Розділ 1
5 вересня 1260р. 08:43
Шариз, Саранидський Султанат
Команда Ніка припливла в Шариз - прекрасну столицю Саранидського Султанату. Місто було справді величним і вважалось одним з найбагатших в Кальрадії. Всі будівлі збудовані з міцної обпаленої глини та виконані в стилі південних народів. Стіни оточені загостреними палками, призначених для захисту від ворогів.
- Що тепер робимо?- спитав Фірентіс, йдучи поряд з Ніком.
- Йдемо на північ, в Булугу.
- Ми не могли одразу в Верчег плисти. Звідти до Булуги два дні шляху.
- Якщо ти забув, то я нагадаю, що норди активно нас шукають, тому не думаю, що такий загін диивних людей міг би непомітно пройти через північні райони нордів.
- Можна було б, хоча б в Правен.
Команда йшла містом, а люди кидали на них дивні погляди, особливо затримуючи погляд на Летардіані та Торувіель.
- В вас тут теж люди не люблять тих, хто відрізняється від них?- спитала ельфійка.
- Ні,- відповів Фірентіс,- просто вони ніколи не бачили нольдорів. Більшість з них не знають, що Пендор взагалі існує. Для них інші раси - це просто казки чи забуті легенди.
Вони прийшли на ринок, де було багато людей, а в повітрі весь час залишався запах прянощів та продуктів. Йдучи, Нік бачив дивних людей, які стежили за командою.
- Щось не так,- сказав Нік.
Чоловік оглянувся навколо та витягнув ножа. Майже миттєво те саме зробили більшість людей, що були на ринку. Друзі Ніка приготувались до бою.
- Я не думаю, що нам потрібні проблеми,- сказав Рейн.
- Здається, капітан корабля нас здав,- сказав Фірентіс Нікові.
- Так, я впевнений, що вам не потрібні проблеми,- з-за рогу вийшов чоловік в дорогій броні. Нік колись бачив його, тому впізнав капітана міської гвардії.
- Ти мене, звісно, вибач, але мені здається, що тебе весь час переслідують якісь солдати,- прошепотів Фірентіс.
- Чого вам треба?- спитав Нік в чоловіка.
- Мені? По-перше, Шариз зараз переживає непрості часи, тому ми слідкуємо за всіма, хто прибуває в місто. По-друге, капітан корабля сказав мені, що в місто прибула озброєна команда, яка може переслідувати недобрі наміри.
Фірентіс глянув на Ніка поглядом "Я ж казав".
- По-третє,- продовжував чоловік,- як би це дивно не звучало, але Емір Лакем та Леді Софія попередили мене, що ви їхній близький друг, тому, якщо ви будете в місті, щоб я знайшов вас та повідомив, що ви запрошені на весілля.
- Нічого собі співпадіння!- засміявся Фірентіс.
Нік глянув на Фірентіса засудливим поглядом.
- Я б з радістю, але в нас занадто мало часу,- мовив Нік з легким роздратуванням.
- Боюсь, що я вам не залишав вибору,- капітан гвардії переможно усміхнувся.
Нік роздратовано видихнув та обернувся до Фірентіса.
- Вирушайте в Булугу. Покажеш їм дорогу.
- Я залишусь з тобою,- сказав Летардіан,- За тобою полюють Нічні Вершники, тому допомога тобі не завадить.
Нік кивнув в знак згоди і вони пішли за гвардійцем. Через кілька хвилин вони зайшли в величезний та розкішний палац, який виблискував на сонці дорогими металами, а вся земля навколо палацу викладена дорогою бруківкою.
- Я тут подумав,- сказав нольдор, коли вони заходили в палац,- Чи є ще якісь короновані голови, яких ти не бачив?
- Так, є, але я надіюсь, що вже їх не побачу.
- Ніку!!!- крикнула молода та красива дівчина, що підбігла та обняла його,- Я так рада, що ти живий.
- Я... Я теж радий тебе бачити,- ніяково сказав Нік та здивовано глянув на ельфа,- Неймовірно виглядаєш.
- Дякую,- сказала дівчина, коли відпустила чоловіка, та перевела погляд на нольдора і відрекомендувалась,- Софія.
- Летардіан,- сказав ельф,- Не думаю, що ви мене пам'ятаєте. Багато років тому, ви і ваш брат принесли раненого Ніка в таверну. Тоді ви довірили мені його життя.
- Я пам'ятаю,- усміхнулась дівчина,- Я дуже вдячна, що ви врятували його.
- Я чув, що ти скоро одружуєшся,- сказав Нік. Їхні голоси ехом відлунювались в величезній залі палацу.
- Так. Я й не думала, що ти прийдеш.
- Мене ввічливо запросили.
- Ввічливо?- здивувався нольдор.
- Кохана, це наші гості?- спитав чоловік в дорогому вбранні, підходячи до дівчини.
- Так, вони мої друзі.
- Пробачте, але нам треба готуватись до урочистостей,- чоловік взяв дівчину за руку, поцілував та повів за собою.
- Удачі,- сказав Летардіан та обернувся до Ніка,- Що?
- Не подобається він мені. Звичайни зарозумілий, тупий засранець.
- Це краще, ніж тупий засранець, який майже ніколи не буває вдома та в будь-який момент може померти.
- Це ти зараз на мене натякаєш?
- Я зараз прямо про тебе говорю. Я розумію, що ти три роки жив відлюдником, але це не змінює того факту, що ти маєш знайти когось, з ким можеш прожити решту життя, а для цього, ти мусиш покінчити з теперішнім способом життя.
- Повір, я не раз думав про це. Мені давно набридло бути мандрівним найманцем. Я пробував пов'язати своє життя з Юлією, але ти знаєш, що вийшло.
- Я думаю, що ти просто вирішив інакше. Навіть будучи з Юлією, ти продовжував займатись тим, що робиш зараз. Скільки часу пройшло після її смерті? Років п'ять? Я знаю тебе достатньо добре. Ти просто не хочеш цього робити. Тобі подобається бути мандрівним найманцем та забирати життя людей. Ти просто не хочеш цього визнавати.
- Можливо. Також можливо, що в мене просто немає альтернатив.
Розділ 2
5 вересня 1260р. 09:17
Замок Булуга, нейтральна територія
- Не думаю, що варто будити "дракона", поки він спить,- сказав Джеремус, підходячи до Лезаліта, що збирався в дорогу.
- Повір мені, друже, цей "дракон" вже прокинувся і дуже голодний. Ми маємо їх макимально послабити, доки вони не прийшли сюди.
- Ти лише ризикуєш нашими людьми.
Лезаліт застрибнув на коня та, разом з кількома десятками воїнів, виїхав з замку.
- Це закінчиться тріумфом смерті,- сказав Старійшина, підійшовши до Джеремуса.
5 вересня 1260р. 22:22
Шариз, Саранидський Султанат
Леді Софія вийшла з красивого будинку.
- Я рада, що ви до нас завітали,- вклонилась жінка середніх років з зайвою вагою,- Надіюсь, що ви оберете те, що шукали.
- Обов'язково. Дякую.
Софія та кілька охоронців пішли в напрямку палацу, а жінка закрила двері та пішла додому.
"Нарешті я стану багатою!"- думала жінка.
Вона йшла пустими вулицями міста, коли почула кроки позаду. Обернувшись, вона нікого не побачила, тому продовжила йти вперед. Вона знову почула кроки. Жінка швидко обернулась та ледь не закричала, адже позаду неї стояв п'яний чоловік.
- Мої вітання,- вклонився чоловік та дав жінці дороге кільце, яке вона випадково загубила по дорозі.
- Дякую.
Жінка повільно відійшла чоловіка, щоб не спровокувати його. Вона пішла далі, але почула, ніби, щось змінилось - чоловік, який гикав та невміло наспівував пісні, раптово затих. Вона обернулась, щоб з'ясувати причину і побачила жахливу картину: п'яний чоловік, стікаючи кров'ю, впав мертвим на бруківку.
Жінка запанікувала та спробувала втекти, але вбивця виявився спритнішим, тому швидко впіймав жертву та затулив рукою рота. Вона налякано дивилась в очі чоловіка, благаючи помилувати, але вбивця в масці був нещадним. Він замахнувся ножем та кілька разів вдарив її в живіт та голову. Жінка впала замертво, а вбивця миттєво зник.
6 вересня 1260р. 10:13
Шариз, Саранидський Султанат
Нік прикинувся в великом, м'якому та теплому ліжку, що було дуже незвичним для нього. Сонячні промені світили йому в обличчя, тому він невдоволено пробурмотів та перевернувся на інший бік.
- Як добре, що ви вже прокинулись,- сказала служанка, що стояла в кімнаті.
Нік здивовано підняв голову та побачив жінку, яка стояла коло нього.
- Я не дуже люблю, коли до мене підходять, коли я сплю.
- Мені дали наказ, щоб я провела вас до нашого кравця, який зробить вам костюм на весілля,- ігнорувала слова Ніка служанка.
- Не знаю, хто дав наказ, але скажи, що я зовсім не люблю костюми, тому кравець може відпочити.
- Як скажете,- невдоволено сказала жінка та вийшла.
Нік сів на ліжку та побачив свій одяг. Взявши його, він відчув, що він пахне дивними квітами, а не болотом та кров'ю.
"Прекрасно"- подумав чоловік.
Чоловік вийшов з розкішної кімнати та, пройшовши довгими та багатими коридорами, зайшов в сад, де хотілось жити. Тут було все: вічнозелені дерева, озерце, струмок, невеликі скелі та дуже рідкісні види рослин.
- Колись в нольдорів теж були такі сади,- сказав Летардіан, безшумно підійшовши до Ніка,- доки їх не знищили люди. Всі до єдиного, крім Елакрая. Саме там досі існує останній нольдорський сад.
- Чому люди їх знищили?
- Лише для того, щоб показати, що ельфи - ніхто, а всі їхні досягнення та культурні надбання - лайно.
- Жорстоко. Зараз люди намагаються відтворити те, що колись робили нольдори. Ти доволі багато знаєш про минуле. Скільки тобі років?
- Не пам'ятаю, але багато. Точно більше, ніж ти думаєш.
Нік здивувався, але його увагу привернув Султан Хаким, що прийшов у сад.
- Султане,- мовив Нік.
- Не думав, що побачу тут когось. Зазвичай, я гуляю тут сам. Прийшов сюди, перш ніж вирушати на північ.
- Нова війна?
- Надіюсь, що ні. Прийшов лист від одного з замків півночі про військову допомогу. Кажуть про серйозну небезпеку.
- Ви вірите в це? Можливо вони просто хочуть отримати вашу військову допомогу.
- Не думаю. В листі було чітко вказано, що немає ніякої політичної мети, а лише захист території Кальрадії від зовнішньої загрози.
- Надіюсь, що ви не помиляєтесь.
- Я чув, що ви в розшуку в Королівстві Вегір та Королівстві Норд.
- Я надіюсь, що ви пам'ятаєте, хто врятував вам життя під час Битви за Дирим.
- Не забув, тому ви досі тут, а не у в'язниці. Ви ж тут не просто так?
- Ви й так знаєте, чому я залишився тут. Скільки шпигунів постійно стежать за мною?
- Ми оберігаємо територію держави від зовнішніх загроз. Крім того у вас є інша мета, окрім перебування на весіллі.
- Думаю, що про це ви також знаєте. Або, принаймні, здогадуєтесь.
- Я допоміг вам у вашій справі, оскільки отримати союзника на півночі дуже вигідно, особливо на випадок війни. Крім того, договір з вами, пов'язує мене з Королівством Свадія, що не може не радувати, але я не готовий надати вам свої війська у випадку загрози нападу.
- Я впевнений, що це не знадобиться військова допомога, якщо ми підпишемо договір. Моя знайома вже, напевно, домовилась з хергитами про укладення договору. Якщо все буде чудово, то можна буде створити воєнний союз: Королівство Свадія, Хергитське Ханство, Саранидський Султанат, Нейтральна територія. Тоді ми точно зможемо впливати на ситуацію в Кальрадії.
- Тоді ми зможемо зупинити війни,- додав Хаким.
- Саме так.
- Дивно. Я знав, що ти не мрійник. Ти довів це кілька років тому. Я знав, що ти думаєш, перед тим як діяти. Ти не можеш уявити, як я здивувався, коли дізнався, що ти та група селян захопили замок, з метою створити притулок для знедолених.
- Мені сподобались цілі Чорного Ордену, але методи я вибрав інші. Створивши замок, люди будуть мати місце, де їхнє життя ніхто не буде контролювати. Створивши військовий союз - ми зупинимо війни.
- Я вражений, тому надіюсь, що Саранидський Султанат не понесе збитків.
- Я в цьому впевнений.
До сулатана підійшов солдат, щось прошепотів йому на вухо та пішов.
- Прошу мене вибачити, але мені потрібно йти. Надіюсь, що в майбутньому ми підпишемо відповідні угоди.
- Так, звісно,- відповів Нік.
Султан вийшов з саду, а Нік підійшов до Летардіана, що сидів на березі озерця.
- Куди підемо?- спитав Нік.
- Якщо ти вже все з ним обговорив, я б хотів оглянути місто. Ніколи не був в Кальрадії, тому хочу скористатись цією можливістю.
6 вересня 1260р. 13:32
Шариз, Саранидський Султанат
Леді Софія та її молодий наречений - Емір Атис, йшли по вулицях міста, іноді спілкуючись з міщанами.
- Я дуже рада, що ти погодився піти зі мною,- сказала дівчина.
- Я люблю тебе і завжди хочу проводити з тобою якнайбільше часу,- відповів чоловік.
- Я теж тебе люблю,- сказала дівчина та поцілувала чоловіка.
Вони довго ходили по місту. Емір про щось говорив з торговцем, коли увагу дівчини привернуло два чоловіка, які йшли вулицею міста їм назустріч.
- Привіт,- сказала Софія, коли впізнала Ніка.
- Привіт.- відповів чоловік.
- Вирішили оглянути місто,- додав нольдор.
Емір Атис закнічив спілкуватись з торговцем та теж привітався з чоловіками.
- Ми просто вирішили прогулятись,- сказала дівчина.- Сьогодні має приїхати мій брат, тому я хочу, щоб все було ідеально.
- Розумію,- сказав Нік,- Можливо, ви можете порадити, де є щось цікаве?
- Так, звичайно. Недалеко від міста є старий, покинутий палац. Там вже давно ніхто не бував, тому думаю, що вам там має сподобатись. Правда, кажуть, що краще після заходу сонця там не залишатись.
- Чудово!- сказав Летардіан,- Ми б з радістю пішли туди з вами.
- Я не думаю, що вони хочуть йти з нами. В них зараз багато своїх справ,- сказав Нік.
- Ти так говориш, ніби знаєш, де цей палац. Крім того, їм потрібно відпочити від постійних турбот.
Нік хотів заперечити, але Софія сказала швидше.
- Думаю, що Летардіан має рацію. Буде чудово, якщо ми підемо туди разом. Ввечері можна йти.
- Ввечері? Який сенс йти туди ввечері?
- Боюсь тебе розчарувати, але туди йдуть не для того, щоб розглядати палац,- сказав Атис та додав,- Кажуть, що той, хто переживе там ніч, отримає особливу силу.
- Я не вірю в давні легенди,- сказав Нік.
- Такі, як куаліс, дракони, чародії?- спитав нольдор.
Чоловік промовчав.
Четверо друзів зібрались коло входу в палац, за годину до настання темряви. Емір привів з собою кількох солдатів для забезпечення захисту.
- Кажуть, що під час повстання, яке було сто років тому, тут жорстоко вирізали всю сім'ю султана, а тоді, на його очах, розрізали їхні тіла,- говорив солдат,- Чесно кажучи, мені тут не дуже подобається. Кажуть, що це місце прокляте.
Всі проігнорували слова солдата. Кілька людей загнали коней на внутрішній двір палацу та прив'язали їх там. Нік бачив, що палац величезний.
- Час нікого не жаліє,- сказав Летардіан, дивлячись на будівлю, яка могла в будь-який момент завалитись.
- Нікого, крім тебе,- поправив Нік.
Вони зайшли всередину. Всюди був порох, а в повітрі відчувався запах плісняви та інші неприємні запахи.
- Як думаєте, тут могли залишитись душі померлих?- спитала Софія.
- Привиди?- почав Летардіан,- Вони існували когось, але їх ніколи не було в Кальрадії. Їх взагалі було мало, тому їх швидко знищили тисячі років тому. Я не думаю, що вони можуть бути тут.
- Чому привидів чи інших істот ніколи не було в Кальрадії?- спитав Нік.
- Це дуже складно пояснити. Якщо коротко, то через весь наш світ проходять особливі магічні лінії, які забезпечують певну територію магічною енергією. Там, де ці лінії існують, живуть магічні істоти та можна знайти артефакти. Колись, коли ельфи були одним народом, вони могли змінювати ці лінії, але не створювати їх. Створювати їх могли лише титани, останній з яких помер цілком недавно. Найбільше цих ліній є за межами населених територій Пендору та на Дикій Території. Під час Битви Титанів, ельфи змінили розташування ліній, що отримати додаткову перевагу в війні проти людей, які тоді повстали. Ельфи змінили лінії так, щоб вони проходили через Пендор, тому ельфи та інші раси доволі довго жили в Пендорі. Багато істот намагались пересилитись на вже освоєні людьми території Пендору. На жаль, переміщення ліній ослабило їх, тому люди без проблем давали відсіч. Кілька століть тому ельфи вирішили експерментувати з лініями, що привело до втрати магічних здібностей. Через це ельфи, які згодом розділились, та інші раси втратили магічні вміння. Єдине, що залишилось - куаліси. Їх створили дракони і вони дають змоги брати енергію з тих самих магічних ліній і, відповідно, отримувати майже безкінечну енергію. Правда, залишились ельфи, які можуть отримувати магічну енергію і без куалісів. Ті ж ельфи навчили цьому людей, яких тепер називають чародіями, але цього занадто мало, щоб створити могутні заклинання, тому чародії та ельфи часто використовують куаліси.
- В Кальрадії немає ліній, які дають магічні здібності?- спитала Софія.
- Немає, тому я постійно відчуваю головний біль та втому, що дуже неприємно.
Нік побачив дивний рух в одній з кімнат. Чоловік витягнув ніж та пішов туди, але нічого не побачив.
- Все нормально?- спитав Летардіан.
- Так, просто здалось.
Вони пішли дальше, оглядаючи старі та моторошні кімнати.
- З нами було п'ятеро солдатів,- говорив Нік до Атиса,- Де ще двоє?
- Вони вирішили спробувати шукати скарби, тому пішли в інший кінець палацу.
Двоє добре озброєних солдатів йшли темним коридором, тримаючи перед собою факел. Сонце зайшло кілька хвилин тому, але було вже достатньо темно.
- Не подобається мені це місце,- говорив солдат,- Зовсім не подобається.
- В будь-якому випадку, це краще, ніж йти воювати. Це палац султана, тому ми можемо знайти тут якісь скарби.
- Я б пішов воювати. Великих війн зараз немає, а патрулювати якусь місцевість дуже просто.
- Ти віриш в ті дитячі казки?
- Мені просто не подобаються будівлі з жахливим минулим.
Солдату здалось, що позаду хтось пробіг, тому він швидко обернувся.
- Що з тобою?- спитав другий.
- Хтось був за нами,- налякано говорив чоловік.
- Тут повно щурів. Це точно був один з них.
Вони пройшли ще кілька метрів. Солдат щось відчув, тому знову обернувся. Чоловік ледь стримав себе, щоб не закричати. Прямо перед ним стояла істота. Вона була повністю білою, але з рота стікала чорна рідина, схожа на смолу. Він не встиг закричати, оскільки істота швидко зламала йому шию. Другий солдат почув як тіло його друга впало, тому швидко підбіг до нього. Озирнувшись навколо, чоловік, спочатку, нікого не побачив, але за кілька метрів від нього стояв чоловік з виколотим оком та закривавленою сокирою в руках. Тоді чоловік почав повільно наближатись. Солдат спробував напасти на чоловіка, але він ухилився від удару та вибив меч з рук солдата. Наляканий чоловік побіг коридором, але впав на підлогу через сокиру, що потрапила йому в спину.
Нік та інші прийшли в розкішну та простору кімнату.
- Незважаючи на вік, вона всеодно залишається красивою,- сказала Софія,- Що це?
- Скоріше за все, їдальня,- відповів Атис, оглядаючи приміщення.
Нік підійшов до однієї з пожовтілих картин. Було темно, але факел трохи освітлював картину. На ній було зображено жінку в білому вбранні, яка хотіла покінчити своє життя самогубством. Позаду, ледь помітно стояв одноокий чоловік, який вдоволено усміхався. Нік легко доторкнувся до картини, але вона розсипалась. Виявилось, що вона прикривала напис, написаний кров'ю.
- Ти знаєш, що це?- спитав Нік в Летардіана, що підійшов до чоловіка.
- Це незнайома мені мова, хоч вона чимось мені нагадує мову давніх ельфів.
- Очевидно, що це прокляття,- сказала Софія,- Не думаю, що нам треба залишатись тут довше.
- Ти ж сама сюди хотіла,- сказав Атис.
- Так, але після того, як я дізналась, що магія це не вигадки, мене починає тривожити цей напис.
- В цій кімнаті найкращі воїни,- сказав Нік,- Сумніваюсь, що хтось зможе нас налякати.
Нік хотів ще щось сказати, але він та Летардіан почули дивний звук знизу.
- Що під нами?- спитав чоловік.
- Підвал. Там дуже небезпечно. Багато ям та пасток,- сказав Атис.
- Ми зараз повернемось,- сказав Нік та разом з Летардіаном вийшов з їдальні.
Вони спустились сходами та ввійшли в підвал.
- Не хочу здатись боягузом, але не думаю, що варто було розділятись,- сказав нольдор.
- Ти ж казав, що в Кальрадії немає магії, а значить немає і проклять.
- Це не означає, що їх не можна накласти. Вони просто будуть брати енергію з іншого джерела.
- Тобто, таке можливо?
- Так, але дуже рідко таке виходить і це дуже небезпечно для того, хто накладає прокляття.
- Чудово,- невдоволено сказав Нік.
Вони пройшли ще кілька метрів.
- Спереду хтось є,- мовив нольдор та пришвидшив хід.
Те саме зробив і Нік, але провалився в одну з багатьох пасток. Чоловік пролетів кілька метрів та впав на підлогу.
- Зараза!- вилаявся чоловік та встав на ноги.
Факел згас, тому Нік нічого не бачив навколо себе. Тим не менш, він зрозумів, що коло нього є коридор, з якого дув легкий вітерець. Нік пішов вперед та відчув, як різко змінилось повітря.
Летардіан підбіг до того місця, де бачив людину. Це був один з солдатів Атиса. Він стояв у темряві та дивився прямо на Летардіана.
- Воно позаду,- злякано, але тихо говорив солдат,- Воно позаду.
- Там нічого немає. Як ти тут опинився? Ти маєш бути в їдальні.
- Я впевнений, що воно позаду,- говорив чоловік, боячись рухатись.
Чоловік почав кричати. Тоді його груди пробив довгий спис. Летардіан ледве встиг ухилитись, щоб спис не зачепив його.
В їдальні Софія дуже сильно переживала, тому ходила з сторони в сторону перед Атисом, який сидів на старій та запиленій лаві.
- Їх вже дуже довго немає,- сказала дівчина.
- Щось шукають, напевно.
- Ні. Я думаю, ми мусимо піти за ними. Ми і солдати. Я думаю, що цього буде достатньо.
- Я теж думаю, що ми повинні піти за ними,- сказав один з солдатів, що стояли неподалік.
Атис зітхнув, розуміючи, що немає сенсу сперечатись. Вони вийшли в коридор і відразу побачили одного з солдатів, що висів на мотузці. Дівчина злякано закричала, але Атис пригорнув та заспокоїв її.
- Він... Він...- не могла сказати дівчина.
- Ми маємо їх знайти. Я знаю тебе давно. Я знаю, що ти сильна, тому не падай духом.- чоловік ще раз обняв дівчину,- Ми маємо знайти Ніка та Летардіана.
Вони тихо йшли до сходів.
- Я не хочу туди спускатись,- сказав один з солдатів, дивлячись на темряву підвалу,- Я краще стрибну з вікна, ніж спущусь вниз.
- Ти хочеш залишити їх тут самих?- спитав другий солдат.
- Нічого з ними не станеться. Я просто хочу повернутись до своєї родини.
- Ти повернешся,- сказав чоловік, підходячи до свого друга.
Солдат відштовхнув чоловіка та побіг сходами на четвертий поверх, звідки можна було зітрибнути вниз. Розуміючи, що стрибок з вікна означає смерть, солдат побіг за своїх другом. Чоловік спробував зупинити солдата. Другий відштовхнув чоловіка, але не розрахував свої сили, тому той пролетів десять метрів та впав на тверду підлогу. Софія та Атис побачили це, тому почали спускатись, щоб допомогти чоловікові.
- Ти живий?!- крикнув Атис.
- Так!
- Головне не рухайся.
Троє людей спускались сходами.
- Стоп!- крикнув Атис, коли побачив величезний предмет, що нависав просто над раненим чоловіком.
- Ще кілька хвилин тому, цього там не було,- сказав солдат.
Це виявився величезний камінь, що висів на тросі. Раптово, камінь почав падати та через кілька секунд розплющив чоловіка. Кров бризнула на солдата, що майже добіг до свого друга, а Атис пригорнув Софія, щоб вона не бачила, що сталось.
- Ми маємо знайти решту,- сказав Атис.
Вони спустились в підвал, де відразу побачили тіло, прибите до стіни довгим списом.
- Боже!- налякано мовила Софія.
Вони пройшли ще кілька метрів, де побачили одноокого чоловіка, що йшов до них. Атис та солдат витягнули зброю та напали на чоловіка, але не могли його перемогти. Він виявився занадто швидким для них.
- Тікай!- крикнув Атис до дівчини та отримав удар по голові.
Вона не хотіла його покидати, але побігла та швидко сховалась в одній з кімнат верхніх поверхів. Вона вже не чула звуків боротьби. Вона просто плакала, але швидко притихла, коли почула, що хтось йде по коридору. Дівчина побачила, що це була біла істота, яка її не побачила. Софія вирішила не чекати, тому пішла за істотою. Істота зайшла в одну з кімнат, а Софія зайшла в сусідню, в надії підслухати. На щастя, між кімнатами був невеликий отвір в стіні, тому вона могла ще й бачити, що там відбувається.
- І так, хто тут у нас?- спитав чоловік.
- Ми дістали Еміра Атиса та його солдата,- сказав другий чоловік в страшній масці.
- Де решта?
- Ельф десь в будівлі, Софія ховається, а Нік в ямі,- сказала дівчина в білому вбранні, витираючи фарбу з рота.
- Приведіть мені Ніка та Софію,- сказав чоловік в масці,- Ельфа можете вбити.
Одноокий чоловік та дівчина вийшли.
- Атис, як довго я чекав цієї зустрічі. Ти не можеш собі цього уявити.
Чоловік підійшов до стола та взяв звідти великий ніж.
- Не чіпай нас!- крикнув солдат,- Сюди прийдуть інші!
Чоловік перевів погляд на солдата та підійшов до нього.
- Хто? Нікчемний Лакем? Він ніколи не здогадається прийти сюди. Чи я помиляюсь?
Солдат хотів відповісти, але чоловік в масці схопив його за язика та відрізав його.
- Думаю, що ти більше не будеш мене перебивати,- сказав чоловік та повернувся до Атиса.- Ти, напевно, думаєш, навіщо я тебе зв'язав і що мені потрібно від тебе? Чому я хочу твоєї смерті? Я тобі скажу,- чоловік виглядав божевільним,- Вся моя сім'я була в особливому загоні, який брав активні бойові дії в цій війні проти родоків. Одного разу, до командування дійшли новини, що величезна армія родоків йде прямо на Шариз. Неподалік були лише ми, тому маршал дав наказ зупинити їх. І ми зупинили їх. Ми зупиниоли їх ціною двадцяти тисяч воїнів, які загинули в кривавому побоїщі. Вижило тільки троє людей, які втекли з поля бою. Сьогодні ці троє людей будуть мстити маршалу, який віддав наказ - тобі. Ти побачиш, як це - втрачати близьких.
Чоловік зробив невеликий надріз на тілі Атиса, але в кімнату забігла дівчина.
- Ніка немає в ямі!
- Як?! Знайди його!
Софія відійшла від невеликого отвору в стіні та, спершись на стіну, спустилась на підлогу. Вона почула швидкі кроки і зрозуміла, що шукають її. Вона хотіла голосно заплакати, але хтось закрив її рота рукою.
- Не час панікувати,- прошепотів Нік,- Доволі непросто було тебе знайти, тому я б не хотів помирати тут і зараз.
- Я так більше не можу,- сказала дівчина, коли Нік відпустив її.- Я хочу померти.
- Помирати легше всього. Найважче - жити.
Нік відійшов від дівчини та підійшов до дверей. Дочекавшись коли чоловік підійде достатньо близько, Нік напав на нього. Противник не очікував цього, тому пропустив кілька сильних ударів від Ніка, але через кілька секунд зібрався та намагався ухилитись від них. Чоловік витягнув меч та спробував вбити Ніка, але той спритно ухилявся від ударів.
- Ти помреш,- сказав чоловік.
- Головне, щоб не сьогодні.
Нік ухилився від чергового удару та сильно вдарив чоловік в обличчя, а після того, коліном в живіт. Чоловік втратив рівновагу, чим скористався Нік. Він відійшов на кілька метрів, розбігся та, в стрибку, вдарив чоловіка двома ногами. Двоє впали на підлогу, а між ними лежав меч, який випав з рук ворога. Нік та чоловік спробували схопити меч, але Нік виявився швидшим, тому одним ударом вдарив чоловіка в руку, а після того сильно вдарив його в спину, залишивши глибокий поріз. Чоловік спробував встати, але Нік проткнув шию чоловіка мечем.
Коли звуки боротьби припинились, Софія вийшла з темної кімнати.
- Він мертвий?
- Так.- відповів Нік та підійшов до дівчини,- Ти повинна розуміти, що вони шукають тебе. Ти повинна рятувати себе, а я врятую Атиса. Знайди Летардіана, він захистить тебе.
Софія легко кивнула та пішла. Нік зайшов в сусідню кімнату, але нічого там не побачив.
- Якого чорта?- спитав в себе чоловік.
Вийшовши на коридор, чоловік почав оглядатись по сторонах, але різко зупинився, коли побачив жінку з довгим чорним волоссям та в білому, але брудному та порваному платті, яка плавно наближалась до нього.
- Хороша спроба, але марна. Хід з газом дуже хороший, але ви забули закрити один прохід, тому газ вам не допоможе. Мушу визнати, що ви старались.
- Яка різниця? Ви всеодно помрете.
Вона дістала невеликого меча та напала на Ніка, але той спритно ухилився від удару та відступив на кілька кроків.
- Інколи буває корисно подихати свіжим повітрям,- сказав Нік.
Жінка напала знову, але Нік легко ухилився від удару. Жінка закричала та побігла просто на Ніка. Він ледве встиг ухилитись. Вона спробувала вдарити його, але він схопив її руку та вибив зброю з руки.
- Це тобі не допоможе,- сказала дівчина та витягнула ножа.
Вона спробувала вдарити Ніка, але той ухилився від удару та схопив її руку.
- Ти можеш вбити мене, але тобі не перемогти.
Нік різко зламав зап'ястя жінки та вибив ніж з руки. Він перекинув свого ножа в іншу руку та проткнув жінку. Вона впала на підлогу, стікаючи кров'ю.
- Де третій?- спитав чоловік.
- Жаль,- засміялась жінка,- Жаль молоду та наївну пані Софію, яка думала, що благородний принц чи доблесний ельф захистить її.
Нік хотів ще щось спитати, але жінка вже не дихала.
Софія тихо йшла темними коридорами. Вона не бачила нічого, що було дальше дальше двох метрів від неї. Повернувши, вона побачила чоловіка в масці з факелом в одній руці та мечем в іншій.
- Софіє, нам треба поговорити,- сказав чоловік до дівчини, яка вже тікала від нього, проте чоловік не відставав.
- Не чіпай мене, будь ласка!!!
- Я просто хочу поговорити!
- Не підходь!!!
Вона вибігла на другий поверх та сховалась в одній з кімнат.
- Ти повинна розуміти, що я тебе всеодно знайду,- говорив чоловік, оглядаючи кімнати.- Коли я доберусь до тебе, буде гірше.
Він заткнувся, бо почув удар чогось, що впало надворі.
- Вирішила стрибати,- сказав чоловік та пішов вниз.
Вже світало. Він вийшов на подвір'я та почав оглядати територію. Обернувся він якраз вчасно, щоб зупинити удар дівчини.
- Ти занадто слабка, щоб боротись проти мене,- сказав чоловік, притиснув дівчину до стіни та почав душити її.
- Будь ласка,- просила дівчина.
Раптово з'явився Летардіан, який одним сильним ударом відштовхнув чоловіка. Ворог витягнув меча та спробував напасти на ельфа, але той виявився швидшим, тому швидко ухилявся від ударів. Через деякий час, нольдор вибив меч з рук чоловіка та повалив його на землю.
- Скількох людей ти встиг вбити?- спитав нольдор.
- Багатьох. Вже рік вбиваю людей в Шаризі. Гвардія не змогла мене зупинити і ви не зможете.
Летардіан сильно вдарив чоловіка в лице.Тоді повторив кілька разів. Коли все лице чоловіка було в крові, Летардіан встав та відійшов на кілька кроків. Чоловік встав та підняв меча. Було видно, що він втратив координацію та не міг рівно стояти на ногах. Чоловік спробував напасти на нольдора, але той випустив в нього дві стріли, від чого ворог впав на землю.
- Ти ціла?- спитав Летардіан, підійшовши до Софії.
- Так, все нормально.
Через кілька хвилин прибігли Емір Атис та Нік. Емір підійшов до нареченої та обняв її, поки Нік дивився на мертве тіло вбивці.
Розділ 3
9 вересня 1260р. 20:43
Шариз, Саранидський Султанат
- Не люблю я ці бенкети,- сказав Нік,- але чомусь сиджу тут.
- Це весілля твоєї подруги. Весілля людини, яка тебе врятувала.- відповів Летардіан.
Вони сиділи віддалік від всіх, щоб люди їм не заважали.
- Я перший її врятував, тому ми квити.
Летардіан зітхнув та пішов за інший стіл.
- А хіба не так було?- сказав Нік Летардіану.
- Дихаєш свіжим повітрям?- спитав Атис, підходячи до Ніка,- Чи не любиш людей?
- Скоріше, друге.
- Так, можна було здогадатись. Я так і не подякував за те, що ти зробив. Ти врятував нам життя і ми цього не забудемо.
- Тепер треба прожити його правильно,- усміхнувся чоловік, хоч і не дуже щиро,- Я думаю, що твоя наречена сумує за тобою.
- Я бачу, що ти до неї щось відчуваєш, тому...
- Я не довіряю тобі,- перебив Нік,- але бачу, що вона щаслива і мені цього досить.
Нік розвернувся, щоб піти, але, пройшовши кілька кроків, повернувся до Атиса.
- Проте, якщо ти хоч раз її образиш, я тебе знайду і тоді ти пожалієш, що я колись врятував тобі життя.
Атис залишався абсолютно спокійним, що трохи здивувало Ніка.
- Я радий, що в нас з тобою однакова мета,- мовив Емір та пішов всередину.
Нік провів поглядом Атиса і перевів погляд на зіркове небо. Таку красу він бачив доволі часто, але ніколи не переставав милуватись. Коло Ніка пройшов один з слуг, обличчя якого йому здалось знайомим. На жаль, чоловік не міг впізнати чоловіка, бо всі слуги на весіллі носили маски. Вирішивши, що йому просто здалось, чоловік знову перевів погляд на небо, але в ніс Ніка залетіла муха.
- Чорт,- мовив Нік та видув муху з носа. Чоловік глянув на тіло великої та дуже небезпечної комахи. Тоді йому в голову прийшла думка.
Розштовхуючи гостей, Нік швидко прибіг в головний зал. Швидко кинувши поглядом, чоловік побачив слугу, що подавав на стіл нареченим дороге вино. Слуга низько вклонився нареченим та почав відступати назад, але просто за його спиною вже стояв Нік.
- Гості, прошу хвилинку уваги,- Нік бачив, що більшість гостей вже п'яні і не стали б нікого слухати, якби не слава Ніка. Люди, що, все таки почули чоловіка сказали іншим заткнутись,- По давній саранидській традиції, перш ніж давати якийсь напій людям високого стану, цей напій має спробувати той, хто подає його,- Нік ледве помітно кивнув Летардіану, але нольдор вловив цей рух,- Наскільки я знаю, це доводить хороші наміри, щодо молодих.
Нік вирвав глек з вином з рук слуги, налив напій в бокал та дав слузі. Слуга спокійно дивився просто в очі чоловіка.
- Пробачте мене, але я не маю права пити алкоголь. На жаль, в мене серйозні проблеми з здоров'ям, тому я маю відмовитись.
Слуга хотів поставити келих на стіл, але Нік нахилився до чоловіка та шепнув йому на вухо.
- Ти вип'єш це, або ельф, що стоїть коло входу випустить в тебе кілька стріл. Повір, він може.
Слуга обернув в руці бокал та одним залпом випив все вино, що було всередині. Кілька секунд нічого не відбувалось і Нік почав сумніватись в своїх здогадках, але тоді він побачив жах в очіх чоловіка. Ще через кілька секунд, чоловік посинів, почав кашляти та задихатись, тому впав на підлогу. Нік зняв маску та побачив обличчя чоловіка. Воно видалось йому знайомим і Нік згадав, що бачив його в Правені, під час святкування на честь підписання договору. Чоловік перевів погляд на нольдора. Той натягнув тятиву та випустив стрілу, яку майстерно зловив Нік. Він перевернув стрілу в своїй руці та ввітнув її в тіло чоловіка.
- Що ти робиш?- спитав Атис.
- Намагаюсь його врятувати. Звісно, він це не заслужив, але від нього можна спробувати дізнатись багато цікавого. Це стріла з сильнодіючою нольдорською отрутою. Колись я чув історію, що отруту може нейтралізувати сильніша отрута. Не знаю, наскільки це правда, але зараз перевіримо.
Доки Нік говорив, дихання чоловіка зупинилось, а пульс дуже вповільнився. Всі гості просто спостерігали за тілом. Через хвилину чоловік закашляв та почав важко дихати. Атис та кілька солдатів одразу підійшли до чоловіка.
- Ти намагався вбити мене та мою дружину,- сказав Атис, дивлячись в очі чоловіка.
Чоловік нахабно дивився в очі Еміра, але нічого йому не сказав. Тоді він перевів погляд на Ніка.
- Давно не бачились, Ніку,- сказав чоловік,- Ти привів нових друзів. Розумію. Просто хочу тобі сказати, що дехто хоче бачити тебе. Я думаю, що ти розумієш, про кого я говорю.
10 вересня 1260р. 09:14
Шариз, Саранидський Султанат
- Мені жаль, що так сталось,- сказав Нік до Софії,- Не хотів я тобі псувати весілля. Я знаю, що це був важливий для тебе день.
- Якби не ти, ми були б вже мертвими. Ти не можеш залишитись на довше?
- Мене вже й так занадто давно не було в замку. Я повинен бути там, щоб люди не думали, що я покинув їх. Тим більше, я бачу, що держава активно збирає війська, а я б не хотів бути тут, коли почнеться щось погане.
- Я тебе розумію. Бувай,- Софія обняла Ніка.- Бережи себе.
- І ти себе.
- Рада була знову тебе бачити, Летардіане,- дівчина перевела погляд на нольдора,- Дякую, що врятував мене.
- Я завжди готовий допомогти хорошим людям,- відповів Летардіан, вже сидячи на коні.
Нік та Летардіан застрибнули на коней та швидко покинули місто.
- Все таки, тут набагато краще ставляться до ельфів, ніж в Пендорі,- сказав нольдор.
- Не думав залишитись?
- Ні. Мені не подобається постійна слабкість в організмі та головний біль. Вирушаємо в замок?
- Спочатку я б хотів відвідати одне місце.
10 вересня 1260р. 11:32
Айн Ассуаді, Саранидський Султанат
Двоє чоловіків прибули в невелике село. Деякі будівлі виглядали покинутими, але ще були люди, які працювали на городах, а діти бігали між будинками. Місцеві жителі насторожено дивились на прибулих. Вершники прибули до центру села, де був зведений монумент для тих, хто загинув кілька років тому в жорстокій різні.
- Значить, звідси ти почав своє повернення в Пендор?- спитав Летардіан, але не дочекався відповіді.
Нік зліз з коня та підійшов до особистих речей, що були коло монументу. Чоловік схопив меча та витягнув його з землі. Летардіан побачив прекрасний, неймовірно гострий, легкий, рунний меч, який не здатні викувати нольдори.
- Він чудовий,- сказав Летардіан,- Я не впевнений, чи хтось міг колись викувати, хоч щось схоже.
- Думаю, що ні. Мій друг з іншого світу допоміг мені зробити його, якщо так можна сказати. Нам треба якнайшвидше прибути в Булугу,- сказав Нік, сховавши меча за спину, залізаючи на коня.