Розділ 1
25 серпня 1260р. 23:32
Невідомі землі
Летардіан, Сер Рейн та Торувіель вже кілька днів після виходу з тунелів виживали серед неймовірних морозів та снігової бурі.
- Треба було залишатись на півдні,- сказав Сер Рейн.
- Мушу погодитись,- підтримала Торувіель.
Летардіан стримував свої емоції, але друзі бачили, що він не задоволений.
- Ти ж не думав, що на крайній півночі буде тепло?- мовила ельфійка до нольдора.
- Я очікував знайти щось більше, ніж снігову пустелю. Століттями ходять легенди, що тут живуть дракони, що тут небачені багатства, роками з'являються люди, які кажуть, що були тут та бачили все на власні очі. От я і подумав, що, можливо, хоч частина правди в цьому є. Жаль, що тисячі людей вірять в таку маячню.
- І не тільки людей.
Вони йшли ще кілька хвилин, сніг бив їм в обличчя, тіла замерзли. Тоді Рейн просто впав на сніг.
- Ей,- Летардіан підійшов до Рейна,- вставай! Нам можна помирати. Точно не тут.
- Я більше не можу,- втомлено сказав лицар,- Йдіть без мене. Я трохи відпочину та дожену вас.
- Не можна його залишати,- сказав Летардіан, дивлячись на ельфійку.
Торувіель нічого не сказала. Вони лягли один коло одного, щоб ділитись теплом своїх тіл.
Першим проснувся Рейн. Спочатку він сильніше заплющив очі, а тоді відчув, що лежить на траві. Розплющивши очі, лицар оглянувся навколо та побачив, що лежить серед квітів та плодоносних дерев.
- Ох, чорт,- збентежено промовив лицар.
Через кілька хвилин прокинулись Летардіан та Торувіель, які швидко встали на ноги, коли побачили, де опинились.
- Це дуже дивно,- сказав Летардіан.
- Це неймовірно.
Увагу Торувіель привернуло високе місто, яке було збудоване на пагорбі.
- Це пшениця?- спитав Рейн.
- Так.
Вони пішли в напрямку високого міста. Хоч здавалось, що йти туди не так і довго, але прийшли вони лише через кілька годин. Вони побачили цвітучі квіти, які росли майже на кожному кроці, легко вдягнених та усміхнених людей, красивих воїнів, які ходили вулицями міста, щасливих дітей, які грались на вулицях, місто, в якому люди не зазнали притіснень, расизму, голоду та воєн.
- Вам чимось допомогти?- спитав щасливий чоловік, що підійшов до них.
- Так, ми шукаємо дівчину. Красива, біловолоса, з дорогоцінним каменем на шиї,- сказав Летардіан.
- Ні, не бачив такої,- сказав чоловік та пішов дальше.
- Мені ж одному не дає спокою їхня ніби вдавана радість?- занепокоєно спитав Рейн.
- Можливо, це через те, що ти звик до смертей, голоду та розпачу,- Торувіель захоплено розглядала яскраве місто.
- Можливо,- Рейн підійшов до Летардіана,- Вона сказала тобі, що звідси, бо сумніваюсь, що за горами є ще одне таке місце. Як ми збираємось її шукати?
- Думаю, що нам варто піти в замок.
- Чому?
- Вона мала дороге вбрання та дорогоцінні речі, а значить, вона не проста місцева жителька.
- Ти хочеш сказати, що вона місцева дворянка?
- Це лише здогадка.
- Треба перевірити,- сказала ельфійка.
Вони вирушили до палацу, який виглядав великим, розкішним, прекрасним та високим настільки, що його було видно за кілька кілометрів.
- Мушу сказати, що я ніколи ще такого не бачив,- сказав Рейн.
- Навіть Елакрай не зрівняється,- погодився Летардіан.
- Потім будете милуватись місцевими видами, а зараз в нас мало часу.
Вони підійшли до великих та розкішних дверей. Летардіан був впенений, що їх не пропустять, але, несподівано для нього, сторожа відчинила двері та без запитань їх пропустили всередину.
- Я здивована, що ви прийшли сюди,- сказала неймовірна красива, струнка, біловолоса дівчина, сидячи на дорогому троні, на шиї якої висів камінь, який яскраво сяяв.
- Ц-це ку-куаліс,- ледве вимови Сер Рейн, вказуючи на дорогоцінний камінь дівчини.
- Чому ви сюди прийшли?
- Ми прийшли для того, щоб просити допомогти нам знайти нашого друга,- сказав нольдор.
- Так і думала. Ви шукаєте Ніка Блека - винуватця вибуху в Равенстерні.
- Формально, він не винен, адже вибух спричинив Сах. Ти сама це бачила.
- Так, я була там і бачила те, що сталось. Якби Нік Блек не замахнувся на чародія, то сотні людей були б живі. Крім того, Блек, вже мертвий.
- Я так не думаю.
- Невже?
- Ви могутня чародійка,- після кількох секунд паузи сказав Рейн,- якщо змогли втримати це місто в такому прекрасному стані. Я впевнений, що ви могли б застосувати магію та спробувати знайти його.
- Боюсь, я нічим не можу вам допомогти.
Розділ 2
26 серпня 1260р. 12:43
Явіксхольм, Королівство Фірдсвейн
Фірентіс та Нік Блек зійшли з корабля.
- Ніколи ще не був в Пендорі,- трохи розчаровано сказав Фірентіс,- Я його трохи інакше уявляв.
- Тобі варто бути обережнішим.
- Маєш який план по пошуку тієї штуки, яку ти шукаєш?
- Так, я колись мав такий. Кілька років тому я сховав його в Равенстерні, тому він має бути десь там.
- Звідси до Равенстерну, напевно, далеченько.
- Тому краще вирушити одразу.
26 серпня 1260р. 12:44
Невідомі землі
Сер Рейн, розуміючи, що йому нічого робити в палаці, вирішив прогулятись по місту. В місті було доволі тепло, хоча лицар бачив, що в горах, які за кілька кілометрів від міста, вирує шалена буря.
"Магія куалісу."- подумав Рейн.
На своєму шляху він зустрічав десятки людей, які ходили з занадто широкими усмішками. Вони не викликали страху. Скоріше, дискомфорт, оскільки лицар відчував, що вони не справжні. Повернувши на одну з майже безлюдних вулиць та пройшовши кілька десятків метрів, Рейн побачив як солдати жорстоко б'ють 16-річну дитину. Лицар швидко зрозумів, що вони хочуть її згвалтувати.
- Що тут відбувається?- спитав Рейн та відчув дивний страх, коли побачив, що солдати дуже широко усміхаються.
Лицар вирішив не чекати, тому витягнув меча та напав на солдатів. Лицар спробував вдарити одного з солдатів, але противник вчасно витягнув свою зброю, тому зміг відбити удар та провести контратаку. від якої Рейн встиг ухилитись. Рейн ухилився від чергового удару солдата. зробив пірует та сильно вдарити противника мечем в обличчя. Другий солдат міцно вхопив лицаря за плече та розвернув до себе, але Рейн сильно вдарив його ногою. Перший солдат спробував вдарити Рейн з-за спини, проте лицар зміг відбити удар та відрубати противнику голову. Другий солдат напав на лицаря неочікувано. Лицар, хоч і зміг відбити удар, але впав на землю. Противник продовжив наносити швидкі удари. Після чергового удару меч Рейна зламався і лицар зрозумів, що наступний удар може бути смертельним. Противник замахнувся, але Рейн швидко підхопився на ноги, витягнув ножа та ввіткнув його в око ворога.
Лицар підійшов до дитини та допоміг їй піднятись. З жахом на очах, Рейн побачив, що дитина продовжує усміхатись. Лицар відійшов на кілька метрів. Дитина піднялась на ноги та втекла, а Рейн підійшов до одного з мертвих тіл та забрав меч.
- Мені більше знадобиться,- сказав Рейн.
Лицар вловив дивний звук, що лунав здалеку та через хвилину зрозумів, що це звук бою.
"Що тут, чорт забирай, відбувається?"- подумав Рейн.
Тим часом в палаці говорили Летардіан, Торувіель та дівчина.
- Я ще раз кажу, що нічим не можу вам допомогти,- сказала дівчина,- Навіть якщо він ще живий, я не стану вам допомогати.
- Чому?- спитала ельфійка.
- Через нього загинули сотні людей. Я ніколи не допомагатиму вбивці.
Дівчина встала з розкішного трону та підійшла до Летардіана.
- Якщо в вас немає інших питань, прошу покинути місто.
- Я...- не встиг завершити Летардіан, бо дівчина стало погано. Вона відійшла на кілька кроків та впала на підлогу.
- Що сталось?
- Я не знаю.
Несподівано в палац ввірвались озброєні люди. Охоронці напали на нападників. Торувіель та Летардіан взяли луки та почали вбивати противників.
- Їх занадто багато.- сказала дівчина.
Нольдори стріляли швидко та влучно, через що померло багато противників, але ворогів було занадто багато, тому ельфи перейшли до близького бою. Летардіан та Торувіель бились набагато краще за своїх ворогів, оскільки ельфи по-природі набагато швидші та витриваліші.
- Треба відступати!- крикнула ельфійка.
- В нас немає шляху для відступу,- відповів ельф.
Торувіель відволіклась на Летардіана, тому один з нападників збив її з ніг. Вона впізнала божевільного чоловіка з печери, який розмовляв з трупами своїх друзів. Старий взяв в руки ножа та приготувався до удару, але кров бризнула на ельфійку і голова чоловіка впала на підлогу.
- Я пам'ятаю, що мені говорили, що ельфи найшвидші,- сказав Рейн, піднімаючи Торувіель,- а тут тебе переміг псих.
- Більше ні слова,- сказала Торувіель та побачила, що разом з Рейном прийшло і підкріплення їхніх союзників. Ельфійка підійшла до дівчини,- Їй потрібна допомога.
- Я бачив сили противника. Я не знаю, хто це, але їх занадто багато. Її треба забирати звідси.
Доки Летардіан та Рейн стримували натису ворогів, Торувіель підняла дівчину та понесла її з палацу. Був важкий бій, але вони змогли втекти з палацу.
29 серпня 1260р. 16:32
Равенстерн, Королівство Равенстерн
Нік та Фірентіс приубли на головну площу міста. Хоч люди відбудували будівлі, Нік побачив обпалену бруківку, частину зруйнованих будинків та меморіал пам'яті жертвам вибуху.
- Це сталось через мене,- сказав Нік, здогадавшись, що відбулось, коли він зник.
- Ти точно не винен в тому, що сталось.
- Якби я просто впіймав Саха, а не пробував його вбити, цього б не було. Через мене померли сотні людей.
Фірентіс вирішив не продовжувати цю тему, тому вони пішли дальше, доки, проходячи коло одного з будинків, їх не зупинили солдати.
- Нік Блек?- спитав один з солдатів та не чекаючи відповіді продовжив,- Ви повинні піти з нами.
- Навіщо?
- Наказ короля.
Нік розумів, що боротись проти міської сторожі було б дуже нерозумним вчинком, тому чоловік добровільно віддав зброю та пішов разом з солдатами. Фірентіс деякий час проводжав друга поглядом, вигадуючи план, за яким його можна було б звільнити.
Через годину Нік стояв в тронній залі, перед королем. Збоку від короля Григорія сидів принц та його дружина, а з іншого боку - Сер Артур - соратний короля після смерті Сера Річарда.
- Нік Блек,- почав король,- Всі думали, що ти помер.
- Мені пощастило,- сказав Нік.
- Тобі вистачило нахабства прийти сюди після того, що ти зробив?
- Це був не я, а той чародій, який вбив Сера Річарда. Я робив те, що повинен був зробити будь-який член Королівської Гвардії.
- Ти брешеш!- крикнув принц,- Сах - найкраща людина зі всіх, кого я знав.
- Тоді змушений сказати, що ви знали дуже поганих людей. Я, звісно, талановитий, але магією володіти не вмію, а, особливо, робити такі вибухи.
- Сах міг себе захищати.
- Я цього не заперечую. Можливо, чародій пробував захистити себе, тоді я скажу, що я захищав себе. Сах вбив капітана Королівської Гвардії. Король був свідком смерті. Принце, ви хочете поставити під сумнів слова короля.
Принц, приголомшений нахабністю Ніка, хотів щось сказати, але король зупинив його.
- Ми не чародія судимо, а тебе,- сказав король,- Закрийте його в в'язниці.
Охоронці повели Ніка до в'язниці, куди через кілька хвилин прийшов принц.
- Я радий, що ти нарешті тут,- мовив хлопець, заходячи всередину,- Особливо, після того, як ти ледь не зіпсував моє весілля.
- Ти сам винен. Не треба було ображати дівчину.
- Я принц і я вирішую, що мені робити. Не переживай, скоро ти побачиш, як я стану королем цих земель.
- Надіюсь, що ти ще деякий час будеш сидіти в тіні, а там... Хто знає... Може хвороба, а може найманець.
Хлопець сильно вдарив закованого Ніка та залишив його.
30 серпня 1260р. 10:08
Північ Равенстерну
Летардіан та Торувіель занесли дівчину в печеру, щоб вберегти від холоду. Дівчина кілька днів не приходила до тями, що хвилювало Рейна.
- Вона ж не померла?- спитав лицар в ельфа.
- Вона ще дихає, в неї є пульс, тому не думаю, що їй щось загрожує. Я подумав... ми могли б взяти куаліс просто зараз і тоді...
- Я знаю, що це найлегший шлях, але ми не будемо цього робити. Ми не розбійники.
- Ми зберегли їй життя. Це вже достатньо благородно.
- Як ти взагалі можеш про це думати?
- Я пропоную можливі варіанти.
- Де я?- спитала дівчина, сідаючи на підлозі та оглядаючи темну печеру.
- Назовні буря, а ти не маєш товстого одягу,- сказав Летардіан,- Ми принесли тебе сюди, щоб перечекати бурю та врятувати тебе від переохолодження.
- Ні!- крикнула дівчина, піднімаючись на ноги,- Мені потрібно повернутись назад. Терміново!
- Не можна,- Летардіан став перед нею, щоб не дозволити йти дальше,- Люди, що були там вже мертві. Ми не дозволимо, щоб померла і ти.
Дівчина підняла голову та безсило подивилась в очі нольдора. Відступивши від чоловіка, вона підійшла до великого каменю, сіла та почала беззвучно плакати.
- Ти повинна розуміти, що ти й так зробила все, що могла,- сказала Торувіель,- Ти не повинна винити себе через те, що сталось.
- Я обіцяла, що зможу їх захистити, що зможу дати їм ідеальне та щасливе життя, але не змогла.
- Як тебе звати?- Рейн підійшов ближче.
- Я не пам'ятаю. Мене вже давно ніхто не називав по імені... Мене звати Даяна, якщо я не помиляюсь.
- Прекрасне ім'я.
- Ти нам допоможеш?- одразу спитав Летардіан.
Рейн підійшов до нольдора та відвів його вбік.
- Що буде, якщо він дійсно мертвий? Ми це все робили просто для того, щоб дізнатись те, що й так знали? Через це померли ті люди, яких вона могла врятувати?- спитав Рейн.
- Ми будемо знати точно.
- Цього недостатньо. Ми занадто сильно ризикували, занадто багато віддали для того, щоб дізнатись те, що знаємо напевно.
- А якщо він живий? Якщо він зараз має проблеми, то ми просто кинемо його? Ми пройшли занадто великий шлях для того, щоб просто відступити.
Летардіан підійшов ближче до Даяни, а лицар залишився стояти трохи в стороні.
- Ви врятували мене,- говорила дівчина,- хоч втрата тих людей набагато більша. Все ж, я допоможу вам, бо я звикла віддавати борги.
- Нам потрібно, щоб ти знайшла Ніка.
- Я не впевнена, що зараз хороший час,- сказала Торувіель,- Вона занадто втомлена та ранена, тому це може бути небезпечно для неї.
- Все нормально,- зупинила ельфійку Даяна,- Це дійсно доволі важко і я можу втратити свідомість, тому, будь ласка, будьте коло мене.
Торувіель лише кивнула в знак згоди. Даяна закрила очі, зосередилась та розслабилась. Камінь на її шиї почав сяяти яскравіше.
Вона побачила в'язницю. Навколо було темно та сиро, руки сковували кайдани, а тіло було втомлене від постійних подорожей. Всередину зайшов високий чоловік середніх років. Він дивно усміхався.
- Принц вирішив перевірити тебе на швидкість,- сказав чоловік та кинув ключі під ноги ув'язненому,- В тебе мало часу, тому треба спішити.
Даяна відчувала, що може контролювати дії чоловіка, але не робила цього. Чоловік підняв ключі та звільнив руки від кайданів. Відкривши грубі двері, чоловік опинився в пустому коридорі, освітленому факелами. Дівчина відчула слабкість, в очах потемніло, а через кілька секунд вона знову прокинулась в печері.
- Як ти?- спитала Торувіель.
- Він в в'язниці,- сказала Даяна хриплим голосом,- В Равенстерні... В столиці.
Волосся та обличчя дівчини було мокре від поту, тому Торувіель дала їй шматок тканини, щоб вона могла витерти себе.
Рейн підійшов до Летардіана.
- В тебе кінь швидкий?
- Не жаліюсь.
- Треба витиснути з нього все.
30 серпня 1260р. 10:23
Равенстерн, Королівство Равенстерн
Нік тихо крався коридорами, щоб не привертати зайвої уваги. Дивно, що в цей момент не було охорони. Зовсім. Нік підійшов до дверей, коло яких, все таки, стояло двоє гвардійців.
- Чорт,- прошепотів Нік, сховавшись за стіною.
Взявши в руки невеликий каміньчик, Нік кинув його в інший кінець коридору.
- Йди глянь, що там,- сказав гвардієць.
Доки перший йшов коридором, Нік підійшов до другого, схопив його за голову та сильно вдарив об стіну. Почувши удар, гвардієць обернувся та побачив Ніка, який взяв в руки меча. Чоловік напав на Ніка, але воїн встиг ухилитись від ударів противника. Нік відбивав удари, які з дзенькотом відлунували в пустому коридорі. Через хвилину, після чергового удару, Нік зробив контрудар і чоловік знепритомнів.
- Хочу сказати, що ти в задниці,- сказав Фірентіс, підійшовши до Ніка.
- Ти що тут робиш?
- Тебе забрали солдати і я вирішив, що вони покликали тебе не чай пити. Знайти тебе було доволі важко. Добре, що скрадання це точно не твоє.
- Радий тебе бачити,- сказав Нік.
Король сидів на ліжку в своїх покоях. Коло нього стояли принц та Сер Артур.
- Батьку, я б не радив тобі йти до нього,- говорив хлопець,- Цей нікчема не заслужив честі спілкування з королем.
- Цей нікчема, як ти його назвав, колись був головним помічником Сера Річарда. Я його вже давно знаю.
- Ваша Величносте, змушений вас попередити, що зустріч з Ніком Блеком може нашкодити вашій репутації,- сказав лицар.
- Я король чи хто?! Я вирішую, що мені робити.
- Просто люди можуть подумати, що ти жалієш злочинця, який винен в смерті сотень людей.
- В смерті всіх цих людей винен тільки Сах.
- Все ж, це може нашкодити вашому становищу в державі. Тим більше, це суперечить деяким законам.
- До біса закони! Треба буде - перепишу.
Нік та Фірентіс кілька хвилин крались темними коридорами палацу.
- Я б йшла в тронну залу,- сказала дівчина, опинившись за спинами Ніка та Фірентіса.
- Я ж казав, що ти занадто шумний,- мовив Фірентіс.
- Принцесо,- вклонився Нік, ігноруючи слова друга.
- Я думала, що ви мертвий.
- Як я вже казав королю, мені щастить.
Нік підійшов ближче та побачив побої на обличчі та шиї дівчини.
- Це він зробив?- спитав Нік.
- Так, але, будь ласка, не втручайся. Ти зробиш лише гірше.
- Я зроблю гірше лише йому.
- Ти мені, як старший брат, але, будь ласка, послухай мене.
Нік невдоволено видихнув.
- Чому нам треба йти в тронну залу?- спитав Фірентіс.
- Я чула, що він казав, що все станеться саме там.
- Що станеться?
Нік раптово рвонув з місця та побіг коридором. Фірентіс запитально глянув на дівчину і побіг за Ніком.
Король встав з ліжка та вдягнув дорогу накидку.
- Я маю приймати послів.
- Я думаю, що вам треба випити трохи вина. Через Ніка ви занадто схвильовані, тому вам треба розслабитись.- говорив Артур.
Лицар налив вина в бокал та подав королю. Той випив все та вийшов з своїх покоїв. Зайшовши в зал, де його чекало кілька послів, Григорій сів на трон.
- Королівство Фірдсвейн просить, щоб ви відкликали своїх агентів з нашої території, оскільки...
Далі король слухати не міг. В чоловіка потемніло в очах. Він встав з трону, тому посол одразу замовк. Григорій відчув дивний свербіж в горлі, кашлянув кілька разів та побачив, що кашляє кров'ю. Чоловік обернувся до сина та побачив лише його задоволену посмішку. Деякі лицарі витягнули зброю, але посли швидко напали на них та вбили. Король лежав коло трону та ледве хапав ротом повітря. Його обличчя посиніло, а очі почервоніли.
В тронну залу ввірвались Нік та Фірентіс.
- Ти запізнився, Ніку,- вдоволено сказав принц, встаючи з свого місця.
Сер Артур витягнув невідому синю рідину та передав її принцу.
- Тільки ця протиотрута могла б врятувати його життя,- хлопець жбурнув пробірку об стіну, від чого рідина розлилась по стіні,- Ти міг би врятувати йому життя, якби прийшов на кілька секунд раніше. Але ти не прийшов, чому можеш подякувати моїй покірній дружині. Кохана, підійди до мене.
Двері позаду принца відчинились і в зал зайшла принцеса. Принц притиснув її до себе та боляче взяв її за красиве темне волосся.
- Я не думав, що ти все зробиш правильно,- сказав хлопець та поцілував дівчину, яка спробувала ухилитись від нього.
Подивившись на останні подихи батька, принц сів на трон.
- Король помер. Хай живе король.
Солдати, що були замасковані під послів, напали на Ніка та Фірентіса. Нік вправно ухилявся від їхніх ударів та відрубував кінцівки противників. Перед Ніком опинився Сер Артур.
- Я вже давно хотів тебе вбити,- сказав лицар.
- Можливо, колись і вийде.
Лицар спробував нанести сильний удар, але Нік ухилився від удару, перекотився по підлозі та сильно вдарив противника в ногу. Лицар обернувся, Нік спробував вдарити його, але товста броня змогла захистити ворога.
- Ти жалюгідний,- сказав Артур.
Нік ухилився від чергового повільного удару Артура та вдарив лицаря в рот. Меч пробив захист для рота і підборіддя та миттєво вбив лицаря. Витягнувши меч з противника, Нік ледве встиг відбити ворожий удар. Один з солдатів повалив Ніка з ніг та замахнувся для останнього удару, але в нього потрапила зелена нольдорська стріла. Нік повернув голову та побачив, що коло входу стоять Сер Рейн та Летардіан.
- Якого чорта?!- крикнув принц, встаючи з трону.
Нік оглянувся та побачив, що троє солдатів вивели принца з зали. До чоловіка підійшов Фірентіс.
- Треба відступати! Я не знаю, хто ці двоє, але вони нічого не міняють. Ворогів занадто багато і може бути більше.
Нік кивнув. Четверо чоловіків вибігли з зали та швидко сіли на коней, що стояли у дворі. Відірвавшись від невеликої погоні та переконавшись, що вони в безпеці, Нік підійшов до Рейна та Летардіана.
- Радий вас бачити,- Нік потиснув друзям руки та вказав на Фірентіса,- Це мій друг Фірентіс. Саме він допоміг мені повернутись в люди.
- Друзі Ніка - наші друзі,- сказав Рейн.
- Що тепер?- спитав Фірентіс.
- Ти знайшов куаліс?
- Ні. Я все обдивився в тому будинку, але нічого не було.
- В нас є,- втрутився ельф,- Ми зустріли одну дівчину, яка могла б нам допомогти. Торувіель з нею за кілька кілометрів звідси. Я відправлюсь до них та скажу, що ми тут чекаємо.
Нік кивнув.
- Почекаємо Торувіель та Даяну тут, а тоді відправимось подалі з Равенстерну,- сказав Рейн.
- Є одне непогане місце.- додав Нік.
Нік трохи поговорив з Рейном та залишив його з Фірентісом. Чоловік підійшов до берега великого озера, що можна було вважати морем. Сівши на берег, чоловік просто дивився на хвилі.
- Тебе тут не повинно бути,- не обертаючись сказав Нік до дівчини, яка тихо підійшла до нього.
- Я знаю, що ти думаєш, що я зрадила тебе, але я мусила це зробити.
- Його не було поряд, коли ти нас зупинила. Ти могла сказати.
- Ти забуваєш, що в палаці все дуже добре чути. Якби я тобі сказала, принц про це б дізнався. Будь ласка, пробач мені. Я дуже ризикувала, коли приїхала сюди.
- З часом гнів стихне, але ти зробила помилку. Не думаю, що я колись повернусь сюди, а король був єдиним, хто міг стримати малого.
- Так, я знаю,- сумно сказала дівчина та пішла.
Нік ще годину просидів на холодній північній землі, а тоді повернувся до решти якраз тоді, коли повернувся Летардіан з Торувіель та Даяною.
- Радий тебе бачити,- сказав Нік, обіймаючи ельфійку.
- Я так рада, що ти живий.
- Ти ж не вірила в це,- сказав Рейн.
- Якби я не вірила, я б не пішла з вами.
Торувіель трохи відійшла від Ніка. Чоловік звернув увагу на дівчину, яку до того не бачив. Нік тихо підійшов до неї.
- Значить ти та сама дівчина, яка допомогла їм знайти мене?- спитав Нік.
- Так. Крім того, я врятувала твоїх друзів від вибуху, який ти влаштував.
- В цьому винен не тільки я.
- Відповідальності це з тебе не знімає.
- Так, я знаю, але нам може знадобитись твоя допомога.
- Я вже допомогла тобі одного разу. Чому я маю допомогати знову?
- Ну... По-перше, ти зараз тут, що означає, що тобі нікуди піти, а я знаю місце, де доволі дружелюбно ставляться до тих, хто шукає притулок. По-друге, Рейн сказав, що ти втомлена і в тебе мало сил. В тому місці, про яке я говорив кілька секунд тому є чудовий лікар. Він, звісно, не нольдорський цілитель, але інколи мені допомагав. І останнє, є люди, які хочуть забрати камінь, що висить в тебе на шиї. Пам'ятаю, що коли такий був в мене, за мною полювали всі. Я не збираюсь в тебе його забирати. Я знаю, що тобі буде занадто важко без нього, але якщо хочеш жити, тебе треба захистити.
- Я домовився з селянином,- мовив Фірентіс, підходячи до Ніка,- В нього є віз і він погодився завести нас до Явіксхольма.
- Добре.
Через кілька хвилин прибув селянин. Торувіель, Летардіан, Даяна та Фірентіс вже залізли всередину. За дві сотні метрів від них, на березі величезного озера, яке колись було домом водяних, стояли Нік та Рейн.
- Мені жаль, що король помер,- говорив лицар,- але було очевидно, що малий хоче влади.
- Я думаю не про короля.
- А про що?
- Нічні Вершники. Вони напали на Харлауса, щоб нагадати мені про куаліс та виманити сюди, але, відтоді як я тут, вони більше не з'являлись. Чому?
- Думаєш, що це якийсь дуже хитрий план?
- Думаю, так.
- Здається, чекають тільки нас,- сказав Рейн та пішов до воза.
Нік простояв ще хвилину.
- Я думав, що ти дійсно не прийдеш,- спокійно сказав Нік.
- Коло тебе крутяться занадто багато людей, тому тебе не так легко застати самого,- сказав Спайс - головнокомандувач та магістр Нічних Вершників.
- Давно не бачились,- сказав Нік, обертаючись до чоловіка,- Ти прийшов, щоб вбити мене?
- Поки що, нам не потрібна твоя смерть. В тебе, в майбутньому, є набагато важливіша ціль, ніж те, що відбувається з тобою зараз. Нам потрібна дівчина.
- В столиці є кілька борделів, але я не раджу туди йти.
- Все ще жартуєш.- усміхнувся Спайс,- Нам потрібна дівчина з куалісом.
- Це вже набагато важче. Треба дуже постаратись, щоб знайти таку.
- Не думай, що я не знаю, хто взяв твій куаліс. Не думай, що я не знаю, що вона на тому возі, поряд з іншими. Віддай нам дівчину і жодна людина не помре.
- Вибач, але ми своїх не кидаєм.
- Своїх? Вона вважає тебе вбивцею сотні людей і зовсім не довіряє тобі.
- Я не можу її за це винити.
- Я дав тобі шанс,- Спайс витягнув меча.
- Не треба,- мовив Нік, дістаючи зброю.
Спайс спробував вдарити Ніка, але чоловік встиг ухилитись, перекотитись по землі та встати на ноги. Після двох невдалих ударів, Спайс зміг вдарити Ніка ліктем та нанести удар по руці. Командир спробував вдарити ще раз, але Нік пробіг по вкритому мохом великому валуну та перестрибнув Спайса. Чоловік спробував вдарити противника, але той ухилився та сильно вдарив Ніка рукою. Командир спробував нанести швидкий удар, але Нік встиг підставити свій меч. Спайс замахнувся на Ніка, але той зміг втримати удар. На жаль, коли Спайс вдарив вдруге, меч, який Нік підібрав в одного з гвардійців, зламався. Чоловік в останній момент ухилився від удару та почав тікати. На його шляху було багато повалених дерев, які Нік змушений був перестрибувати. Інколи, за кілька сантиметрів від ніг, в вологу деревину врізались ножі, які Спайс кидав в Ніка. Перестрибуючи через дерева, Нік наближався до воза.
- Їдь!- крикнув Летардіан до селянина, бачачи Ніка,- Швидше!
Коні рвонули з місця. Один з ножів впав перед Ніком і чоловік підняв його, навіть не зупиняючись. Нік ледве наздоганяв віз, який стрімко набирав швидкість. Летардіан подав руку чоловікові, але Нік не встигав, тому звернув вбік та почав підніматись по похилому дереву.
З дерев на віз застрибнули два Нічні Вершники. Один напав на Рейна, а другий на Фірентіса. Фірентіс, звісно, був хорошим воїном, але найманець - кращим. Він повалив Фірентіса на дерев'яну підлогу воза. Найманець витягнув ножа та замахнувся, щоб добити чоловіка, але на нього, з дерева стрибнув Нік, який скинув ворога з Фірентіса, а тоді добив противника ударом ножа в око. Летардіан побачив, що другий найманець відштовхнув Рейна та наблизився до Даяни, яка була в паніці. Нольдор взяв лук та вистрілив кілька разів в противника. Спайс, що намагався догнати їх, зупинився, розуміючи, що віз набрав занадто велику швидкість.
3 вересня 1260р. 09:45
Село Фіснар, Королівство Вегір
Двоє розвідників та Борча вирушили в село, щоб попередити місцевих жителів про небезпеку, яка насувається. Побачивши за кілька кілометрів дим, вони поскакали туди, але майже одразу зупинились. Село знаходилось в долині річки, тому з височини, де й були троє чоловіків, було чудово видно велику територію.
Село стало жертвою величезної армії, яка була настільки великою, що навіть з височини не було видно її краю. Хоч Борча цього і не бачив, але він був впевнений, що вони спалили все село та вбили всіх, кого бачили.
- Треба линяти звідси,- сказав Борча.
Коли вони підійшли до своїх коней, їм на шляху став солдат ворожої армії. Він взяв до рук списа та щось сказав невідомою мовою.
- Що він каже?- спитав один з розвідників.
- Точно щось нехороше,- відповів Борча.
Троє воїнів витягнули зброю та напали на солдата, але він відбивав їхні швидкі удари. Після одного з ударів Борчі, солдат вдарив його ногою та негострою стороною списа. Тоді, швидко справившись з першим розвідником, чоловік, відбивши кілька ударів противника, проткнув його списом. Доки солдат витягував списа, Борча напав на нього. Ворог не встиг витягнути зброю, тому вчасно відскочив вбік. Витягнувши ножа та ухилившись від чергової атаки, солдат глибоко ввіткнув ніж в тіло Борчі та кинув його на сніг. Перший розвідник, хоч і ранений, але продовжував боротись. Він напав на солдата. Той ухилився від кількох його ударів та швидко опинився коло списа. Витягнувши зброю з черепа другого розвідника, солдат відрубав голову противнику. Солдат підійшов до трупа та щось говорив, коли на нього накинувся ранений Борча. Солдат скинув з себе чоловіка та спробував вдарити його, але Борча ухилився та схопив спис за його дерев'яну частину. Солдат пробував вирвати спис з рук Борчі ривками, тому коли чоловік відпустив його, гострий кінець списа проткнув тіло солдата. Борча підняв свого меча та закінчив справу, встромивши меч в голову ворога. Мертвий солдат впав на сніг, стікаючи кров'ю. Борча витягнув меч з голови противника та, сівши на коня, швидко поскакав до замку.
Ранений Борча прибув в замок в обід наступного дня. Кілька воїнів допомогли йому злізти з коня.
- Що сталось?- спитав Лезаліт, притримуючи свого друга.
- Величезна армія.- сказав Борча, важко дихаючи,- Мільйони професійних воїнів йдуть сюди.
- Відведіть його до Джеремуса,- скомандував Лезаліт та підійшов до писаря, що сидів неподалік,- Я хочу, щоб ти відправив багато листів. Дуже багато листів.
- Я вас зрозумів. Кому саме?
- Всім, хто має хоч якусь армію.