Розділ 1

9 вересня 1260р. 21:18

Замок Булуга, нейтральна територія

Вночі, в світлі вогнів, замок виглядає особливо величним.

- Відкрити ворота!- крикнув один з солдатів на вежі.

Кілька солдатів відчинили ворота. В замок заїхало близько десятка ранених та закривавлених воїнів.

- Що сталось?- спитав Джеремус, підходячи до брудного та втомленого Лезаліта.

- Їх занадто багато. Це була не розвідка. Близько тисячі добре озброєних воїнів розбили нас.

- Тобі треба відпочити та поспати.

- Ні! Я хочу зібрати Раду.- незважаючи на втому, Лезаліт не знімав з себе тягар відповідальності за керування замком.

- Я б не радив робити це зараз, але якщо ти хочеш.

Лезаліт кивнув чоловікові та пішов в зал. Через кілька хвилин він майже дійшов до входу.

- Погано виглядаєш,- сказала Іміра, йдучи поряд з чоловіком.

- Коли ти повернулась?

- Вчора.

- Нік?

- Я не знаю, коли прибуде мій брат. Ми розділились.

Вони зайшли в зал, де за великим столом сиділо кілька знайомих Лезаліту людей.

- Добре. Що ми знаємо про цих воїнів?- одразу почав Джеремус.

- Вони бездоганні,- відповів Борча,- Вони не знають страху, не знають жалю. Мені здається, що вони взагалі не відчувають емоцій, крім агресії, до якої їх привчили.

- В них є слабкі місця?

- Навіть якщо слабкі місця і є, то це нам нічого не дає! Їх більше мільйона, а багато з наших навіть не знають такого числа.- говорив Лезаліт.- Я, як досвідчений воїн, говорю, що ми їх не переможемо.

- Я вже відправив листа всім, кому міг.

- Я не думаю, що нам хтось допоможе.- втрутився в розмову Старий,- ця армія, яка наступає на нас - це сама Смерть, яка прийшла за нами.

- Вона наближається до Ривачегу,- говорив Лезаліт,- Якщо вегіри їх не зупинять, то вони нападуть або на Кудан, який дуже добре захищений, або на нас, які не можемо похвалитись хорошим захистом.

- Є якісь варіанти?- спитав Борча.

- Ми могли б відбити десять тисяч воїнів. З допомогою - тридцять, але мільйон... Це занадто багато.

- Ми маємо сидіти тут,- говорив Борча,- Відкликати всіх розвідників. Прикликати людей з навколишніх територій. Попросити допомоги в нордів та вегірів. Можливо, так ми зможемо їх перемогти.

- Я не думаю, що це нам допомо...- не договорив Джеремус.

- Ми будемо боротись з ними.- вирішив Лезаліт.

10 вересня 1260р. 20:55

Замок Булуга, нейтральна територія

- Я не думаю, що це кінець,- сказав Лезаліт, стоячи на стіні з Борчею,- Там, звідки я прибув, про них добре знають. Вони - чума, яка поширюється дуже швидко. Якщо їх не зупинити, помруть мільйони. Інколи я думаю, чи правильно ми зробили, коли розромили Чорний Орден.

- Це точно було найкращим нашим рішенням. Як би там не було, але ми прожили на три роки довше, завдяки перемозі. Пам'ятаєш Битву за Джелкалу?

- Ще б я її не пам'ятав. Скільки ми тоді стояли проти родоків? Рік?

- Два роки. Два чортові роки, але ми вижили.

- Тоді в них закінчилась їжа. Я не вважаю, що це перемога.

- Так, але ми кожного дня відбивали атаки! Крім того, ми живі, тому це перемога. Ми тримали місто два роки і я думаю, що тоді в нас було менше воїнів, ніж зараз.

- Це не те. Тоді вони не мали міцної броні та кінноти. Я б краще знову бився проти тієї армії. ніж проти цих.

Борча хотів відповісти, але його увагу привернув вершник з факелом, який швидко скакав до замку. Лезаліт та Борча спустились з стіни і зустріли вершника.

- Мене прислав Боярин Мерига,- говорив наляканий солдат вегірів.

- Що сталось?

- Нам потрібна допомога. Армія... Хмара ворогів напала на Ривачег.

- Я не думаю, що нам варто розкидатись людьми,- сказав Борча,- Нам потрібно залишати сили в замку.

- Я візьму з собою тисячу добровольців.

- Це помилка, Лезаліте.

- Я вважаю, що це єдине правильне рішення.

Вже через годину тисяча воїнів-добровольців була готова вирушати в дорогу.

- Я надіюсь, що кожен з вас розуміє, що немає гарантій, що ви повернетесь звідти живими,- говорив Лезаліт.

- В принципі, не вперше.- мовив один з воїнів.

- Багато з вас думають, що бували і в гірших ситуаціях, але ні. Це випробування для всіх нас. Ви готові віддати життя для захисту Кальрадії?!

- Так!!!- одночасно закричали воїни.

Лезаліт розвернув коня та разом з воїнами поскакав нічною дорогою до Ривачегу.

10 вересня 1260р. 02:13

Ривачег, Королівство Вегір

Військо Лезаліта прибуло під час штурму стін міста.

- Їх тут набагато менше, ніж я бачив минулого разу,- сказав Борча.

- Немає потреби кидати всі сили на захоплення міста,- мовив Лезаліт.

- Я все ще вважаю, що це погана ідея.

- Але ти тут. Двадцятеро йдуть зі мною! Решта під командуванням Борчі.

- Зачекайте,- втрутився посланець,- Я знаю дорогу, що дасть вам можливість пройти в місто. Ходіть за мною.

Лезаліт взяв з собою людей та поскакав ледь помітною стежкою, яка давала можливість оминути місто збоку та вела до підземних ходів.

Пройшовши тунелями, Лезаліт зайшов в місто, де захисники сміливо захищали оборонні мури від нападу противників. Місцеві жителі ховались в домівках, щоб не потрапити під одну з стріл, якими залпами стріляли противники.

Чоловік і його люди йшли містом, коли побачили, що їм назустріч вийшов боярин Мерига.

- Радий вас бачити,- сказав Мерига,- Я радий, що ви погодились допомогти нам. Я знаю, що між нами є ворожнеча, але зараз ворог набагато гірший.

- Так, я бачив. В вас є якийсь план?

- Так. Ми хочемо відібрати всіх людей, які можуть тримати в руках зброю, евакуювати дітей, калік та старих і триматись, доки не прибуде підкріплення короля Яроглека.

- Це варто було почати одразу.

- Нам знадобилось трохи часу, щоб організувати достойний спротив ворогу. Хоча, чесно кажучи, я думаю, що нас всіх переб'ють. Там точно більше сотні тисяч, тому шансів в нас небагато.

- Не переб'ють. В вас має бути якась потужна зброя.

- Так, в нас є така. Вічний вогонь.

- Що?

Коло них пролетіло кілька стріл, але всі залишились живими.

- Вічний вогонь - це механізм, який може стріляти неперервним вогнем на дуже велику відстань, а загасити його майже неможливо.

- Підійде. Де він?

- На цих двох вежах,- боярин вказав на дві вежі, які призначені для позицій лучників,- але пройти туди не вийде. Вороги вже заблокували прохід.

- В нас немає інших варіантів. Мусимо пройти.

Борча, в цей момент, повів війська через ліс та атакував армію ворога з тилу. Чоловік швидко скакав на коні поміж ворогами та рубав їх насмерть. Після кожного удару, крові на тілі Борчі було все більше, меч ставав слизьким, а кінь нестримнішим. Чоловік знову замахнувся для удару мечем, але один з ворожих воїнів проткнув списом коня чоловіка, тому той боляче впав на вологу від крові землю, але швидко піднявся на ноги. Солдат напав на Борчу, але той встиг ухилитись від удару. Ворог вправно орудував довгим списом, але, все ж, Борча з своїм мечем був швидшим. Він майстерно ухилився від удару списа, перекотився по землі та вдарив чоловік в спину. В той же момент, Борча схопив чоловіка за шию та захистився ним від удару іншого ворожого воїна. Той проткнув тіло свого союзника списом та накинувся на Борчу з ножем. Він кілька разів замахнувся на чоловіка, але Борча вправно відбивав удари. Після того, як Борча пропустив один з ударів і ворожий воїн зміг вдарити його ліктем в обличчя, Борча відступив на крок, взяв в руки трохи землі та кинув в лице противника. Дезорієнтований чоловік пропустив кілька ударів і цього було достатньо, щоб Борча зміг добити його. Чоловік був весь крові, а коли озирнувся навколо, то побачив лише кров, біль та смерть. Тоді він побачив, що просто на нього скаче один з полководців ворожої армії. Борча взяв міцніше свого меча і коли противник проскакував коло чоловіка, рубанув його коня мечем. Полководець впав з коня, але зміг швидко піднятись на ноги. Він витягнув свою шаблю і напав на Борчу, але той зміг ухилитись від удару та вдарити противника в живіт. Полководець відступив на кілька метрів, але через кілька секунд знову напав на чоловіка. Борча вправно відбивав удари ворога, але розумів, що сил в нього мало, а ворог набагао сильніший, швидший та витриваліший. Чоловік спробував захистити себе від одного з небезпечних ударів, але полководець вибив меч з його рук. Він спробував вдарити Борчу ще раз, але той, на диво, вправно ухилився від удару та вдарив ворога ліктем в обличчя. Борча скористався дорогоцінними секундами, тому вибив шаблю з рук противника. Чоловік налетів на ворога та повалив його на вологу землю. Полководець намагався захиститись від сильних ударів Борчі, але це було дуже важко. Борча зламав йому руку та спричинив важкі травми: зламав щелепу, зуби, ніс, вибив око та завдав серйозних травм голові. Борча взяв меч, що був неподалік та замахнувся для останнього удару, але побачив багатотисячну армію, що насувається просто на нього.

Лезаліт з двома деястками солдатів, з боєм, пробився до однієї з веж.

- Ти знаєш, як цим користуватись?- спитав один з солдатів.

- Зараз дізнаємось.

Чоловік підійшов до складного механізму та разом з солдатами повернув його в бік ворогів.

"Що тепер?"- думав Лезаліт.

Один з солдатів потягнув за важкий ричаг і з механізму, довгим струменем, полився вогонь. Ніхто не очікував такого ефекту, навіть самі вегіри, які ніколи не використовували цю зброю. Вегірські солдати на другій вежі зробили те саме і тепер сотні ворожих воїнів горіли живцем. Захисникам міста стало набагто легше відбиватись від багатотисячної армії.

- Це круто,- захоплено сказав один з солдатів, що стояв коло Лезаліта.

- Думаєш, що ми зможемо ось цим їх перемогти?- спитав другий.

- Ні, але ми всім покажемо, що вони не непереможні.

Раптово, механізм припинив працювати. Солдати пробували кілька разів тягнути на себе ричаг, але це не допомагало.

- Треба змінити речовину,- сказав Мерига, підійшовши до пристрою. Він взяв один з горщиків, що стояв коло пристрою та замінив ним той, що вже був всередині.

- Я думаю, що з цією роботою зможуть впоратись двоє.- говорив Лезаліт.- Буде краще, якщо ми допоможемо тим, хто зараз на стінах.

Чоловік та кілька його солдатів спустились сходами, щоб допомогти захисникам стіни в боротьбі проти загарбників.

Битва тривала ще кілька годин. Під стінами лежали гори трупів. Лезаліт, його люди та вегіри були дуже втомленими, але успішно захищали стіни міста від наступаючих сил противника. Хтось, несподівано для Лезаліта. торкнувся його плеча. Виявилось, що це був один з солдатів, який мав провести чоловіка до боярина Мериги.

- Що сталось?- спитав чоловік через кілька хвилин, піднявшись сходами на вежу.

- Нам потрібно відступати,- говорив Мерига до залитого кров'ю та брудного Лезаліта,- Ми евакуювали всіх, кого потрібно було, речовини в нас залишилось дуже мало, а решту я хочу витратити, щоб технологія не дісталась цим варварам.

- Ми не можемо залишити місто їм.

- Можемо, тому саме так і зробимо. Бери своїх людей, бери моїх людей. Відступайте, а я залишусь, щоб знищити ці машини. Надіюсь, що зможу вас наздогнати.

Лезаліт був незадоволений цим рішенням, але легко кивнув та разом з сотнею вегірських солдатів пішов до виходу з міста, поки Мерига нещадно поливав вогнем ворогів на стінах міста.

Через кілька хвилин, Лезаліт та вцілілі воїни стояли на узгір'ї, що було трохи більше, ніж за кілометр від міста. Тоді вони побачили, що вогонь з міських мурів перейшов на другу вежу. Пролунав потужний вибух, який забрав життя кількох десятків житті. Черех хвилину пролунав другий вибух, який забрав набагато більше життів.

Незважаючи на небезпеку, Лезаліт дав наказ зробити привал та відновити сил. Насправді, він хотів дочекатись на Борчу, якого не було на полі бою. Годину очікувань пройшла дуже довго. Лезаліт сидів на землі, спершись об стовбур дерева. Тоді він почув шелест в кущах, тому витягнув зброю. Виявилось, що це був один з добровольців, що пішов з Борчею.

- Що сталось?- спитав Лезаліт.

- Прийшло підкріплення,- злякано говорив чоловік,- Їхнє підкріплення. Померли всі. Тільки мені вдалось вчасно втекти в ліс, але за мною гнались ще майже годину.

Лезаліт, розуміючи, що більше чекати нічого, з величезним сумом та печаллю, дав наказ повертатись в замок.

                                                                Розділ 2

12 вересня 1260р. 09:55

Замок Булуга, нейтральна територія

Лезаліт та залишки війська повернулись в замок. З ними прибули і захисники Ривачега, які прийшли на рівних правах. Сонячна погода, легкий вітерець та щебетання птахів зовсім не відповідали ситуації, яка склалась.

- Не вдалось?- спитав Джеремус.

- Ми покидаємо цей замок.- говорив Лезаліт,- Нам тут більше нічого робити.

- Я б так не поспішав,- мовив Фірентіс, підходячи до свого друга,- В нас є шанс їх перемогти.

Підійшовши ближче, Фірентіс побачив наскільки змінився Лезаліт. Він став виглядати набагато втомленішим та хворобливим.

- Я радий, що ти повернувся, але якщо ти не маєш з собою величезної армії, то нам нічого не допоможе.

- Є дехто кращий - чаклунка, якщо так можна сказати. Вона зможе замінити десятки тисяч воїнів. Крім того, Джеремус вже надіслав листа до Ніка, тому будемо надіятись, що він прийде найближчим часом.

Лезаліт довго вагався, але віддав наказ про підготовку до оборони. Щойно прибулі вегіри були цим незадоволені, але сперечатись не стали.

- Мені потрібно поговорити з Борчею,- сказав Фірентіс.

Лезаліт з сумними очима глянув другові в очі і тоді Фірентіс все зрозумів.

- Він помер, як воїн?

- Він помер, як герой.

Розуміючи, що часу на оплакування немає, всі почали готуватись до оборони. Через годину всі зібрались в головній залі для обговорення плану.

- Вони не беруть замки чи міста в облогу, а одразу йдуть штурмом. В них для цього достатньо людей,- говорив Лезаліт.- Ми маоємо зробити так, щоб більшість їхніх солдатів не змогли підступити до стін.

- Ми закладемо бомби за кілька кілометрів та кілька сотень метрів від замку. Це має їх налякати,- запропонувала Іміра.

- Їх ніщо не лякає.

- Тоді завдасть шкоди.

Лезаліт ствердно кивнув головою.

- Ми поставили балістичні машини та катапульти,- говорив Джеремус,- Це дасть нам певну перевагу.

- Я, Рейн та Торувіель візьмемо воїнів та підемо в контратаку,- запропонував Фірентіс.

- Тоді я, селяни і чародійка залишимось в замку та будемо його захищати всіх ворогів з тилу чи тих, хто зможе прорватись.

- Даяні потрібна найвища точка, з якої вона зможе бачити все поле бою.- говорив Фірентіс.

- В'їздна вежа найвища, але найбільш небезпечна.

- Вона зможе себе захистити. Повір. Ще треба сховати тих, хто не здатен битись.

- Вигнати з замку ми їх не можемо, тому буде краще, якщо ми сховаємо їх в підземеллях,- сказав Джеремус.

- Тут є підземелля?

- За час твоєї відсутності ми знайшли кілька ходів.

- Якщо ми все вирішили,- говорив Лезаліт,- то можна починати.

12 вересня 1260р. 20:03

Замок Булуга, нейтральна територія

Фірентіс та Лезаліт стояли на стіні замку, дивлячись в сторону, де мають з'явитись противники.

- Він був хорошим,- ніяково почав Фірентіс,- Хоча дуже палким.

- Не те слово,- відповів Лезаліт.

Холодний північний вітер куйовдив їхнє волосся.

На пагорбах, що були за кілька кілометрів від замку відбулись вибухи.

- Почалось,- невдоволено сказав Фірентіс та спустився вниз, де його вже чекала ціла армія добре озброєних чоловіків,- Ворог вже близько, але це не означає, що нам варто боятись. Ми переможемо, як завжди. Я пам'ятаю, як кожен з вас відзначився в боях. Я бачив вас в бою сотні разів, тому я впевнений, що ми залишимось живими. Крім того, мать вашу, з нами лицар з Пендору, ельфійка з Нольдорського Лісу та чародійка! Народ, ніхто не має такої армії, як ми.

Декілька тисяч воїнів, які розбились на кілька загонів, під командуванням Сера Рейна, Торувіель та Фірентіса, вийшли з замку.

Ворожа армія підступала все ближче. Балістичні машини та катапульти чудово справлялись з своїм завданням, вбиваючи ворогів десятками. Коли противники підійшли достатньо близько, Найманці Кальрадії пішли в атаку.

- Це не всі,- мовив Лезаліт, дивлячись на багатотисячну армію, що насувалась на замок.

Трьохтисячна армія Фірентіса, які були розміщені по центру, зіткнулись з противниками першими. Трьохтисячні війська Рейна та Торувіель зайшли з флангів, намагаючись оточити противника з трьох сторін. Армія найманців боролась неймовірно, викошуючи ворогів, проте їх було набагато менше.

- Думаю, що вже пора,- сказав Лезаліт до Даяни.

Чародійка зосередилась. Кілька секунд нічого не відбувалось, але раптово, посеред неба прогримів грім і прямо в центр ворожої армії вдарили блискавки, які точно вбили більше, ніж тисячу людей.

- Дай наказ для відведення військ,- сказала Даяна. Спочатку Лезаліт не зрозумів навіщо, але вирішив не сперечатись. Він кивнув чоловіку з великим рогом. На все поле битви пролунав звук рогу, що давав наказ відступати.

Через кілька хвилин, майже всі воїни дійшли до стін замку та зайняли оборонну позицію. Чародійка зосередилась, а куаліс почав яскраво світитись. Через кілька секунд небо засвітилось вогняним кольором і звідти почали падати величезні вогняні кулі. Кілька секунд ворожів війська сумнівались чи варто йти в атаку, але пішли за своїм полководцем, який відчайдушно йшов вперед, незважаючи на численні втрати.

В цей момент, Фірентіс побачив головнокомандувача ворожої армії. Він швидко поскакав вперед. Ледве ухиляючись від вогняних куль та ворожих ударів, він швидко наблизився до головного ворога. Фірентіс намагався вбити його на коні, але за десять метрів від нього, вороги сильно вдарили коня. Його кінь впав, але Фірентіс встиг швидко зіскочити з нього, приземлитись на ноги та вправно вбити трьох ворожих солдатів, які були найближче до нього. Чоловік був молодшим та швидшим від Лезаліта чи Борчі, тому вміло та без труднощів міг боротись одночасно з трьома-чотирма противниками. Він вміло відрубав руку одному з воїнів та перерізав горло другому. Ледве ухилившись від удару третього, Фірентіс вбив і його. Охорона головнокомандувача, яка постійно була коло нього захотіла напасти на Фірентіса, але чоловік зупинив їх. Ворог витягнув легкого, але міцного і гострого меча та напав на Фірентіса. Чоловік зрозумів, що це особливий воїн, якого вчили воювати, ще будучи немовлятою, тому швидко пожалів про своє бажання битись проти нього. Ледве ухиляючись від ударів противника, Фірентіс пробував робити контрудари, випади, але все марно. Якщо в нього і з'являлась така можливість, то головкомандувач успішно їх блокував. Захистишись від одного з ударів, головнокомандувач сильно вдарив Фірентіса ногою, від чого той впав на землю. Ворог підійшов, щоб добити молодого чоловіка.

- Byddwch chi'n marw(Ти помреш),- мовив головнокомандувач.

Фірентіс заплющив очі та приготувався до удару, але в ворога потапило три стріли, які не вбили його, але повалили з ніг. Фірентіс глянув назад та побачив Летардіана, який стріляв в противників, що були поряд з ним. Фірентіс перекотився по землі, підняв меча та вбив солдата. що замахнувся для удару. Ворожі солдати, побачивши поранення головнокомандувача, почали відступати.

- Радий тебе бачити,- сказав Фірентіс до нольдора, коли загроза пройшла.- Надіюсь, що Нік з тобою.

- Ні,- відповів Летардіан,- Ми з ним розділились.

Фірентіс та Летардіан пішли до замку, де почали готуватись до нової хвилі нападу.

12 вересня 1260р. 20:30

Кудан, Королівство Вегір

Нік сидів в темній та холодній кімнаті, яка освітлювалась та утеплювалась одним невеликим каміном, та тримав в руках лист від Джеремуса.

- Я чув, що ти хотів мене бачити,- сказав чоловік, що зайшов в кімнату.

- Мені сказали, що ти хотів мене бачити першим. Незважаючи на твою попередню спробу мене вбити, мені потрібна допомога,- сказав Нік, встаючи з крісла.