Розділ 1

21 серпня 1260р. 13:54

Околиці Дирима, Королівство Свадія

Нік прогулювався темними та брудними околицями міста, не бажаючи сидіти в замку.

- Доброго дня,- привітався лицар. На вигляд чоловік мав років 50, але Нік зрозумів, що чоловік молодший,- Ви Нік Блек?

- Ми знайомі?

- Ні, але я бачив вас кілька років тому в Битві під Диримом. Я бачив наскільки мужньо та професійно ви бились. Крім того, саме ваші союзники врятували життя мені та моєму загону. Хто знає, що б могло статись, якби Чорний Орден тоді переміг.

- Я впевнений, що ви бились не менш мужньо. Я можу вам чимось допомогти?

- Лорд Харрінгот послав мене до вас, щоб я привів вас на його бої на арені.

- Лорд Харрінгот послав вас? Ви хіба посильний?

- Ні, але я в битві мене серйозно поранили. В бою з мене користі мало, тому допомагаю, як можу.

- Як вас звати?

- Сер Делінард,- гордо сказав лицар.

- Я поговорю з королем, коли знайдеться вільний час, щоб він розглянув, як можна вам віддячити за вашу службу.

- Дуже вдячний,- сказав лицар та легко вклонився в знак подяки.

Нік та Делінард пішли до арени, про яку говорив лицар.

- Вас очікує лорд,- сказав лицар, коли Нік сів на глядацькі місця.

- Значить почекає. Люблю бути ближче до простого люду. Що це за юнак?- Нік вказав на молодого хлопця, що вийшов на арену.

- Це мій племінник. На бій прийшла королева з придворними дівчатами, а мій племінник закоханий в одну з них, тому він вирішив вразити її.

- Як?

- Він буде битись проти гірського велетня,- сказав лицар.

- Що?!- здивовано спитав Нік,- Хіба вони ще існують. Батько казав, що вони вимерли сотні років тому.

- Їх дуже довго ніхто не бачив, але недавно виловили останнього, який ховався в печері.

- Значить - це останній,- мовив Нік.

На арену вийшов велетень, висотою в кілька метрів.

- Він не нашкодить людям?- спитав Нік, оглядаючи захоплених глядачів.

- Не знаю, але думаю, що є охорона, яка зупинить монстра. В будь-якому випадку, він спочатку має перемогти лицаря, що б'ється проти нього.

Племінник Делінарда, Ерік, витягнув свого меча. Він був вдягнений в важку позолочену броню. Нік був впевнений, що броня зможе захистити його від кількох ударів, але врятувати життя не зможе. Хлопець рушив до велетня, кілька разів вдарий його по нозі та поясі і ухилився від сильного удару монстра. Плоть велетня була товстою, тому лицар завдав йому не так багато болю. Ерік приготувався до чергового удару, але монстр сильно копнув його ногою, від чого він відлетів від стіни.

- Було, навпевно, боляче,- сказав Нік та побачив, що одна з фрейлін королеви серйозно хвилювалась.

Лицар повільно встав на ноги та підняв меч, що лежав коло нього. Велетень побіг просто на нього, але чоловік вчасно відбіг, ухилившись від удару велетня. На жаль, важка броня лише заважала лицарю. Він не встиг відбігти, тому монстр підняв його за ногу та сильно кинув об землю.

Старий лицар не міг дивитись, тому встав, приготувавшись стрибнути. Ніка і Делінарда оточили солдати, які мали забезпечувати порядок.

- Схоже, вони вибрали не ту ціль,- сказав Нік та разом з старим лицарем зістрибнув вниз. Солдати, які їх оточили на посміли стрибнути за ними.

Велетень підняв лицаря, взяв за ноги та шию і почав тягнути. Хлопець закричав від болю, але несподівано в монстра потрапила стріла, яка майже одразу вибухнула. Серйозних травм вона не завдала, але монстр кинув Еріка на землю.

Сер Делінард підбіг до велетня та кілька разів вдарив його мечем. Незважаючи на травму, лицар дуже добре володів мечем та стилем бою. Велетень спробував вдарити лицаря, але той відстрибнув вбік. Нік випустив ще кілька стріл у монстра, тому той змушений відступити на кілька метрів. Нік потягнувся за черговою стрілою, але відчув, що його сагайдак пустий. Нік витягнув свого меча, якого колись забрав в охоронця в'язниці. Туссентський меч виглядав поношеним, але чудово рубав шкіру монстра. Нік, розуміючи, що биття по ногах нічого не дасть, а лише розізлить противника, почав підніматись по ньому вгору, до голови. Монстр спробував скинути чоловіка з себе, але підбіг Сер Делінард, який допоміг Нікові, б'ючи монстра по ногах та поясі. Нарешті, чоловік видерся на шию монстра та кілька разів вдарив туди. В останні секунди свого життя, велетень спробував скинути Ніка, але впав мертвим.

Весь в крові Нік, зліз з велетня та підійшов до лицаря, який вже допомагав своєму племіннику. До них швидко спустився лорд Харрінгот та кілька озброєних людей.

- Це було незабутньо!- вражена, хоч і фальшиво, сказав лорд,- Я давно хотів побачити вас в бою, але неочікував, що так.

Нік хотів врізати лорду, але підійшла королева з своїми фрейлінами, тому вчасно себе стримав.

- Лорде Харрінгот!- крикнула королева,- Чому ваші люди не забезпечили достойної охорони для цих "ігор"?

- Королево, юнак сам попросив, щоб мої люди йому не допомагали,- лорд показав на Еріка, якому допомагав старий лицар та молода фрейліна.

- Не тоді, коли все йде під три чорти!- розлючено сказав Нік,- Невинні люди могли загинути!

- Я впевнений, що Сер Делінард міг і не втручатись.

- Лорд Делінард,- сказав Нік,- Королево, я б хотів з вами обговорити покарання для лорда Харрінгота та нагороду для, як я сподіваюсь, лорда Делінарда, враховуючи його віддану службу та мужність.

- Обов'язково,- відповіла королева та звернулась до Харрінгота,- Я наказую, щоб ви потурбувались про цього юнака та дали йому все необхідне. Ви мені збрехали, Харрінготе, сказавши, що ці "ігри" повністю безпечні, тому лікування лицаря буде повністю з вашою скрабниці.

Королева розвернулась та пішла разом з фрейлінами.

- Надіюсь, що ми ще побачимось,- вороже сказав лорд до Ніка.

21 серпня 1260р. 22:05

Дирим, Королівство Свадія

Нік та Фірентіс сиділи разом з королем Харлаусом та його близькими соратниками за головним столом. Всі інші гості сиділи на столах, які були трохи нижче, тому королю було видно всіх гостей. Бенкет проводився в головній залі, а святкування було в великому та розкішному будинку з красивим озерцем, фонтаном та прекрасно облаштованою територією.

- Нам довго тут сидіти?- спитав Фірентіс.

- Ти сидиш вже три години і тільки зараз задаєш це питання?- спитав Нік.

- Так. Треба було робити як Іміра і просто не приходити сюди.

- Вона має владнати те, що ми зробили в передмісті.

- Ну так, звісно.

Нікові теж набридло сидіти за розкішним столом серед багатої та брехливої знаті, тому він встав з-за столу та вийшов на красиво облаштоване подвір'я. Спершись на поручні мостика, що вів через озерце, він почав насолоджуватись красивим виглядом та вогнем десятків свічок, що освітлювали територію.

- Рада вас тут бачити,- сказала королева, підійшовши до Ніка.

- Королево,- спокійно сказав Нік.- Не треба називати мене паном. Я простий найманець, який хоче заробити грошей.

- Прості найманці не приходять на наші бенкети та не укладають союзні угоди з королями. Харлаус розповів мені хто ви і чим займаєтесь. Змушена сказати, що ви робите благородну справу. Жаль, що цього не можуть робити й інші лорди.

- Дивно це чути від дружини короля, який хотів мене вбити.

- Це ж не я хотіла вас вбити,- усміхнулась королева,- Наскільки я пам'ятаю, ви хотіли поговорити зі мною про Сера Делінарда.

- Так, я пам'ятаю. Я вважаю, що він хороша людина, яка заслуговує винагороди за свою службу, тому має право за титул лорда та власний невеликий замок.

- Я обговорю це з королем. Я майже впевнена, що він погодиться.

- Радий це чути. прошу мене пробачити, але я повинен відійти.

Нік покинув королеву та зайшов в будівлю, де побачив Фірентіса в оточенні молодих дам.

- Я відійду на хвилину,- сказав Фірентіс до дівчат, коли побачив Ніка,- Знаєш, а тут не так погано. Принаймні, не так, як я говорив. Мені тут навіть подобається.

- Головне не захоплюйся. Завтра ми вже вирушимо до Іміри в Хергитське Ханство. Там такого точно не буде.

Відчуваючи важкий запах диму, прянощів та не дуже приємних ароматів, Нік вирішив все-таки подихати свіжим повітрям. Вийшовши на подвір'я, Нік пішов в найдальший куточок, щоб не чути музику, сміх та розмови гостей. Музика була непоганою, але Нікові потрібно зосередитись та все обдумати.

Нік оглянувся навколо та побачив в темряві жінку, що схилилась над тілом і одразу відсахнулась від нього. Нік підійшов ближче та побачив тіло чоловіка, якого жорстоко зарізали ножем. Чоловік нарахував більше 12 ударів.

- Це не я, клянусь!- зі сльозами сказала жінка, затуляючи рота руками.

Нічого не сказавши, чоловік схилився коло тіла. Одного погляду вистачило, щоб зрозуміти, що його нічого не врятує.

- Ти не бачила, хто це зробив?

- Ні. Я хотіла побути на самоті і прийшла сюди. Побачила цього чоловіка, а потім прийшли ви!

- Я тобі вірю,- спокійно говорив Нік,- Зараз йди до капітана охорони та скажи йому про все. Якщо тебе не будуть слухати, то піди до Фірентіса - темноволосий, молодий, з дівчатами. І головне, не кажи нікому з людей, що тут сталось. Нам не потрібна паніка. Ми зловимо вбивцю.

Дівчина кивнула та пішла, а Нік піднявся та почав оглядати навколишню місцевість. Він не побачив нічого цікавого, що могло б привернути його увагу. Через кілька хвилин до Ніка підішов Фірентіс та командир охорони.

- Щось дізнався?- одразу спитав Фірентіс.

- Нічого. Занадто темно, тому я не зміг знайти чогось, що могло б привернути мою увагу. Пришліть сюди кількох людей з смолоскипами, щоб при світлі вони могли все обдивитись. Вам потрібно обшукати все та звертати увагу та кожну дрібницю. Все, що не лежить на своєму місці може привести нас до вбивці.

- Відколи ти тут почав командувати?- спитав командир.

- Відтоді як побачив цей труп і розробив план дій.

Командир охорони вороже глянув на Ніка, але визнав, що чоловік правий та пішов з своїми людьми.

- Кому потрібно було вбивати нікому не потрібного чоловіка?- спитав Фірентіс.

- Можливо, він хотів відволікти увагу або налякати нас... Я не знаю.

Нік зайшов в будівлю і одразу побачив короля.

- Мені сказали, що сталось,- почав Харлаус,- але ніхто не хоче говорити деталі. Може ти мені щось скажеш?

- Я б з радістю, але мені самому нічого не відомо. Потрібно більше часу.

В цей момент, людина, що стояла коло вікна жахливо закричала. Всі хто були поряд, повернули голови туди та побачили повішене тіло. Підійшовши ближче, Нік побачив, що воно теж було дуже покалічене.

"Дідько!"- подумав Нік.

- Що тут, чорт забирай, відбувається?!- розлючено спитав король.

- Як я вже сказав, я не знаю,- Нік намагався зберігати спокій, що дуже дратувало короля.

Декілька солдатів вже знімали тіло, коли Нік підійшов до них.

- Щось відомо про жертву?- спитав чоловік.

- Так, це був син одного з лордів. Жаль, що ми не змогли його врятувати. Він був хорошою людиною.

До Ніка підійшов Фірентіс.

- Треба щось з цим робити,- сказав Нік.

- Ми не знаємо, хто вбивця. Ми не знаємо, як він виглядає. Ми навіть не бачили його силуету. Я знав колись одного детектива...

- Не треба,- перебив його Нік,- Навіть для найкращого детектива тут замало інформації. Ми зробимо все самі.

До Ніка та Фірентіса підійшов король.

- Ми в безпеці?

- Думаю, що ні,- відповів Нік.

- Чим я можу допомогти?

- Вам потрібно бути коло королеви. Зберіть коло себе найвірніших та найкращих людей, тоді ви будете в безпеці.

Король лише кивнув головою та пішов.

- Ми не знайдемо його,- сказав Фірентіс,- До кінця свята залишилось кілька годин і після того ми його вже не побачимо, а ми досі нічого не знаємо.

- Значить треба щось дізнатись.

Нік та Фірентіс почали розглядати територію, в надії знайти хоч щось, що може допомогти знайти вбивцю.

- Я думав, що ти серйозно ранений,- сказав Нік, коли побачив знайомого хлопця.

- Товста броня мене захистила,- сказав Ерік,- Я щойно прийшов і почув, що тут серед гостей є вбивця. Ви щось дізнались?

- Крім того, що він діє ножем? Ні, нічого.

- Я можу вам чимось допомогти?

- Будь обережним та не заважай нам.

Ерік кивнув Ніку, розвернувся та пішов. Прийшовши до озера, хлопець побачив фрейліну, яку кохав. Трохи боячись та сумніваючись, Ерік підійшов до неї.

- Тут доволі небезпечно,- сказав хлопець,- Всім казали бути всередині.

- Ти ж тут,- мовила дівчина.

- Я Ерік,- несподівано для себе сказав молодий лицар та почервонів.

- Так, я знаю. я чула твоє ім'я, коли ти був на арені. Мене звати Насті.

- Чому ти тут?- хлопець спробував усміхнутись, але подумав, що виглядає, як бовдур, тому ще дужче почервонів.

- Чоловік, що помер... Він мій друг дитинства. Він мав сьогодні бути з сім'єю, але я переконала його прийти сюди. Він помер через мене,- Насті ледве стримувала себе, щоб не заплакати.

- Він помер не через тебе, а через того покидька, який зробив це.

- Покидьок, значить,- сказав чоловік, підійшовши до них.

Ерік швидко обернувся.

- Не варто робити різкі рухи,- сказав чоловік та вказав на дівчину. Повернувши голову, лицар побачив другого чоловіка, який приставив ножа до горла дівчини.

- Не кричи, бо не хочеться псувати таку плоть,- сказав другий чоловік до Насті.

- Хто ви?

- Ми - смерть.

Чоловік витягнув меча та кинув його Еріку.

- Ти непогано почав боротьбу з велетнем,- сказав чоловік.

- Звідки ти...?

- Ми є навколо, але ніхто нас не бачить,- перебив чоловік,- Ми чуємо, але нас немає поряд. Ми всюди, але ніде.

Ерік напав на чоловіка. Противник легко ухилився, опинився за спиною лицаря та сильно копнув його ногою.

- Ти занадто слабкий для нас,- насміхався чоловік.

Ерік спробував вдарити знову, але чоловік відбив удар металевою пластиною на руці.

- Тобі краще бути клоуном чи бардом.

Лицар спробував вдарити ще раз. Чоловік відбив удар металевою пластиною, але Ерік одразу наніс другий удар по ногах, проте чоловік високо підстрибнув, оминаючи лезо меча та вдарив Еріка в обличчя. Чоловік схопив лицаря та, перекинувши його через себе, став над хлопцем.

- Ти не можеш захистити тих, кого любиш.

- Відпусти його!- крикнула дівчина, але другий чоловік закрив їй рота.

Хлопець швидко піднявся на ноги та накинувся на противника. Поваливши його на землю, лицар почав сильно бити чоловіка, але той зміг захиститись від ударів. Зловивши удар Еріка, чоловік вдарив його в лице, скинув з себе та швидко встав на ноги.

- Як тобі дозволили називати себе лицарем?- спитав чоловік.- Лицар має захищати слабших, а ти просто слабак.

Ерік піднявся на ноги та спробував вдарити противника, але чоловік ухилився від удару та схопив руку хлопця.

- Зараз буде боляче,- вбивця одним рухом зламав руку лицарю.

Меч випав з рук Еріка. Чоловік підняв його та проткнув тіло хлопця.

Насті спробувала вирватись, але другий чоловік міцно її тримав.

- Відпусти її. Ми справу зробили.

Чоловіки зникли так само раптово, як і з'явились.

Почувши плач та крики дівчини, через хвилину прибіг Ніка, а за ним і Фірентіс. Нік схилився коло хлопця, а Фірентіс відвів дівчину вбік. Ерік був ледь живим.

- Ви можете щось зробити?- спитала Насті.

- Буде боляче,- Фірентіс підійшов до раненого хлопця. Нік схопив меч та витягнув його з живота лицаря. Той жахливо закричав,- Я ж казав.

- Треба стиснути рану. Тоді він зможе вижити,- сказав Фірентіс,- Головне, щоб він не втратив багато крові.

Один з солдатів деякий час спостерігав за цим, а через кілька хвилин прибіг з спиртом.

- Терпи,- сказав Нік. Солдат вилив спирт на рану лицаря,- Неприємно, але так ти не помреш від зараження.

- Його треба занести в будівлю.

Солдат та Фірентіс підняли Еріка та понесли його в будинок.

- Ще одна жертва?- спитав король, коли Нік та Насті зайшли всередину.

- Так.

- Ох, я не можу на це дивитись,- сказала королева.

Король взяв дружину за руку і вони вийшли на подвір'я.

- Це так жахливо. Це мало бути свято, а не побоїще.

- Мені жаль. Я знаю, що ти готувалась.

- Знаєш, я так рада, що Нік зміг зробити місце, де всі потребуючі можуть сховатись від злочинців. Жаль, що воно так далеко від Свадії.

- Колись вся Кальрадія буде такою. Обіцяю.- Харлаус усміхнувся.

- Тоді життя стане в рази кращим.

- Ми зможемо подолати бідність, голод та війни. Це буде прекрасний край.

Король перевів погляд вбік та побачив в кущах силует людини з луком.

- Обережно!- король спробував відпихнути королеву, але було занадто пізно. Стріла потрапила жінці в живіт. Харлаус пробував допомогти дружині, але вона повільно помирала.

- Ти слабкий, королю,- сказав чоловік, стоячи позаду.

- Ти точно не сильніший!- крикнув Нік та накинувся на чоловік. противник зміг скинути з себе Ніка.

- Нік, чорт забирай, Блек! Вражає, що ти дістав мене. Ти не міг почекати, коли я ще заберу його життя?

Нік був готовий в будь-який момент напасти на противника, але перевів погляд на Харлауса та його ранену дружину. Противник скористався моментом та напав на Ніка, але той вчасно відбив удар противника.

- Ти точно сильніший від того хлопця-лицаря.

Нік, відбивши удар, сильно вдарив чоловіка ліктем. Противник неочікував цього, тому Нік скористався цим та перекинув його через себе. Чоловік швидко встав на ноги, але Нік встиг поранити противника по нозі. Ворог спробував наблизитись до Ніка, але відчув жахливий біль в нозі.

- Я серйозно ранив твою ногу. Тепер ти не зможеш нормально ходити.

На подвір'я вибіг Фірентіс, який підбіг до Харлауса та королеви.

- Вона буде жити?- спитав король.

- Мені жаль, але шанси невеликі. Я не лікар, а єдиний, хто може їй допомогти зараз в Булузі.

По щоках Харлауса текли сльози, а королева сильніше стиснула його руку та прошепотіла останні слова.

22 серпня 1260р. 11:04

Дирим, Королівство Свадія

Нік та король Харлаус стояли на одній з головних вулиць міста.

- Дякую вам,- сказав Харлаус,- Ви допомогли впіймати вбивцю та врятували мені життя.

- Мені жаль, що так сталось з вашою дружиною. Я б залишився, щоб останній раз попрощатись, але просто не можу.

- Я розумію.

- Надіюсь, що наша співпраця допоможе нам усім в майбутньому.

- Я теж дуже на це надіюсь.

                                                              Розділ 2

23 серпня 1260р. 22:59

Драконячі гори, Королівство Равенстерн

Летардіан та Сер Рейн йшли по засніжених та густих лісах, що вже кілька тиячоліть росли перед горами.

- Знаєш, нам дуже пощастить, якщо ми не помремо тут від якогось вовка, ведмедя чи бандита,- сказав лицар.

- Я впевнений, що ми дійдемо до місця.

- Невже? Ельфи не помирають від переохолодження, бо в мене таке враження, що я зараз просто впаду і здохну?!

- Можуть, але таке трапляється доволі рідко.

Раптово, перед собою вони побачили ведмедя, який йшов до них.

- А я казав,- мовив Рейн.

- Бігти немає сенсу. Він дожене.

Ведмідь побіг до них. Добігши до двох воїнів, які витягнули мечі, тварина встала на задні лапи. Тоді в нього потрапило кілька стріл. Ведмідь заричав та почав тікати, але за десять метрів він помер.

- Ельфи хворіють, мають залежності і так, вони помирають від переохолодження, і доволі часто,- сказала Торувіель, зістрибуючи з великого валуна.

- Радий тебе бачити,- сказав Летардіан.

- Я не хочу тебе чути,- з удаваною злістю говорила ельфійка,- Я ще кілька разів пожалію, що погодилась на це.

- Нам ще далеко йти?

- Вже близько,- сказала дівчина та пішла вперед.

Через кілька годин вони прибули до входу в темну та покинуту шахту.

- Це той самий прохід на той бік?- розчаровано спитав Рейн.

- А ти що хотів? Щоб на вході стояли музиканти та висів величезний напис: "Прохід на той бік краю світу"?

- Я бачу, що ельфи навчились жартувати.

- Для тебе зробила виняток.

Трійця зайшла в тунель, що різко спускався вниз. Торувіель запалила факел та пішла першою. З годину вони йшли вниз, доки шлях не вирівнявся і вони не почали йти вперед.

- Йдіть за мною та не відставайте,- сказала Торувіель.

Вони йшли мокрими, холодними та тісними тунелями дуже довго, доки їм не відкрилась велика печерна зала, в якій було надто багато місця.

- Хто тут у нас?- спитав чоловік, який сидів коло вогню,- Нові мандрівники. Ти чув, Ансене, нові люди прийшли.

Навколо чоловіка лежало кілька мертвих тіл. Через холод вони не почали гнити та розкладатись.

- Ми теж колись були такими,- продовжив чоловік,- Йшли на пошук пригод, але, на жаль, не пощастило. Не змогли дійти до кінця.

- Чому?- спитав Рейн.

- Гоуст.

- Хто?

- Гоуст - це древнє божество, яке брало участь в Битві Титанів, але змогло вижити. Тепер він захищає прохід в Драконячі гори. Точніше на той бік,- чоловік махнув рукою в сторону проходу.

- Чому?

- За легендами, там живуть дракони, які змогли вижити та ті боги, які відступили.- сказала Торувіель.

- По голосу чую, що ти в це не віриш,- сказав Летардіан.

- Я бачила Гоуста. І бачила на що він здатен. Нам потрібно повертатись.

- Ні, ми маємо йти далі.

- Летардіане, це не простий бандит. Він вб'є нас.

- Якби в нас не було шансу, ти б не йшла з нами.

Ельфійка кивнула та пішла вперед. Рейн та Летардіан пішли за нею, залишаючи чоловіка, який говорив з трупами.

Пройшовши кілька десятків метрів, Рейн відчув холод.

- Він близько,- сказала ельфійка.

- Хто близько?- спитав голос за їхньою спиною.

Вони обернулись та побачили красивого біловолосого та синьоокого чоловіка.

- Пробач, що ми потурбували твій спокій,- сказала Торувіель.

- Ой, та годі тобі,- чоловік махнув рукою,- Не треба цих формальностей. Я вас всеодно вб'ю. Така моя робота.

- Ми не збираємось комусь нашкодити чи розповісти про це місце.- сказав Летардіан.

- Я вже бачив не одного, хто так казав,- говорив Гоуст та уважно глянув на Торувіель,- Я вже бачив тебе колись. Декілька років тому ти приходила до мене, щоб заручитись підтримкою драконів. Тоді ти змогла втекти.

- І втратила своє становище. Я могла стати королевою, але стала нікчмною сторожею на краю лісу.

- Я б, на твоєму місці, говорив до мене з більшою повагою. В будь-якому випадку, я не можу вас пропустити, тому даю шанс піти геть.

- Ми не можемо,- сказав Летардіан.

Гоуст змахнув рукою і ельф відлетів на кілька метрів. Лицар та ельфійка дістали зброю. Рейн напав на Гоуста, але той легко ухилився від удару та сильно вдарив лицаря в спину. Торувіель напала на противника з-за спини, але він ухилився та кинув їй в очі пил. Ворог легко схопив дезорієнтовану ельфійку та повалив її на землю.

- Не треба було починати,- сказав Гоуст.

Несподівано в противника полетіла стріла, але він без проблем зловив її однією рукою, що дуже здивувало Летардіана. Гоуст кинув стрілу в Летардіана, як спис, але нольдор встиг ухилитись від неї. Ельф встиг наблизитись до противника та почав наносити неймовірно швидкі удари, від яких той легко захищався. Було видно, що Летардіан, навіть будучи ельфом, занадто повільний для того, щоб перемогти Гоуста.

- Пам'ятаю, що колись ельфи були єдиними. Тоді вони були сильнішими.- говорив ворог та сильно вдарив Летардіана в живіт.

На противника спробував напасти Рейн, але той ухилився від удару та сильно вдарив лицаря в обличчя. Рейн не розгубився та витягнув ножа. Гоуст вхопив Рейна за шию та підняв його.

- Давно я не зустрічав таких сміливих людей,- мовив Гоуст,- Жаль, що про тебе ніхто не згадає.

Рейн спробував вдарити Гоуста, але марно.

- Люди занадто слабкі, щоб протистояти мені.

Лицар перевернув ножа в руці та кинув його Торувіель, яка наблизилась до Гоуста з-за спини. Той відпустив Рейна та обернувся, але йому не вистачило секунди - ельфійка миттєво проткнула його ножем. Гоуст дуже здивовано глянув на свою рану та впав на землю.

- Я не розумію! Тисячі людей намагались мене вбити. Це неможливо!

- Я зробила, значить, можливо.

- З тобою все добре?- спитав Летардіан підійшовши до ельфійки.

Дівчина лише кивнула.

- Думаю, що нам ніхто більше не завадить йти вперед,- сказав Рейн, піднімаючись на ноги.

23 серпня 1260р. 22:09

Околиці Дирима, Королівство Свадія

- Вирушаємо до хергитів?- спитав Фірентіс підігнавши свого коня до коня Ніка.

- Ні.

- От зараз я не зрозумів. Чому?

- Ці найманці, що були на святі. Я знаю їх.

- Чому я не здивований?

- Я був одним з них.

- Добре, тепер я здивований. Хто це?

- Нічні Вершники. Вони мають замовлення всюди. Вони є всюди. Від них неможливо втекти. Я спробував і доволі довго мені вдавалось ховатись від них, але вони всеодно мене знайшли. Знайшли мене в такій сраці світу, що я б ніколи не подумав!

- Чого вони хочуть?

- Вони хочуть порядку. Тотального контролю. Звісно, більшість думають, що це просто найманці, але в них є план...

- Результатом виконання якого є порядок,- закінчив Фірентіс.

- Я не можу заперечувати, що порядок потрібен для встановлення миру та побудови ідеального суспільства, але їхні методи. Я не збирався з ними погоджуватись. Недавно я переміг їхнього союзника і думав, що вони на деякий час сховаються на дно, проте дарма. Прийшлось ховатись мені.

- Що ти збираєшся робити тепер?- спитав Фірентіс.

- Напиши листа Імірі та скажи, що вона має домовлятись сама. Я знаю, що нам важливий союз, але ми попливемо в Пендор.

- Навіщо?

- Нам потрібен куаліс.

25 серпня 1260р. 22:09

Неподалік від замку Булуга, нейтральна територія

Декілька вершників патрулювали околиці замку. Вони мали на собі якісну броню та першокласну зброю, тому, можна зробити висновок, що це Найманці Кальрадії.

- Коли це все закінчиться, я повернусь до своєї сім'ї,- говорив один з солдатів.

- Не залишишся?

- Ні. Зараз моя дружина вагітна і я надіюсь, що зможу побачити народження дитини. Можливо, приїду колись.

- А що будеш робити?- спитав другий солдат в іншого друга.

- Я, скоріше за все, залишусь тут. Дому, як такого, в мене немає, а до родоків в мене немає бажання повертатись. Хоч тут з мене буде користь.

- Можливо, це й правильно. Я подорожуватиму. Я об'їздив всю Кальрадію, тому відправлюсь в Пендор або Дикі Землі.

- В Диких Землях дуже небезпечно. Не боїшся померти?

- Якщо я досі живий, то там точно не помру.

- Хтось перед нами,- сказав один з солдатів.

Найманці підійшли до чоловіка з возом.

- Вам чимось допомогти?- спитав солдат.

- Так. Мені потрібно знати коли сюди прийде смерть.

- Що?- не зрозумів найманець. Пригледівшись до чоловіка, він побачив, що за капюшоном ховається обличчя хергитської зовнішності, а сам чоловік озброєний.- Обережно!

Найманець не встиг нічого зробити, бо чоловік перерізав йому горло швидше. Решта найманців витягнули зброю. Противник зіскочив з воза та напав на найманців. Солдат відбив перший удар, але чоловік виявився швидшим, тому серйозно ранив найманця в руку. Другий воїн спробував напасти на чоловіка, але той ухилився від удару та проткнув списом ногу чоловіка. Солдат закричав, але противник добив його, ввіткнувши спис в голову. Ранений солдат, який ще залишився живим, спробував втекти, але противник кинув в нього списа.

Через півгодини трохи більший загін на чолі з Лезалітом знайшов мертві тіла.

- Як давно вони померли?- спитав чоловік.

- Півгодини, максимум годину тому,- мовив Джеремус, оглянувши трупи,- Вони померли майже так само, як і жителі того села.

- Ти ж не думаєш, що це були ті самі?- спитав один з найманців в Лезаліта,- Ми мали б бачити сліди.

- Вони могли замести сліди, тому так, це могли бути і вони.

- Що будеш робити?

- По прибутті в замок повідом всіх, щоб повернулись в замок. Всередину ми впустимо всіх бажаючих селян. Патрулі треба реорганізувати. Тепер їхня мінімальна кількість збільшується з 5 до 20 людей. Всі мають мати гудки, щоб повідомити про небезпеку. В радіусі двадцяти кілометрів на деяких деревах мають бути лучники, які зможуть повідомити про наступ ворожих сил чи розвідників за допомогою сигнальних вогнів.

Найманець до якого говорив Лезаліт кивнув, сів на коня та поскакав в замок.

- Ті, хто це роблять становлять серйозну загрозу,- говорив Джеремус.- Це не прості розбійники чи каральні загони ворогів.

- Ми цього точно не знаємо.

- Вони навівають на наших людей страх, нищать бойових дух армії. Так робить кожен розумний полководець, перш ніж атакувати. Так роблять і вони. Нам треба бути обережнішими.

- Я впевнений, що ми зможемо їх перемогти.