війни.

Нік розумів, що Фірентіс правий і не хотів, щоб звичайні люди страждали.

- Добре, але без убивств,- сказав Нік, коли Фірентіс потягнувся за мечем.

- Це дуже ускладнює завдання.

- Такі мої умови.

Нік підійшов до солдатів, які забирали продукти в наляканого торговця.

- Пішов геть!

Нік нічого не сказав, а лише сильно вдарив солдата. Той скривився від болю, тому він добив його ударом по шиї. Фірентіс теж вступив в бій. Він швидко ухилявся від ударів та залишився переможцем.

- Дякую,- сказав торговець, коли солдати лежали на землі.

- Нік мовчки кивнув і двоє воїнів швидко покинули вулиці Ривачега.

8 серпня 1260р. 16:10

Околиці Ривачега, Королівство Вегір

Нік та Фірентіс вже годину йшли лісом.

- Чому ти не хотів їм допомогати?- спитав Фірентіс.

- Це не має сенсу.

- Тобто? Здається, саме ти найбільше хотів допомогти людям. Тобі подобалось допомагати.

- Так, колись, але не зараз. Якби я не вліз в одну з пригод, багато людей могли б бути живими.

- Що б ти не зробив в Пендорі - це неважливо! Треба думати про те, що ти робиш тут і зараз. Ми боролись за життя людей і повинні продовжувати це робити навіть поодинці.

- Ти занадто наївний.

- Ти хочеш сказати, що можна дозволяти людям просто вбивати один одного.

- Фірентісе, не просто так вигадали закони. Якщо ті солдати забирали їжу, то вона йшла на війну!

- Або на особисте збагачення Короля Яроглека та бояр.

- Це не наша справа.

- Це наша справа! Ми не можемо дозволити грабувати звичайних людей!

- Те, що ми робили не має сенсу. Це просто непотрібно. Припустимо, що нам вдасться зробити ідеальний світ, але що далі? Крім цього, є ще багато інших світів, схожих на цей, в яких справи набагато гірші.

- Я не знаю, що з тобою відбулось за час відсутності, але немає значення скільки світів існує. Має значення лише те, що ми можемо зробити на цьому,- сказав Фірентіс.

- Може і так.

- То ти тут живеш?- спитав Фірентіс, коли побачив дерев'яну хижину на березі озера.

- Так.

- Хто б міг подумати, що нащадок імператора буде жити в старому та обшарпаному будинку за кілька кілометрів від міста? Сумно.

- По-перше, я не імператор, а по-друге... тут не так і погано. Принаймні, їжа завжди є.

- І тебе завжди хочуть вбити.

Нік проігнорував слова друга та зайшов всередину.

- Ти з кимось підтримуєш зв'язок?- спитав Нік.

- Ні,- мовив Фірентіс, закриваючи двері,- Це занадто небезпечно. Хтось може дізнатись, що ми живі і тоді в нас будуть проблеми.

- В вас в будь-якому випадку будуть проблеми,- сказав незнайомець, виходячи з тіні.

Нік та Фірентіс одночасно витягнули мечі.

- Ти ж знаєш, що це марно,- сказав чоловік, дивлячись на Ніка.

Незнайомий чоловік в рогатому шоломі та дорогій броні. Нік мало про нього чув, але знав, що це один з місцевих лордів.

- Чого тобі?- спитав Блек.

- Декілька років тому ти забрав життя мого союзника. Марнид хотів миру для цього краю, але ти його вбив.

- Я думав, що в тебе немає союзників.

- Завдяки тобі. Тому в мене для тебе є робота.

- І ти вирішив, що я буду її виконувати.

- Ти будеш її виконувати, а інакше... ти помреш, твій друг,- чоловік глянув на Фірентіса,- і всі, кого ти хоча б бачив. Крім того, ви ж не хочете, щоб світ дізнався, що Нік Блек та Найманці Кальрадії живі. Я буду мовчати, а ви далі будете жити в болоті та поїдати власне лайно, якщо ви виконаєте три завдання.

- Що саме?- спитав Фірентіс.

- Спочатку ви маєте вбити одного чоловіка. Він буде завтра на головній площі в Ривачезі. Мені сказали, що він буде в білому, тому я думаю, що ви його впізнаєте.

Чоловік посміхнувся, від чого Нікові захотілось вбити його, та вийшов з хижини.

- Хто це, чорт забирай, такий?!- спитав Фірентіс.

- Місцевий лорд.

- Поганий тип.

- На жаль.

                                                             Розділ 2

9 серпня 1260р. 08:11

Ривачег, Королівство Вегір

Нік вийшов на головну площу, на якій було мало людей.

- В мене щойно виникло питання,- сказав Фірентіс, підходячи до Ніка,- Якщо ти вирішив стати пацифістом, то як ти вб'єш цього чоловіка?

- Щось придумаю,- коротко відповів Нік.

Вони кілька хвилин ходили площею, доки туди не прибув чоловік у білому вбранні з арбалетом за спиною.

- Здається, це він,- сказав Нік.

- Буде жаль, якщо нападемо на не того.

- Якщо не зробимо це зараз, потім буде набагато важче.

- А на площі вже дуже просто!- з сарказмом сказав Фірентіс.

- Ти правий,- сказав Нік після недовгої паузи.

Чоловік зайшов на вузьку вуличку. Спереду до нього підійшов Фірентіс та "випадково" штовхнув чоловіка.

- Вибачте, мені так жаль,- почав вибачатись Фірентіс.

- Нічого, я розумію.

Миттєво за спиною опинився Нік, який схопив чоловік за шию та перекрив повітря. Через хвилину чоловік не міг боротись, тому впав на землю.

- Ти вбив його?- спитав Фірентіс, але Нік не відповів.

Через кілька секунд до них підійшов лорд.

- Я бачу, що ви виконала завдання,- сказав чоловік, присівши над тілом.

- Що далі?

- Одного з моїх людей полонили норди. Я хочу, щоб ви пробрались в табір нордів та звільнили мою людину.

- Ти не забагато хочеш?- розлючено спитав Фірентіс.

- Треба бути ввічливішим,- сказав лорд і на вузьку вуличку вийшло кілька його солдатів.- Бувайте.

Нік та Фірентіс провели поглядом лорда. Тоді Блек схилився над тілом чоловіка в білому та сильно натиснув йому на підборіддя, від чого чоловік миттєво отямився.

- Нові фокуси?- спитав Фірентіс.

- Мав час для практики,- Нік звернувся до чоловіка,- Ти перейшов дорогу лорду Клерусу. розкажи, чому він хоче тебе вбити і тікай подалі звідси.

- Клерусу?- здивовано спитав чоловік,- Я... Я доволі довго працював на нього, як його особистий найманець. Я кілька років вбивав тих, кого він накаже, але давно він сказав, щоб я вирізав ціле село. Звісно, я відмовився, тому він, напевно, і найняв вас.

Чоловік в білому швидко встав та, не сказавши нічого, покинув двох чоловіків.

Ще кілька годин Нік та Фірентіс блукали околицями, а тоді повернулись в хижину.

- Ми потрапили в серйозну халепу,- сказав Фірентіс, сідаючи за стіл.- Я бачив табір нордів здалеку, але можу точно сказати, що він добре охороняється. За кілька десятків метрів від табору і всередині ходять патрулі, навколо збудовані сторожові вежі, які бачать все, що відбувається навколо. Солдати готові в будь-який момент почати бій.

- Зненацька не вийде. По-тихому не вийде,- говорив Нік,- Пам'ятаю, що колись норди просто лягали на землі та спали.

- Тому Королівство Норд зараз найбідніше.

- Король Рагнар провів зміни в армії?

- Так. Після Битви під Сарготом. Старі хускарли вже не показували себе так добре, фанатики майже захопили місто, тому він вирішив щось змінювати.

- В нас не вийде їх всіх перебити, тому нам потрібна армія.

- Ну так... Армія. В мене стоїть одна неподалік. Можу ще й другу взяти.

- Твій гумор тут недоречний. Тисячу нордів ми не переможемо. Неподалік є армія вегірського боярина і ми цим можемо скористатись.

- Він не буде нам допомагати. Можна зробити диверсію. На одному кінці табору вчинити пожежу, а з іншого просто забрати хлопця.

- Не думаю, що це хороша ідея. По-перше, ми не зможемо так близько підійти, а по-друге, це не має сенсу.

- Якби ти зробив на їхньому місці?- спитав Фірентіс.

- Побіг би туди, куди б побігли диверсанти.

- Логічно, але ж вони не будуть знати, що це диверсія. Просто пожежа.

- Всеодно, тисяча воїнів не будуть гасити пожежу, а з кількома сотнями ми всеодно не впораємось.

- Тоді це неможливо. Нам не звільнити цього хлопця.

- Є один варіант. Ти казав про патрулі. На яку найдальшу відстань вони відходять?

- Я був на відстані півтори сотні метрів від табору і ледь не натрапив на один з них.

- Близько стодвадцяти?

- Думаю, більше ніж на сто метрів вони не відходять.- сказав Фірентіс.

- Тоді ми нападемо на один з патрулів та перевдягнемось в нордів. Думаю, що п'ятьох людей ми зможемо перемогти.

- Так, але не забувай, що це норди. Вони суворий народ, який ще з дитинства вчиться боротись. Вони - найкраща піхота Кальрадії.

- Ми - найкращі воїни Кальрадії, тому проблем бути не має,- сказав Нік.

10 серпня 1260р. 09:01

Околиці табору військ нордів, Королівство Вегір

- Готовий?- спитав Нік.

- Так.

Двоє шукачів пригод тихо крались лісом, обережно ступаючи по холодній землі. Неподалік від себе вони побачили кількох нордів, які відійшли вглиб лісу. Нік натягнув тятиву лука та поцілив воїну в коліно, від чого той закричав. Інші швидко витягнули зброю та оглядались, щоб зрозуміти, звідки прилетіла стріла. Фірентіс раптово вискочив на них з кущів. Один з нордів замахнувся на нього сокирою, але Фірентіс встиг ухилитись та відрубати противнику руку. Раптово з-за дерева вискочив Нік, який вміло ухилявся від повільних, але сильних ударів нордів. Протягом свого життя Нік часто вибирав собі не тих противників, так сталось і цього разу. Чоловік спробував вдарити норда, але той відбив удар, підняв Ніка та кинув об дерево. Чоловік боляче вдарився об стовбур та впав на землю. Воїн спробував добити Ніка, але Фірентіс вчасно допоміг своєму другові. Норд відштовхнув від себе Фірентіса та міцно вхопив його за шию. Нік витягнув ножа та проткнув воїна. Величезний амбал впав на землю, але залишився живим.

- Здається, всі,- сказав Фірентіс, оглянувши місце битви.

- Тобі треба вмитись,- сказав Нік, дивлячись на Фірентіса, який був весь в крові.

- Спочатку нам треба перевдягнутись. Бери одяг без крові.

Вони швидко перевдягнулись, вмились і вже через півгодини наближались до входу в табір.

- Всіх було по п'ятеро,- сказав сторож, що стояв на вході.

- На нас напав ведмідь. Думаю, ти чув,- сказав Фірентіс.

- Так, я чув крик, але думав, що ви справитесь.

- Ми вижили, але решта...

- Нам треба залікувати рани.- сказав Нік.

Сторож пропустив їх. Нік та Фірентіс зайшли в табір, де було дуже багато людей. Між наметами ходили солдати, які мали при собі сокири або мечі. Дехто сидів коло наметів та чистив свою зброю, приспівуючи пісні. Деякі воїни говорили про повернення додому, до своєї сім'ї чи коханої.

- Тобі треба трохи відпочити та поїсти,- сказав один з солдатів, дивлячись на Ніка,- Виглядаєш ти дуже погано.

- Так, ти правий,- вирішив не сперечатись Нік та розділився з Фірентісом.

Нік та воїн зайшли в найбільший намет, який слугував їдальнею. Всередині були довгі столи та лави, на яких сиділи воїни. Між солдатами ходили красиві та молоді дівчата, які носили їжу та забирали посуд. Нік одразу зрозумів, що це полонянки з вегірських сіл. Нік сів на лавку.

- Найкращі вегірські дівчата,- несподівано почав воїн, дивлячись на одну з дівчат,- Жаль, що прийдеться віддати, коли настане час переговорів. Хоча, можливо й таке, що ми повністю захопимо вегірів, тоді дівчата залишаться в нас. З іншого боку теж жаль, бо вони більше не побачать свою сім'ю, своїх коханих, які вже, напевно, померли в одному з безглуздих боїв.

Один з старих ветеранів армії почав приставати до дівчини.

- Не варто противитись,- говорив чоловік.

- Варто,- крикнула дівчина та спробувала вдарити чоловіка, але той вчасно схопив її руку.

- Та чого ти?!- п'яний чоловік усміхнувся та спробував поцілувати дівчину.

- Відпусти мене!- дівчина вирвалась від чоловіка та вдарила його коліном в пах. Вони швидко відійшла назад, налякавшись того, що може її чекати після цього. Розлючений п'яниця швидко встав та пішов до дівчини, але між ним і дівчиною став Нік.

- Вона сказала, що не хоче,- сказав Нік.

Старий чоловік витягнув зброю. Те саме зробило кілька його друзів, які теж бачили не одну битву. Позаду Ніка стало кілька молодих та повних сил нордських воїнів.

- Ти поліз в лайно, малий,- розлючено сказав чоловік.

- Я радий, що ти вважаєш себе лайном, але в тебе ще є шанс виправитись.

- Вона полонянка і має робити те, що їй наказують!

- Вона не рабиня, а полонена. Це різні речі! Полонені мають право на гідне ставлення.

- Їй сказали лише роздавати їжу та забирати посуд,- підтримав Ніка один з молодих солдатів,- Більше нічого в її обов'язки не входить.

Старий ветеран, розуміючи, що нічого не може зробити, сплюнув під ноги та сховав зброю. Те саме зробили і решта.

- В наші часи полонених взагалі не брали,- сказав один з старих хускарлів.

- Ваші часи вже давно пройшли,- сказав у відповідь хлопець.

Нік сів на своє місце і дівчина принесла йому холодну кашу без смаку, яку подавали і іншим.

- Вони живуть в минулому, за колишніми правилами,- говорив чоловік, що сидів поряд з Ніком,- Вони не хочуть визнавати, що армія змінилась. Вони не хочуть визнавати, що стали непотрібними для держави, адже вони все своє життя присвятили цій справі. Вони ще брали участь в варварських набігах на села, спали під зорями, просто на траві, інколи харчувались корінцями та листям, при цьому залишаючись найкращою піхотою Кальрадії. Вони не хочуть, щоб щось змінювалось і не хочуть визнавати, що молодий та організований загін нордських юнаків захистив столицю, а не вони - досвідчені воїни, які пережили десятки битв.

- Тоді чому вони тут?

- Вони звикли до війни. Вони живуть війною і не можуть жити мирно. Вони клялись, що будуть служити державі до кінця життя і збирають дотриматись клятви. Крім того, в бою, вони досі незамінна сила.

В той час, поки Нік сидів в їдальні, Фірентіс намагався знайти полоненого вегіра, про якого говорив лорд. Чоловік побачив ряд кліток, але там були лише собаки. Неподалік від них сидів зв'язаний та побитий чоловік. Оскільки, він був єдиним в таборі полоненим чоловіком, то Фірентіс підійшов до нього.

- Ти працюєш на Клеруса?- одразу спитав Фірентіс.

- Так, я працював на нього,- сказав чоловік після довгої паузи.

- От і добре.

Фірентіс відв'язав чоловіка, взяв за руку та повів до виходу з табору.

В цей момент до табору вже біг патруль, який знайшов тіла своїх колег.

Нік, вийшовши за намету, побачив Фірентіса та слабкого чоловіка.

- Це він?- спитав Нік.

- Він тут єдиний. І так, він сказав, що працює на Клеруса.

- Добре.

Вони пішли до виходу, але їх зупинив сторож, що стояв коло входу.

- Куди ви його ведете?- спитав солдат.

- Нам дали наказ вбити його, але ми немічних не вбиваємо, тому ведемо в ліс. Хай його там ведмеді зжеруть.- сказав Нік.

- Не треба. Можливо, ви і не вбиваєте, але я можу, тому я вам допоможу,- сказав чоловік, витягаючи меча.

- Його не можна вбивати тут,- швидко зупинив чоловіка Фірентіс,- в будь-який момент може приїхати Король Рагнар, а тут труп чоловіка просто коло входу.

- Його заберуть,- сказав чоловік, але зупинився, детальніше приглянувшись до Ніка.- Чекай, десь я тебе бачив.

- Сумніваюсь.

- Я тебе точно десь бачив. Чекай, згадаю... Згадав! Ти був в Битві під Диримом.

- Так, хороший був бій.- спокійно сказав Нік.

- На патруль напали!- кричали солдати, які бігли до табору,- На патруль напали!

Охоронець глянув на отвір в броні Ніка. чоловік скористався моментом та сильно вдарив сторожа в обличчя.

- Нам потрібні коні,- сказав Фірентіс, бачачи, що інші солдати звернули на них увагу, тому звернувся до них,- Все нормально! Просто цей чоловік домагався до мого друга!

- Здається, вони тобі не повірили,- сказав Нік, відчуваючи, що вони в лайні.- Треба тікати.

Нік, Фірентіс та звільнений вегір побігли в напрямку лісу. В них на шляху було п'ятеро нордів. Шукачі пригод приготувались до бою, але загуділи роги, сповіщаючи про напад.

- Вегіри,- сказав Фірентіс,- Хоч колись вони прийшли вчасно.

Троє нордів напали на Ніка та Фірентіса, а решта побігли захищати табір. Нік легко впорався з двома противниками, а Фірентіс вбив третього. Після цього, вони швидко побігли до лісу. Декілька нордів побігли за ними, але Нік, Фірентіс і вегір вчасно сховались в лісі. Вегірський град стріл вбив переслідувачів, тому вони спокійно дійшли до замку Клеруса.

10 серпня 1260р. 16:53

Замок Булуга, Королівство Вегір

- Лорд вже давно очікує вас.- сказав слуга, що провів трійцю по темних коридорах замку до зали, де сидів лорд.

- Радий це чути,- сказав Нік.

Слуга сумно подивився на вегіра та відчинив двері в зал. Це було просторе приміщення з чорними стінами, без вікон, яке освітлювали тільки факели. Посередині стояв великий стіл, за яким ніхто не сидів, крім одного скелета з ножем в спині.

- Доволі неприємно,- прошепотів Фірентіс, затримавши погляд на скелеті.

- Я радий, що ви все ж прийшли,- сказав лорд, встаючи з розкішного крісла.

- Я от - не дуже,- сказав Нік.

Чоловік побачив схвильований погляд вегіра та дивну посмішку на обличчі лорда.

- Що з тобою?- спитав Фірентіс в чоловіка.

- Нічого, просто холодно.

- Насправді, це не так,- сказав лорд та швидким рухом меча відрубав голову вегіру.

Фірентіс розлючено пішов в напрямку лорда, але Нік зупинив його.

- Заради цього ми ризикували своїм життям?! Просто для того, щоб ти вбив його?! Він всеодно б здох в нордів,- розлючено говорив Фірентіс.

- Це було необхідно. Так само необхідно, як владі міста Торба вбити частину людей, щоб решта не померли з голоду,- сказав лорд та перевів погляд на Ніка,- Щоб ти знав, через кілька тижнів померли усі.

- Дай хоч одну причину не вбивати тебе зараз?-розлютився Фірентіс.

- По-перше, я вам потрібен, а по-друге, якщо ви спробуєте вбити мене, помрете самі. Ви не схожі на фанатиків і вам є заради чого жити.

- Ти казав, що буде три завдання,- втрутився Нік,- Не треба це розтягувати.

- Так, ось-це мені подобається. Третім теж буде вбивство. В принципі, вам не звикати,- лорд сховав свого меча,- В селі, що неподалік живе старий виродок, який переконав селян не платити данину, а тепер організовує повстання.

- Чому ти сам не вб'єш його?

- Не хочу ставати грішником. Особливо, якщо врахувати, що якщо я вб'ю його, селяни штурмом візьмуть замок. Я, звісно, його відіб'ю, але помре багато людей, а мені цього не потрібно. Надіюсь, що завдання вам зрозуміле. Мій слуга розповість всі менш важливі деталі.

Нік та розлючений Фірентіс вийшли з зали.

                                                                     Розділ 3

10 серпня 1260р. 19:21

Село Удиньяд, Королівство Вегір

Нік та Фірентіс прибули в старе та занедбане село, що розташовувалось неподалік від пагорбів.

- Я впевнений, що ти радий, що ці люди повстали проти цього виродка,- сказав Фірентіс.

- Не буду приховувати, якщо в них щось вийде, я буду радий. Хоча, мені плювати. Я колись був в цьому селі, коли крав в них їжу.

- Ого! Нік Блек крав їжу в бідних селян. Цього не може бути.

- В місто заходити було занадто небезпечно, а виживати якось треба було.

- Всі ми проходили через це... Крім Лезаліта. Він завжди мав гроші.

Нік та Фірентіс підійшли до селянина з вилами. Очевидно, чоловік боявся, що це люди лорда, тому одразу напав на прибулих. Нік швидко відійшов убік, схопив вила, коли селянин пробігав повз, повалив чоловіка на землю та приставив вила до горла чоловіка.

- А ми прийшли з миром,- сказав Фірентіс.

- Здається, він не дуже дружелюбний.

- Пробачте, будь ласка. Не вбивайте мене. Просто мені сказали, що можуть прийти люди лорда, щоб перебити нас.

- Ми знаємо, що в вас готується повстання, тому нам треба до головного,- сказав Нік, забираючи вила з горла чоловіка.

- Це таємниця. Звідки ви...

- Не задавай зайвих питань,- перебив Фірентіс.

- Я не можу вас до нього відвести.

- Я б на твоєму місці подумав краще.

Чоловік деякий час мовчав, а тоді мовчки кивнув головою. Нік подав руку та допоміг селянину піднятись. Чоловік провів їх до старого та, на вигляд, давно покинутого дому.

- Чимось на твій схожий,- сказав Фірентіс до Ніка.

Воїн проігнорував його насмішку та зайшов в дім. Коло каміну сидів старий чоловік, років дев'яноста з довгим та сивим волоссям.

- Вас прислав лорд...?- хотів спитатись чоловік, але раптово закашляв.- Можете не говорити. Я знаю, що він.

- Цього б не було, якби ви не почали повстання,- після недовгої паузи сказав Нік.

- Повстання? Повстання почав він проти короля Яроглека. Він вже давно був в змові з Рагнаром і чекає вдалого моменту, щоб ввіткнути ніж в спину. Звісно, нам це не сподобалось.

- Це головна причина вашого повстання?- спитав Фірентіс.

- Це не причина, а привід. Для перелічення причин знадобиться кілька років. Ми не можемо терпіти постійні грабунки та знущання.

- Ви не єдині, хто це терпить. Мені теж не подобається те, як влаштований світ, але нічого кращого ще не придумали.

- Може, не єдині, хто це терпить, але одні з небагатьох, хто вирішив проти цього боротись. Ціллю нашого повстання є не помста, а справедливість. Я з самого дитинства мріяв збудувати свій замок, в якому люди зможуть отримати прихисток, захист від жорстоких лордів, які хочуть лише смерті. Для людей, які зможуть відпочити та відновити свої сили. Збудувати замок, який прийме всіх, хто потребує допомоги.

- Звучить занадто казково,- сказав Фірентіс та глянув на Ніка, який щось робив.

Нік витягнув ножа.

- Що ж, зроби те, що мусиш,- спокійно сказав старий, підставляючи шию.

Нік перевернув ножа в руці та дав його старому.

- До тебе можуть прийти погані люди,- сказав Нік,- Тобі треба себе захистити.

- Ти ж не повірив, що можливо зробити те, про що він говорить?- не вірячи спитав Фірентіс.

- Ти можеш гарантувати, що твої людей вистачить для того, щоб захопити та втримати замок?- спитав Нік, ігноруючи Фірентіса.

- Ні, але ми повинні спробувати.

Нік кивнув старому та разом з Фірентісом вийшов з хати.

- Ти це не серйозно,- не міг заспокоїтись Фірентіс.

- Абсолютно серйозно. Те, що він говорить - можливо, але для цього потрібні війська, яких в нього немає.

- Ні, це неможливо!- говорив Фірентіс,- Можливо, нам дуже пощастить і ми здобудемо замок, але ми автоматично станемо повстанцями в Королівстві Вегір та небажаними сусідами в Королівстві Норд. Замок Булуга - стратегічний об'єкт в цій війні. Якщо його здобудуть норди, шлях до Ривачегу буде відкритий і вони зможуть його захопити. Якщо ж замок втримають вегіри, то вони зможуть тримати оборону та не дати пройти вперед нордам. Тоді, в свій час, почнуться перемовини і вегіри будуть диктувати свої умови. Як ти вже міг зрозуміти, замок будуть бити з обох боків.

- Є ще третій варіант,- заперечив Нік,- Нам прийдеться тримати замок лише певний час. Ми зможемо домовитись про союз з Свадією, пообіцявши допомогти в війні проти нордів, яка точно буде, а після того домовитись про союз з Саранидським Султанатом, де в мене є кілька знайомих та добрі відносини з султаном. Оскільки, Королівство Вегір воює проти нордів та хергитів, я не думаю, що їм буде справа до нас. Якщо ж вони оголосять війну, наші союзники нам допоможуть.

- Всеодно це дурна затія.

- Це те, за що ми боролись кілька років. Це мир. Звісно, не на всій Кальрадії, але з часом ми зможемо поширювати свій вплив. В Пендорі вже давно існують ордени, які боряться самі за себе або за людей.

- Ми не в Пендорі. Це зовсім інше. Ці селяни ніколи не зможуть перемогти професійну армію.

- Тому нам треба зв'язатись з старими знайомими. Я надіюсь, що ти допоможеш мені в цьому,- сказав Нік, дивлячись як Фірентіс швидко залізає на коня.

- Так, звісно.- сказав чоловік та швидко поскакав з села.

12 серпня 1260р. 12:43

Рейвадин, Королівство Вегір

Фірентіс йшов по торговій площі, доки не побачив чоловік, лице якого закривав капюшон.

- Знаю, що ми давно не бачились, що це звучить небезпечно і навіть божевільно, але якщо вийде, то ми станемо героями.

- Якщо нас не вб'ють швидше,- відповів чоловік в капюшоні.

- Я думаю, що настав час збирати команду.

                                                               Розділ 4

13 серпня 1260р. 19:27

Село Удиньяд, Короліство Вегір

- Мерзотник вже, напевно, почав щось помічати,- промовив Нік до старого,- В нас мало часу.

- Треба нападати.

- Тоді ми помремо.

- Настане ніч. Його люди будуть втомлені, а ми зможемо нанести серйозний удар.

- І всеодно всі помремо.- сказав Нік.

- Іншого шансу може не бути. Він може прислати сюди свої війська та перебити всіх тут. Тоді ми втратимо все, що набували стільки років. Все, про що я мріяв стільки років.

- Добре, добре,- сказав Нік,- Збирай своїх та нехай готуються до бою.

Опівночі три тисячі селян з сусідніх сіл крались по лісу, в напрямку Булуги.

- Йдемо тихо,- говорив Нік своїй групі з двадцяти людей,- Не кричимо, факели не запалюємо. Все ясно?

- Так,- відповіли ті, хто був поруч.

- От і добре. Тоді пішли.

- В АТАКУ!!!- закричали селяни, запалили факели та з криками побігли на замок.

- Ідіоти!- не втримався Нік та побіг разо з ними.

Вегірські лучники попадали в селян, але всіх вбити не могли. Наблизившись до стін, селяни підняли драбину та вилізали по ній нагору. Вилізши, Ніка ледь не вбив один з воїнів, але той вчасно ухилився від удару та перекинув солдата через стіну.

- Не думаю, що він вижив,- сказав Нік.

Чоловік витягнув меча та почав спритно рубати ворогів, які бігли просто до нього. Через деякий час, кілька вегірських солдатів оточили Ніка.

- Здається, все погано,- сказав Нік.

Раптово, вегірські солдати почали падати від стріл, які попадали просто в ціль. Нік розумів, що селяни не можуть бути настільки точними, тому оглянувся навколо та побачив Фірентіса.

- Не думав, що ти прийдеш так швидко,- сказав Нік,- Ти сам?

- Привів кількох старих друзів.

Таран пробив ворота замку і всередину в'їхали на конях Лезаліт, Борча та молода дівчина, яку Нік не міг розгледіти з такої відстані вночі. За ними в'їхало кілька десятків професійних воїнів.

Нік та Фірентіс, по сходах спустились до Лезаліта та Борчі.

- Давно не бачились,- сказав Лезаліт, впізнавши Ніка,- Я чув, що ти помер. Двічі.

- Мені щастить,- відповів Нік,- Треба зайти всередину.

Нік, Фірентіс, Лезаліт та Борча пробили вхідні двері та ввійшли в головну будівлю замку. Звісно, сили спротиву залишались, але їх було не дуже багато. Через кілька хвилин вони дійшли до головної зали, де лорд спокійно сидів на розкішному кріслі та пив вино.

- Його краще залишити для Ніка,- сказав Фірентіс.

Лорд взяв до рук меча та замахнувся на Ніка, але чоловік відбив удар. Противник продовжував наносити удари, але Нік був спритнішим: він вдарив ворога ногою, від чого той впав на підлогу.

- Ти колись думав, що будеш вмирати ось-так: п'яний, беззбройний та в результаті сільського повстання?- спитав Нік.

- Можеш вбити мене. Тобі ж гірше буде. Сюди йде те, чого ніхто не чекав. Раджу сховатись в свою нору, доки не стало пізно. Роби те, що хотів.

Нік вирішив не розтягувати часу, тому швидко проткнув шию лорда мечем. четверо воїнів залишили тіло лорда та вийшли надвір.

- Фірентіс розказав про план,- почав Лезаліт,- Навіть я вважаю це божевільним, але я тут, щоб впевнитись в протилежному.

- Я вже думав, що ти тут, бо скучив за мною.

- Кому ти потрібен,- сміялась дівчина, підійшовши до Ніка.

- Іміра?- здивовано сказав Нік.

- Брат. Давно не бачились.